Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Коваленко О.О. 

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди (Україна)

Самостійна робота в процесі фахової підготовки студентів як умова формування самостійності

Побудова системи освіти в Україні на принципово нових соціально-економічних засадах зумовлює посилення уваги суспільства до підвищення не тільки загальноосвітньої, фахової компетентності майбутніх фахівців, але й формування їхніх особистісних і професійних якостей, зокрема самостійності. Студент, не підготовлений до самостійного здобуття нових знань, продуктивного вирішення професійних завдань не зможе розвинути в собі цю якість у процесі професійної діяльності.

Утім, загальновідомо, що самостійність як здатність організовувати та реалізовувати свою діяльність без стороннього керівництва й допомоги, не є вродженою властивістю людини. Рівень її розвитку залежить від умов, що впливають на формування особистості, у тому числі і в процесі фахової підготовки. Зауважимо, що на відміну від причини, що безпосередньо породжує те чи інше явище або процес, умова формує те середовище, оточення, в якому явища, процеси виникають, існують та розвиваються.

На переконання науковців (А. Алексюк, Г. Гнитецька, Б. Єсипов, В. Козаков, П. Підкасистий, О. Савченко), головною умовою формування самостійності студентської молоді у процесі їхньої фахово підготовки є включення останніх у різні види самостійної роботи.

У процесі наукового пошуку встановлено, що у сучасній педагогічній літературі існує доволі ємний перелік різноманітних трактувань поняття самостійна робота. Так, в «Українському педагогічному словнику»[1] самостійну роботу визначають як «вид індивідуальної або колективної навчальної діяльності школярів, що здійснюється ними на навчальних заняттях або вдома за завданнями вчителя, під його керівництвом, однак без його безпосередньої участі». У «Положенні про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах» самостійна робота розглядається як одна з основних форм організації навчання у ВНЗ й основний засіб засвоєння студентом навчального матеріалу в час, вільний від обов’язкових занять [3].

З огляду на вищезазначене, у науково-педагогічній літературі подаються такі підходи до визначення видів самостійної роботи студентів: за характером керівництва з боку викладача (опосередкована, безпосередня), за ступенем самостійності студентів (низька, середня, висока), за проявом студентами самостійних дій (обов’язкова, бажана), за тривалістю виконання (короткочасна, довготривала), за видами діяльності (навчально-пізнавальна, професійна), за формами організації (фронтальна, групова, індивідуальна), за місцем у навчальному процесі (аудиторна, позааудиторна).

Проте, як свідчить практика, на сьогодні рівень самостійної роботи при підготовці майбутніх спеціалістів залишається досить низьким і не сприяє повною мірою реалізації головної мети – вихованню самостійності студентів. На це впливають недостатній рівень знань з питань, винесених на самостійну роботу; невміння студентів якісно й ефективно самостійно працювати над матеріалами; порушення норм бюджету часу; погіршення фізичного здоров’я студентів, слабка обізнаність професорсько-викладацького складу з методикою організації самостійної роботи студентів тощо.

Ми погоджуємось із думкою вчених (В. Козаков, Л. Головко, І. Зимня, З. Кучер, П. Підласистий, І. Шимко та ін.), які вважають, що самостійність набувається студентом, якщо він виконує самостійну роботу за такою: постановка мети —> виявлення вихідних даних, їх аналіз —> вибір способу досягнення мети —> виконання дій —> проведення самоконтролю —> коригування досягнення мети —> коригування виконання дій. Така послідовність сприяє розвитку не тільки творчих здібностей студента, але й цілеспрямованості, відповідальності, наполегливості, дисциплінованості, самосвідомості, що слугують показниками прояву самостійності особистості.

На наш погляд,формуванню самостійності в процесі організації самостійної роботи студентів сприяє не пошук інформації взагалі та її репродуктивне відтворення, а пошук шляхів розв'язання проблеми; не лише засвоєнням результатів наукового пізнання, системи знань, але й самого шляху процесу отримання цих результатів. У процесі такого практикування самостійної роботи студент набуває вміння організовувати засвоєння знань; розвиває самосвідомість, самодисципліну, особисту відповідальність; отримує задоволення від самовдосконалення, самопізнання, самореалізації.

Наголосимо, що для більшої ефективності самостійної роботи студентів з огляду на її виховний аспект обов'язковим має бути самоконтроль, а також контроль з боку викладачів. Останні мають укласти для себе програму дій з організації самостійної роботи студентів, що включає такі етапи: 1) вивчення умов формування самостійності студентів; 2) узгодження власних дій з вимогами навчального плану й навчальної програми; 3) визначення змісту й обсягу самостійної роботи; 4) конкретизація переліку знань й умінь, які має здобувати студент у процесі самостійної роботи; 5) діагностування індивідуальних особливостей студентів і визначення змісту й засобів самостійної роботи для кожного з них; 6) розроблення банку професійно зорієнтованих завдань для самостійної роботи; 7) визначення методів контролю самостійної роботи й критеріїв оцінювання виконання завдань; 8)розроблення системи стимулювання самостійної роботи з урахуванням рівня їхніх академічних досягнень та індивідуальних особливостей [2].

Література:

1. Гончаренко С.І. Український педагогічний словник / С.І. Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

2. Козаков В.А. Самостоятельнаяработастудентоа и ееинформационно-методическоеобеспечение: учеб. пособие / В.А. Козаков. – К. : Вища шк., 1990. – 248 с.

3. Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах №161. – К.: Мін-во освіти України, 1993. – 21 с.