Педагогічні науки / 2. Проблеми підготовки спеціалістів

Студ. гр. ОМА-52 Кальницька Є. О., Побережник Н.В., Страшнєй А.Ф.

Національний університет державної податкової служби, Україна

Культура мовлення як невід’ємна частина професіоналізму фахівця

Культура мовлення як складова загальної культури є одним із найважливіших показників цивілізованості суспільства. Процес опанування мови та її культури пов`язаний зі здобуттям навичок правильно розмовляти й писати, точно висловлювати свою думку, активно використовувати мовні знання, грамотно застосовувати їх. Досконале володіння мовою стає важливим компонентом підготовки фахівців у різних сферах управління, оскільки саме творче використання засобів мовлення повною мірою виявляє професійні обдарування державного службовця, сприяє його самотворенню та самовираженню [5, с. 3].

Сьогодні, коли українська мова відіграє виняткову роль у житті суспільства, у розвитку науки, культури й освіти, проблеми підвищення рівня культури мовлення як важливого чинника формування цілісної культурно-національної ідентичності, ролі державних інститутів, що беруть участь в управлінні процесом становлення і подальшого розвитку державної української мови, та її співіснування з мовами національних меншин обговорюються на круглих столах, семінарах, конференціях. Ці питання розглядаються в працях українських фахівців у галузі державного управління, зокрема, В.І. Лугового, В.К. Майбороди, І.Ф. Надольного, В.А.Скуратівського, С.А. Чукут та інших [2, с. 41-47].

Предметом широких наукових досліджень є проблеми формування виваженої державної професійної мови на сучасному етапі, її впливу на рівень культури мовлення.

Особливої уваги заслуговують праці вчених М.І. Майбороди, Л.Т.Масенко, О.М. Обушного, М.І. Пірен, В.А. Ребкала, В.П. Трощинського та інших, у яких подано аналіз стану і тенденцій розвитку української мови в контексті етномовної ситуації в різних регіонах України, розглянуті можливі варіанти вирішення мовного питання з метою досягнення національного консенсусу.

Питання мовної культури завжди було предметом дослідження, у першу чергу, мовознавців (В.В. Виноградова, І.І. Огієнка, О.О. Потебні), які розглядали мову в системному аспекті. Тільки в останні роки фахівці в галузі державного управління й мовознавства Н.Д. Бабич, В.М. Князєв, М.І.Мельник, Н.Р. Нижник, І.М. Плотницька, П.О. Редін, Т.П. Рукас, С.П.Шумовицька виділили культуру мовлення як складову управлінської культури, указали на необхідність визначення оптимальної мовленнєвої поведінки в певній ситуації та звернули увагу на важливість культури мовлення у професійно-кваліфікаційній характеристиці фахівців будь-якого профілю, зокрема, розкрили значення мови для формування іміджу фахівця. В.М. Русанівський, Н.Б. Крилова, А.П. Коваль присвятили свої роботи культурі ділового спілкування. Вони доводять, що досконале володіння культурою мовлення гарантує спеціалістові будь-якого фаху відчутний успіх у професійно-ділових стосунках [4, с 77-86].

Практика сучасних інтеграційних процесів в Україні, входження її в систему міжнародних економічних, політичних і культурних зв`язків потребують конкурентноспроможних державних управлінців світового рівня. Діяльність державного управлінця вимагає від нього не тільки професійної майстерності, а й широкої загальної освіти, оскільки вона пов`язана з інтенсивним усним і писемним спілкуванням, передбачає широку мовленнєву практику, потребує точного вираження понять і категорій у різних сферах управління [1, с. 120-121]. Фахівець під час виконання своїх безпосередніх обов`язків виступає в різних комунікативних ролях: веде ділове листування, складає законопроекти, проекти постанов, договори й угоди, спілкується з іншими фахівцями та громадянами різного рівня культури. Недотримання та порушення ним мовних норм може стати причиною непорозуміння, викликати заперечну реакцію у співрозмовника і негативно позначитися на його подальшій кар`єрі. Крім того, фахівець може бути й оратором, якщо виступає з доповіддю під час проведення ділових нарад, засідань, на пленарних засіданнях у сесійному залі Верховної Ради України або перед аудиторією в лекційних залах. Уміння правильно, ясно й чітко літературною мовою висловити свої думки, володіння мистецтвом публічної мови, які визначають його рейтинг і сприяють професійному й особистому становленню, є складовими іміджу фахівця [3, с. 16].

Отже, культура мовлення – це поєднання мислення і мови, точність вираження думок, почуттів, ясність, зрозумілість смислових зв’язків і відношень одиниць мови в мовленні зв’язкам і відношенням предметів і явищ у реальній дійсності. Культурі ділового мовлення, як і культурі ділового спілкування, потрібно вчити на всіх етапах підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців [6, с. 79].

Література

1. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей. – К.: КМ Academia,

1997. – С. 120-121.

2. Кравчук О., Кліщова О. Культура мовлення − одна з ознак справжнього

українця // Педагогіка і психологія професійної освіти. − Львів, 1998. −

№4. − с. 77-86.

3. Леонтьев А.Н. Психология общения. – Тарту, 1974.

4. Потебня О. О. естетика і поетика слова. − К., 1990.

5. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – Львів: Сполом,

2001.– С. 3.

6. Сагач Г. Становлення духовно-інтелектуальної особистості студентів

гуманітарного профілю засобами красномовства // Педагогіка і

психологія професійної освіти. − Львів, 1998. − № 4. − с. 75-89.