Михайлова Л.М.

ЕСтетично-ціннісне навчально-виховне середовище загальноосвітнього закладу:методологічні засади

Анотація. Розглянуто сутність аксіологічного підходу як складової гуманітарної освітньої парадигми, обґрунтовано необхідність формування в молоді естетичних ціннісних орієнтацій як важелів, що забезпечують протистояння антицінностям сучасного соціокультурного простору; визначено складники естетично-ціннісного навчально-виховного середовища.

Актуальність проблеми дослідження. Останні десятиліття характеризуються перетвореннями, що відбуваються в усіх сферах суспільства, в тому числі і в освіті, яка, будучи частиною живої соціокультурної системи, реагує на ці зміни. При цьому відклики на ціннісні деформації, якими характеризується сучасне українське суспільство, мають полягати в створенні такого середовища в кожному загальноосвітньому закладі, зміст якого забезпечить необхідну живильну атмосферу, сприятливу для формування в підростаючого покоління вміння не тільки протистояти деструктивним чинникам соціальної системи, але й прагнення до відродження дійсних цінностей та їх реалізації в особистому й громадському житті.

Незважаючи на суттєві зміни в усіх підсистемах соціуму, освіта, майже за умов несприятливих перетворень у сфері духовній, в будь-який час має виконувати свою місію, пов’язану зі збереженням і передачею молоді загальнолюдських цінностей, які забезпечуватимуть сталий прогресивний розвиток суспільства, і аксіологія як складова сучасної гуманітарної парадигми виконуватиме функцію методологічного підґрунтя навчально-виховного процесу.

Вітчизняні науковці (В.Андрєєв, І. Бех, Є.Бондаревська, І.Ісаєв, В.Крижко, С.Кульневич,  В.Огнев’юк, В.Сластьонін, О.Сухомлинська, Н.Ткачова та ін.) розглядають аксіологічний підхід як методологічну основу освітньої сфери, який має забезпечити вдосконалення системи освіти, її розвиток у гуманістичному напрямі. Основу аксіологічного підходу складає цінність як загальнофілософська категорія та «принцип функціонального значення» (В.Крижко).
На думку академіка АПН України С. Гончаренка, освітній процес на основі загальнолюдських цінностей покликаний забезпечити формування цілісної особистості, яка прагне до самореалізації, самовиховання, саморозвитку, самозахисту та інших необхідних для становлення безпечної взаємодії з навколишнім середовищем якостей, відкрита для сприймання й опанування нового досвіду, здатна до свідомого і відповідального вибору у різних життєвих ситуаціях [1].
Володіючи широким контактним полем, аксіологія тісно взаємодіє з усіма
науками про людину і суспільство, зокрема естетикою, цінності якої є базовими у формуванні естетично розвиненої особистості. Розглядаючи аксіологічний підхід як перспективний у збереженні освіти як соціального інституту, що виконує функції позитивної соціалізації особистості, ми орієнтуємось на його   широкі можливості, пов’язані з впливом на всі аспекти соціальної дійсності, зокрема соціокультурний, зміст якого сьогодні відзначається розгалуженістю мистецьких видів і жанрів, розповсюдженням антицінностей, що певним чином впливає на свідомість підростаючого покоління і несе загрозу гуманістичному розвитку  суспільства. 

Основний виклад матеріалу. Цінності, будучи складовими освітньої системи, виявляють себе на всіх її рівнях: державному, суспільному, особистісному, і в усіх компонентах, зокрема в меті, завданнях, змісті навчально-виховного процесу, свідомості й діяльності його суб’єктів, на управлінському рівні.

Н.Ткачовою ґрунтовно розкрито застосування ціннісного підходу до організації навчального процесу, що виявляється в: цілеспрямованому формуванні ціннісної свідомості; розвитку емоційно-чуттєвої й вольової сфер згідно з визначеними гуманістичними цінностями; формуванні звичок ціннісного характеру, забезпеченні набуття досвіду практичної поведінки, здійснення дій, вчинків, що узгоджуються із засвоєними на теоретичному рівні цінностями [6,с.49].

Розуміючи впливовість на свідомість молодої людини засобів масової інформації, молодіжної субкультури, мікросередовища (сім’ї, школи), які є різновекторними і якісно різноманітними, що призводить або до аксіологічної невизначеності особистості, або до орієнтування на псевдоцінності (агресію як прояв сили по відношенню до інших, гроші, накопичення матеріальних благ, які є атрибутами «елітних прошарків», зовнішню красу як можливість отримання певного соціального статусу тощо), і як результат – руйнацію її духовного ядра, педагоги-практики, науковці, представники соціально-гуманітарної сфери вказують на необхідність посилення аксіологічної складової освітньої сфери. Одним із можливих шляхів вирішення цього питання, на нашу думку, може бути створення естетично-ціннісного навчально-виховного середовища загальноосвітнього закладу, відкритого до активної взаємодії з навколишнім соціокультурним середовищем і спрямованого на формування в школярів естетичних ціннісних орієнтацій.

У тлумачному словнику С.Ожегова середовище визначається як оточення, соціально-побутові умови, в яких знаходиться індивід, а також сукупність людей, пов’язаних спільністю цих умов. Термін «оточення», на думку Л.Новікової, позначає сукупність чинників, які знаходяться в безпосередній близькості до людини, які вона сприймає, на які реагує, з якими вступає в контакт і які впливають на неї [ 5 ]. Водночас, як зазначає О.Макагон, на будь-яке безпосереднє оточення діють найбільш суттєві риси суспільства, адже воно є «специфічним виявленням загального соціального середовища (макросередовища) і одним із складників такої системи:макросередовище – мікросередовище – особистість»[ 4 ].

Середовище загальноосвітнього закладу є локальним, змістовно інтегруючим у собі, з одного боку, певні соціокультурні, зокрема естетичні, цінності макросередовища, з іншого, - цінності, визначені сучасними освітніми цілями.

Отже, узагальнюючи існуючі погляди, ми розглядаємо естетично-ціннісне навчально-виховне середовище (простір) загальноосвітнього закладу як цілеспрямоване, спеціально організоване системне утворення, що базується на аксіологічних засадах із метою формування в підлітків естетичних ціннісних орієнтацій. Ця система (середовище, простір) як складова більш широкого – освітнього середовища є відкритою до життєвого середовища дитини, наповненою естетичними цінностями, що дає змогу особистості залучитися до світових, національних, зокрема художніх, досягнень минулого й сучасності, завдяки чому стати їх активним творцем.

Як слушно зауважує М.Киященко, тільки коли «естетичне середовище життя, естетична організація життя, культури загалом та його специфічна естетико-художня часина – мистецтво – стають засобом формування, виховання й освіти, і засобом розвитку творчих задатків особистості, можна говорити про умови, які забезпечують перетворення індивіда в суб’єкта культурно-історичного процесу»[2, с.276].

Естетично-ціннісне навчально-виховне середовище охоплюватиме: естетику предметного середовища, в якому школярі зможуть реалізувати свої художньо-творчі здібності (естетика шкільного довкілля - картинні галереї, мистецькі світлиці, художні майстерні; сучасний дизайн шкільних інтер'єрів тощо); естетику соціально-педагогічного середовища (естетика

шкільного спілкування і життєтворчості, краса міжособистісних відносин, панування педагогічного оптимізму і віри, що кожна дитина в душі митець); естетику навчального середовища (навчальна діяльність на основі міжгалузевої і внутрішньогалузевої інтеграції, підґрунтям якої слугують естетичні, мистецтвознавчі, культурологічні, аксіологічні зв’язки), виховне середовище (різноманітні форми позакласної роботи: проектна діяльність, предметні тижні, заходи, присвячені різним святам, факультативні заняття, гурткова робота, вікторини, змагання тощо). Створення такого середовища залежатиме від ціннісної системи педагогів, керівників, батьків, їх прагнення до позитивних перетворень у соціокультурному просторі, здійснення яких покладається на молоде покоління з чітко визначеними естетично-ціннісними орієнтаціями.

Висновки. Отже, використання аксіологічного підходу в контексті сучасної освіти в усіх ланках, зокрема загальноосвітній, за умови естетизації навчально-виховного процесу дає змогу створювати естетично-ціннісне середовище, якісні характеристики якого забезпечуватимуть формування в підростаючого покоління естетичних ціннісних орієнтацій як внутрішньої установки на естетично-творчу діяльність за законами краси.

У подальшому розглянемо основні умови і принципи створення естетично-ціннісного навчально-виховного середовища загальноосвітнього закладу.

Список використаних джерел

1. Гончаренко С.У. Гуманізація освіти як основний критерій розробки засобів реалізації сучасних технологій навчання / С.У. Гончаренко // Наукові записки КДПУ ім. В. Винниченка.- Кіровоград, 2001.- Вип. 34.

2. Киященко Н.И. Эстетика – философская наука/Н.И.Киященко.- М.: Издат. дом «Вильямс», 2005.- 592с.

3. Крижко В.В. Антологія аксіологічної парадигми освіти. Навч. посібник/В.В.Крижко.-К.: Освіта України, 2005.- 440с.

4. Макогон О.Е. Організаційно-педагогічні умови створення сприятливого навчально-виховного середовища в загальноосвітньому навчальному закладі: Дис…к.п.н.: 13.00.01- загальна педагогіка та історія педагогіки/ Олександр Еммануїлович Макогон /Харків. нац. пед. ун-т ім..Г.С.Сковороди.- Харків, 2006.

5. Новикова Л.И. Школа и середа/Л.И.Новикова.- М.,1979.

6. Ткачова Н.І. Формування особистості учня у навчально-виховному процесі / Н.І. Ткачова. – Х.: Вид . група «Основа» : «Тріада+», 2007. – 208 с.

Довідка про автора

Михайлова Лариса Миколаївна	кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки та психології Луганського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, докторант Луганського національного університету імені Тараса Шевченка
Домашня адреса:	91016 м.Луганськ вул.16 лінія, 38/125 т. (050) 138-00-67 e-mail: laska_69@list.ru
Робоча адреса:	91031 м.Луганськ вул. Славянская, 1-б т. (0642) 50-52-23; 50-52-18