Филологические науки / 1.Методика преподавания языка и литературы

Роман Л.А.

Буковинський державний медичний університет

Вивчення феномену української культури

в контексті викладання української мови як іноземної

Оволодіння іноземною мовою як засобом міжкультурної комунікації неможливо без паралельного вивчення культури відповідної країни. Як зазначає Б.Г.Ананьєв, через вивчення мови можна створити «мовленнєву модель світу» будь-якого етносу [1]. Організація навчання іноземної мови як предмета, який займається феноменом національної культури дозволяє сформувати особливий вид компетенції – лінгвосоціокультурну, забезпечуючи тим самим міжкультурне спілкування, взаєморозуміння, а саме – діалог культур [2].

Формування лінгвосоціокультурної компетенції має тріадну структуру і включає в себе такі компоненти:

− лінгвістичний;

− соціо- і лінгвопрагматичний;

− культурно-прагматичний.

Як показує практика, моделювання на заняттях іноземної мови ситуацій міжкультурного спілкування можливо лише тоді, коли воно базується на моделях двох культур – рідної та іноземної. Таким чином, проблема формування лінгвосоціокультурної компетенції є не тільки методичною та лінгвістичною, але й соціально-психологічною. Так, на мовленнєву діяльність впливає цілий комплекс факторів: світосприйняття, погляди, соціальні взаємовідносини, засоби спілкування, релігія, мова та ін. Якщо для рідної мови формування вербальних та невербальних структур відбувається в процесі соціалізації, то для студента, який вивчає іноземну мову, найбільш важливим є формування навичок і стереотипів мовленнєвої поведінки як важливої умови оволодіння культурою іншомовної комунікації. Отже, міжкультурна комунікація, або спілкування між носіями різних мов і культур, є суттєвою складовою частиною занять з іноземної мови.

Ефективність процесу формування соціокультурної компетенції студентів нефілологічних спеціальностей забезпечується шляхом залучення студентів до діяльності, яка максимально моделює навчальний процес і створює умови для професійно орієнтованого спілкування. Адже для успішного формування соціокультурної компетенції студентів є врахування насамперед їх професійної спеціалізації. Вивчення характерних особливостей навчально-пізнавальної діяльності студентів конкретної спеціальності дозволяє виявити додаткові засоби формування у студентів активного і творчого підходу до роботи. Одним із видів такої діяльності є ігри. Рольові та ділові ігри, індивідуалізацію і диференціацію навчання – це ті прийоми навчальної діяльності, які створюють умови для професійно орієнтованого спілкування студентів. На заняттях з української мови як іноземної можна використовувати такі різновиди ігор: сюжетні, ситуаційно-рольові, ділові. В залежності від рівня комунікативних умінь студентів (високий, середній, низький) обираються найбільш адекватні завдання, які вимагають від студентів уміння легко і швидко приймати умови, запропоновані ситуацією, а також використовувати імпровізацію. Ділова гра включає в себе імітаційні вправи, ігрове проектування, аналіз ситуації. При цьому формується комплекс комунікативних умінь і вміння відчувати партнера зі спілкування, уміння ідентифікувати себе з ним, знаходити способи досягнення позитивного кінцевого результату. Проведення занять проходить у різних формах: бесіди, конференції, диспути. Ділові ігри створюють для її учасників умови для того, щоб вони були здатні:

− усвідомити сутність ситуації;

− визначити особисте ставлення до ситуації;

− розуміти позицію співрозмовника;

− імітувати ситуацію із реального життя.

Формування та розвиток комунікативних умінь студентів передбачають декілька етапів: засвоєння слів, словосполучень, фраз та доведення їх до автоматизму; розвиток умінь імпровізувати; перенесення отриманих вмінь з однієї ситуації в іншу.

Технологія організації ділової гри на занятті з іноземної мови може складатися з таких блоків:

• Визначення теми та її обгрунтування.

• Презентація нових слів, словосполучень, виразів.

• Письмові вправи та читання професійної літератури з теми.

• Обговорення ситуації та розподіл ролей.

• Аудиторна робота по підготовці.

• Виконання ролей. Вибір ведучого.

• Робота «групи підтримки».

• Повторне виконання ролей іншими студентами.

• Підсумок та аналіз гри.

Підготовка до ділової гри передбачає попередню роботу як викладачів, так і студентів. Студенти здійснюють певну форму самостійної роботи. Великий обсяг матеріалу змушує викладача шукати такі шляхи викладання, які вже на етапі ознайомлення забезпечують їх запам’ятовування і створюють основу для наступної активізації і формування навичок мовленнєвої діяльності. На цьому етапі викладач апелює до групи, спонукаючи студентів до самостійної діяльності зі встановленням зв’язку з раніше вивченим матеріалом, знаходження паралелей у рідній мові, добору певних явищ з однаковими значеннями, перекладаючи на українську мову, розвиваючи, тим самим, мовленнєву здогадку студентів. Підвищення ефективності формування соціокультурної компетенції студентів можливо за рахунок:

− врахування функціонального стану (психологічної та фізіологічної готовності студентів до заняття);

− врахування мотиваційної сфери;

− застосування критеріїв та показників ефективності

навчальної діяльності;

− планування самостійної роботи студентів;

− контролю за самостійною навчальною діяльністю студентів.

Для того, щоб уникнути такої перешкоди, як низький рівень знань певної кількості студентів, впроваджуються індивідуальні форми роботи, враховуються індивідуальні особливості студентів. Побудова навчальних завдань, ситуацій, вправ, які давали б можливість студентам для особистого самовираження, є основою для появи особистісної значущості здійснюваних мовленнєвих дій, а через неї й для виникнення високої процесуальної мотивації. Індивідуальні форми завдань різних рівнів складності, які вимагають запасу знань, певного рівня комунікативних умінь, глибини узагальнень і висновків, різноманітних розумових і практичних дій, мають більше можливостей порівняно із звичайними завданнями фронтального характеру.

Індивідуалізація і диференціація в свою чергу дають можливість:

• розвивати навчально-пізнавальні здібності, мовленнєві уміння всіх студентів з урахуванням їх здатності до вивчення іноземної мови;

• актуалізувати високу здатність до навчання у тих студентів, у кого вона є;

• запобігати відставанню слабовстигаючих студентів.

Підкреслимо те, що вищезазначені умови та прийоми становлять сукупність взаємодіючих компонентів, що сприяють цілісному підходу до організації навчального спілкування, і створюють можливість для викладачів повною мірою реалізувати комунікативний потенціал дисципліни «Українська мова як іноземна» у процесі формування комунікативних умінь.

Формування соціокультурної компетенції студентів нефілологічних спеціальностей на заняттях з української мови як іноземної цілеспрямовано здійснювалось у процесі знайомства з національною характеристикою представників української культури, вивчення звичаїв, традицій, вірувань, цінностей, стилів життя, моральних пріоритетів та норм комунікативної поведінки українського народу. При цьому, з огляду на європейську орієнтацію у зовнішній політиці нашої держави, враховувалась необхідність ознайомлення студентів з геополітичним портретом сучасної України, залучення студентів до культурних стандартів життя в полікультурному просторі Української держави.

Література

1. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – М.: Наука, – 1987. – 380 с.

2. Бориско Н.Ф., Ишханян Н.Б. Социально-психологические предпосылки формирования лингвосоцио-культурной компетенции // Іноземні мови. – №1. – 1997.– С. 53-55.