Мордовцева Наталія, Ткаченко Валерія

ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”, Україна

НАВЧАННЯ ЗВ’ЯЗНОМУ ВИСЛОВЛЮВАННЮ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

ЗАСОБАМИ ХУДОЖНЬОЇ ІЛЮСТРАЦІЇ

Зв’язне мовлення – це вища форма мовномисленнєвої діяльності, яка визначає рівень мовного і розумового розвитку дитини. Оволодіння зв’язним мовленням складає найважливішу умову успішної підготовки дитини до навчання у школі.

Розповідь дитини за ілюстрацією – складна розумова діяльність, що потребує участі таких процесів, як сприймання, аналіз, синтез, умовиводи. Діти, складаючи розповідь, повинні на основі аналізу й синтезу вичленити головне в ілюстрації, потім доповнюють її зміст. Зробити це самій дитині важко, тому її потрібно спочатку навчити сприймати зміст ілюстрації, а потім уже відтворювати зміст художнього тексту за ілюстрацією.

Зорієнтовані розповідати за ілюстраціями до знайомих творів, діти вчаться правильно сприймати задум художника, розуміти зображене, помічати перший і другий плани, логічно й послідовно викладати свої думки. Однак лише сама картинка не може зацікавити дошкільнят, викликати у них бажання говорити, якщо під час розглядання не ставляться розумові завдання, відсутня мовна мотивація. Заохочуючи дитину розповідати, дивлячись на малюнок до художнього тексту, педагог стимулює її мовний розвиток: збагачення та активізацію лексики, формування звуковимови та вживання правильних граматичних форм, розвиток зв’язного мовлення.

Ілюстрація несе в собі не тільки пізнавальну функцію, а й світоглядну, допомагає дитині адаптуватися до змісту твору, уявити літературні образи, яскраво відтворює змальовані в тексті події, демонструє ставлення художника до твору, конкретизує , уточнює текст, часто доповнює його деталями, про які не сказав письменник; оживляє твір, допомагає дітям зрозуміти мораль твору. Є у книжковій ілюстрації ще одна можливість – показати світ неіснуючий, світ уяви, фантазії [2, с. 48]. Після сприймання ілюстрацій покращується розуміння основних змістових моментів, збільшується кількість відтворюваних дітьми уривків; зростає зв’язність переказу змісту твору.

На думку О. Леонтьєва, використання ілюстрацій полегшує процес запам’ятання і підвищує його ефективність у дітей старшого дошкільного віку вдвічі порівняно з іншими віковими періодами довкілля [2, с. 54]. Використання ілюстрацій також значно підвищує процес запам’ятовування [4, с. 9].

За дослідженнями Н. Сакуліної, діти дошкільного віку здатні досить тривало розглядати ілюстрації [2, с. 176]. Відтак, завданнями розглядання можуть бути такі: виділити предмет; встановити його індивідуальні якості; знайти подібності з іншим предметом.

Діти різного віку по-різному сприймають художню ілюстрацію, тож і навчання в кожній віковій групі будується відповідно. Старші дошкільнята вчаться правильно сприймати задум художника, розуміти відтворене в ілюстрації, помічати головну сюжетну лінію та другорядні деталі.

У роботі зі старшими дошкільнятами недоцільно охоплювати запитаннями весь матеріал ілюстрацій. Варто звернутися до дітей, наприклад, так: «Про що ми з вами ще не розповіли, розглядаючи ілюстрації?». Це ненав’язливо спонукатиме до самостійного подальшого розглядання малюнків, діти жвавіше долучатимуться до розмови. Добре також спиратися на уяву дитини, заохочувати її розгортати зображені події, продовжувати їх у часі. П’ятирічні дошкільнята здатні складати розповіді за ілюстраціями вже без участі вихователя, самостійно міркуючи й передаючи словами зміст намальованого.

Старшим вихованцям по силі творчі завдання з використання художніх ілюстрацій та власних малюнків: скласти розповідь за малюнком на самостійно обрану тему; подати зразок творчої розповіді за ілюстрацією до певного твору, виділяючи в ній вигадане; побудувати розповідь за планом, який запропонував вихователь. Діти можуть розповісти про те, що відбулося до того моменту, який відтворив художник; уявити, що сталося б з героями, зображеними на ілюстраціях, коли б ситуація змінилася; придумати своє закінчення поданої розповіді.

У старшому дошкільному віці, коли активність зростає, а мова вдосконалюється, дитина здатна самостійно складати розповіді за знайомим ілюстраціями. У дітей формується вміння зв’язано й послідовно описувати зображене; активізується й розширюється словниковий запас; діти вчаться граматично й правильно будувати речення й оповідь загалом.

Щоб навчити дитину зв’язно розповідати за картиною спочатку треба переконатись у доступності змісту картини дитині, наскільки вона пов’язана з її безпосереднім досвідом. Для цього використовують запитання, які допомагають зрозуміти зміст і наштовхують дошкільника на відповідь.

Діти дошкільного віку можуть самостійно придумувати назви до картинок, тому після розповіді малюка слід запитати: «Як би ти назвав цю картинку?». Придумуючи назву до картини, дитина вчиться узагальнювати свою розповідь.

Таким чином, сприймання дитиною ілюстрації є більш складним для неї процесом, ніж безпосереднє сприймання реального предмета, бо ілюстрацію дитина сприймає лише зором. У сприйманні ілюстрації і розповіді за змістом важливе значення має слово вихователя, що веде дітей від головного до другорядного і допомагає усвідомити залежність між частинами, сприяє зв’язності розповіді. На заняттях з вивчення української мови ми завжди плануємо не тільки читання творів, але й показ ілюстрацій різних видів; бесіди про художників-ілюстраторів. Таким чином здійснюється навчання дітей різних за структурою розповідей відповідно до кожного типу ілюстрацій.

Література:

1. Білан О. Допомагають ілюстрації / О. Білан // Дошкільне виховання. – 2001. – № 4. – С. 14. 2. Богуш А., Гавриш Н., Котик Т. Методика організації художньо – мовленнєвої діяльності дітей у дошкільних навчальних закладах. Підручник для студентів вищих навчальних закладів факультетів дошкільної освіти. / А. Богуш, Н. Гавриш, Т. Котик. – К. : Видавничий Дім «Слово», 2010. – 304с. 3. Кожевникова Т. Мовленнєвий розвиток дошкільнят. / Т. Кожевникова // Дошкільне виховання, 2004. – № 12. – С. 7-9. 4. Порядченко Л. Описове мовлення: методи розвитку та активізації. / Л. Порядченко // Палітра педагога. – 2003. – №2. – С. 5-9.