Филологические науки/1. Методика преподавания языка и литературы

Бецько О.С.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Україна

Виправлення помилок в усному мовленні студентів як невід’ємна складова навчання іноземної мови

Люди навчаються методом спроб та помилок, експериментуючи та намагаючись визначити, що працює, а що ні. Те ж саме відбувається і в навчанні іноземної мови. Помилки студентів – це свідчення про наявність позитивної динаміки у вивченні мови. Помилки завжди показують, що студент експериментує з мовою, випробовує нові ідеї, ризикує, намагається спілкуватися, робить успіхи у вивченні мови. Аналіз типів помилок вказує на той рівень знань, якого студент вже досяг. Всі студенти роблять помилки на тих чи інших етапах вивчення мови, і викладач повинен чітко усвідомити це. Постійно маючи справу з помилками студентів, викладачі винайшли різні способи виправлення помилок.

Дуже добре, коли викладач виправляє помилки, зроблені студентами на етапі усного мовлення (fluency stage), не так, як він це робить, наприклад, на етапі виконання вправ на закріплення (accuracy stage). Коли студенти відпрацьовують вивчений матеріал, викладач повинен виправляти кожну помилку, щойно він її чує. Проте, коли б він так робив на кінцевому етапі усного мовлення, коли студенти, наприклад, зайняті обговоренням якоїсь проблеми, негайне виправлення помилок могло б негативно вплинути на хід спілкування. Постійне втручання викладача зруйнує саму мету такого спілкування. Здебільшого, викладачі, зазвичай, споглядають та слухають, поки студенти виконують комунікативні вправи, та занотовують помилки, щоб студенти спочатку самі спробували їх виправити по завершенні вправи, перед тим як зробити власні коментарі. Помилки необхідно виправляти найбільш ефективним і тактовним способом [2, p.63]. Викладач може обговорити помилки з усім класом, записати їх на дошці, чи запропонувати їх індивідуально зацікавленим студентам. В кожному випадку викладач спочатку запропонує студентам самостійно визначити проблему та спробувати з нею впоратися. Дуже важливо не виокремлювати студентів для критики. Викладач може влаштувати виправлення помилок без вказівки на того, хто їх зробив.

В контексті навчання іноземної мови, загалом, коментар про виконання студентом завдання дуже важливий, коли він сприяє покращенню результатів навчання студента. Коментар стосовно помилок забезпечує специфічну інформацію про аспекти навчальної діяльності студента за допомогою тлумачення, надання кращої чи іншої альтернативи, «витягування» (elicitation) зазначеної інформації з студента. Викладач повинен пам’ятати, що повноцінне коментування помилок може і повинне містити інформацію і про те, що студент зробив вірно, і про те, що і чому – невірно.

Існують різні підходи щодо виправлення помилок. За теорією Audio-Linguism виправляти помилки не вважається необхідним з огляду на те, що вони не мають великого позитивного впливу на навчання. Згідно з принципом Cognitive code- learning помилки – це невдала, проте невід’ємна складова навчання: на них потрібно звертати увагу, щойно вони з’явилися, щоб запобігти їх появі в майбутньому. В теорії Interlanguage theory помилки – це дуже важлива інтегрована складова в навчанні іноземної мови; виправляти їх означає зближувати «мову-посередник» студента та цільову мову.

Прихильники комунікативного підходу стверджують, що не всі помилки потрібно виправляти: головна мета навчання мови – це отримання та передача осмислених повідомлень, тому пріоритетом виправлення повинні бути помилки, які заважають досягненню цієї мети, а не неточності застосування мови.

Monitor theory наполягає, що виправлення сприяє не реальному набуттю студентом мовних навичок , а лише свідомому «контролю» свого говоріння чи письма. Тому, головною функцією викладача повинне бути зрозуміле подання матеріалу, а не виправлення помилок.

Зазвичай викладачі виправляють помилки в усному мовленні за допомогою тієї ж таки мови. Існують ситуації, коли викладачі схильні не виправляти помилки студентів: наприклад, під час усного мовлення (fluency work), коли студент дійшов, скажімо, до середини своєї розповіді. Виправлення усного мовлення, зазвичай, проводиться безпосередньо викладачем, але можливо домогтися виправлення, в першу чергу, самими студентами, які зробили помилки чи іншими студентами класу. Виправлення студентом може і не містити пояснення помилки чи надання іншої прийнятної форми.

В своїй роботі ми спробували узагальнити деякі методи виправлення усного мовлення. Реагування викладача на помилки може відбуватися наступним чином:

1. Взагалі не реагує.

2. Вказує на те, що є помилка, але не дає жодної подальшої інформації.

3. Каже, що саме було неправильно та пропонує модель прийнятного варіанту.

4. Вказує, що щось було не так, домагається прийнятного варіанту у студента, який зробив помилку.

5. Вказує, що щось було не так, домагається прийнятного варіанту у інших студентів класу.

6. Просить студента, який зробив помилку, відтворити правильну відповідь.

7. Пояснює чи просить студентів пояснити, чому була зроблена помилка та як її уникнути.

Коментування помилок передбачає не лише виправлення студентів, але і надання позитивної оцінки їхньої діяльності чи то під час відпрацювання, чи під час тривалішої комунікативної вправи.

Хоч виправлення помилок може бути дуже корисним під час виконання усних вправ, викладач не повинен однаково реагувати на них. Рішення про спосіб реагування на помилки залежить від етапу заняття, вправи, типу зробленої помилки, та конкретного студента, який припустився цієї помилки. Негайне та постійне виправлення усіх без винятку помилок не обов’язково буде ефективним способом допомогти студентам покращити мову, яка вивчається. Коли студенти зайняті вправами на відпрацювання матеріалу (accuracy work), виправлення помилок стає невід’ємною частиною обов’язків викладача. Проте, під час виконання комунікативних вправ загальноприйнятним є утримання від втручання в потік усного мовлення студентів, оскільки це може знову перетворитися на заучування мовних форм та значень. Втручання викладача на даному етапі може спровокувати підвищення рівня напруження і припинити процес опанування мови. Однак, іноді, під час комунікативної діяльності, викладач змушений запропонувати виправлення чи альтернативне вирішення, оскільки процес спілкування студентів може бути під загрозою або це слушний момент звернути увагу студентів на проблему.

Виправлення помилок складається з двох етапів: на першому викладач вказує студентові, що була допущена помилка, на другому – допомагає студентові впоратися з нею. Перший набір засобів покликаний в різний спосіб показати проблему: повторення (repetition), відлуння (echoing), твердження та запитання (statement and question), вираз обличчя (expression), підказка (hinting), нове формулювання (reformulation) .

Дуже часто викладач виконує роль спостерігача, споглядаючи чи слухаючи студентів, щоб зрештою прокоментувати їх відповіді. Більшість викладачів записують пункти, до яких хотіли б повернутись пізніше. По завершенні викладач повинен прокоментувати відповіді студентів. Він може записати на дошці свої нотатки та встановити спочатку чи студенти самі можуть визначити проблеми і, якщо так, чи можуть їх виправити. Можна також записати на дошці правильні та неправильні слова, фрази чи речення та попросити студентів визначити, що є що. Викладачеві не слід називати того, хто зробив помилку. Варто сконцентруватися на загальних помилках. Ще один спосіб виправлення помилок – роздати студентам індивідуальні записки, в яких зазначити, де можна знайти інформацію по конкретній проблемі.

Отже, слід наголосити, що всі без винятку студенти рано чи пізно роблять помилки. Це є невід’ємною складовою вивчення іноземної мови. Важливим обов’язком викладача є виправлення помилок студентів, якщо і коли вони їх припускаються. Проте, викладач мусить визначитися, як виправляти їх ефективно, тактовно та чуйно.

Література:

1. Harmer, J. The Practice of English Language Teaching. Third Edition / J.Harmer. – Londоn: Longman, 1991. – P.134-136

2. Harmer, J. How to teach English. An introduction into the practice of English language teaching / J.Harmer. – Londоn: Longman, 1998. – P.62-63

3. Scrivener, J. Learning Teaching. A guidebook for English language teachers / J. Scrivener. – London: Macmillan, 2005. – P. 298-302 

4. Ur, P. A Course in Language Teaching. Practice and Theory. / P. Ur. – Cambridge: Cambridge University Press. 1991. – P. 246-250