Лугуценко Т.В.

Інформаційна парадигма в структурі сучасного мислення

Філософії як науці властиво розмірковувати про впорядкованість світу та його структуру. Вона завжди з зацікавленістю відноситься до змін, які відбуваються у суспільстві. До змін сьогодення відносять розвиток інформаційних технологій, засобів масової інформації, електронній комунікації. Всі ці явища сприяють трансформації культури, виникненню нових культурних практик, формуванню нової системи цінностей, які роблять істотний вплив на поведінку людини та формування його світогляду. Однім з пріоритетних завдань сучасної філософії є дослідження нових ціннісних пріоритетів. А це на самперед, пов’язано з необхідністю структурувати поняття культури та інформаційного простору.

Слід відзначити, що у філософському аспекті поняття „інформаційний простор” характеризується по-різному. Наприклад, в рамках кібернетичного підходу інформаційним простором називається сукупність джерел інформації, баз даних і об’єднуючих їх мереж і технологій. У філософсько-методологічному вимірі під інформаційним простором розуміється середовище поширення інформації в суспільстві, що знаходиться під впливом культурних, економічних, політичних, технологічних і інших чинників

У дослідженнях зарубіжних авторів інформаційний простір досліджувався, перш за все, в рамках парадигми постіндустріального суспільства. Серед вчених, які займалися розробкою цього питання, слід відзначити: Д.Белла, А.Тоффлера, Т.Стоунєра та інших. Вони запропонували парадигмальні підстави дослідження інформаційного суспільства, проте, не запропоновані конкретних тезисів, щодо формування поняття „інформаційний простір”. Наприклад, Д.Белл, В.Л.Іноземців розглядають „інформаційний простір” як ресурс економічного розвитку, перш за все, в умовах суспільства вжитку та є прибічниками економічного підходу. Відомо також, що існує технологічний підхід до цієї проблеми (І.Мелюхін). Дослідники вважали, що впровадження наукових інновацій веде до зміні культурного розвитку. Прихильники політичного підхіду 3.Бауман, Е.Гидденс стверджували, що „інформаційний простір” сприяє боротьбі за контроль над інформацією та процесу культурної ідентифікації особистості.

Також необхідно підкреслити, що в наш час розробка питання, щодо структурного підходу в філософії стосовно природи та людини стала дуже вагомою і це насамперед пов’язано з великою методологічною роллю поняття „система” та „структура”. Таким чином, щоб структурувати культурні явища необхідно спочатку упорядкувати їх в системі ціннісних координат людського буття, розташувати об’єкти реальності у відповідності ліній вертикалі „верху” та „низу”.

Аксіологічний аналіз феноменів культури передбачає їх сприйняття на основі принципів ієрархізму, виходячи з твердження, що будь-який об’єкт, що існує в полі культури в структурному плані несе в собі вказівку на ціннісну вертикаль. У своїх працях цю тему розглядало багато філософів, а саме: І.Кант, М.Шелер, Н.Гартман та інші.

Відомо, що в давнину світ розглядався двома протилежними категоріями, а саме сакрального(аксіологічного) і фізичного (геометричного) простору, тому „верх” і „низ” мали в очах людей не лише матеріальні, але і етичні якості.

Не зважаючи на те що сучасна філософсько–наукова думка відстоює в своїх дослідженнях принципами об’єктивного пізнання дійсності, вона не може звільнитися від аксіологічного сприйняття світу. Таке положення обумовлено тим, що і у XXI столітті, поняттям „високий” і „низький” характерна аксіологічна забарвленість, яка виявляється в їх постійній опозиційній позиції в мистецтві, релігії, моралі та буденної свідомості людини. Аксіологічні явища міцно пов’язані з людським буттям і свідомістю, виступають для людей особливим типом об’єктівной реальності вони входять у глибинні структури культури визначаючи тим самим долю людського роду та сенс його життя. Погоджуючись з принципами вертикальної структуризації усіх феноменів культури, як раціонального факту не варто сприймати його, як єдину систему аксіологічних координат.

Підкреслимо, що філософська традиція завжди підносила спеціалізовану свідомість над буденною і ототожнювала першу з культурним „верхом”. А так би мовити, культурному „низу” завжди приписувала відмітні ознаки через які в очах теоретиків вона виглядала менш привабливою та вони мали до неї конкретні претензії. Наприклад те, що вона завжди носить природно-наївної характер, не осмислює критично правила своєї поведінки та зазвичай виявляється в груповій формі. Дійсно буденна свідомість не потребує спеціалізованих зусиль суспільства для свого існування, оскільки вона є стіхийною, ситуаційною і діє не опираючись на основи логіки Аристотеля або Г.Гегеля, а за логікою самого життя в її випадкових ситуації.

Слід констатувати, що чистій свідомості завжди властиві спеціалізованість та відособлено, а буденна свідомість завжди універсальна. Об’єкт відбивається її не сам по собі, а обов’язково в оточенні ціннісних чинників.

Література

1. Диев B.C. Риск и неопределенность: философско-методологический дискурс / В.С.Диев // Вестник НГУ.– Том 2.– Вып.1. Новосибирск, 2004. – С. 25 –33.– (Серия: философия и право).

2. Фейнберг Е.А. Интеллектуальная революция: на пути к единению „двух культур” / Е.А.Фейнберг // Вопросы философии. – 2006. – № 8. – С. 33 – 45.

3. Dale P. Ideology and atmosphere in the information society // Theory, culture a. soc. – Cleveland, 1996. – Vol.13. – № 3. – P. 27 – 52.