Морарь К.І, Пілігрим А.С.

Донецький національний університет экономіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Проблеми законодавчої влади України

Правова́ держа́ва — форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить правовому закону. У правовій державі всі — і державні органи, і громадяни — однаковою мірою відповідальні перед законом. В ній реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Тобто це така організація суспільства, де закон і правовий порядок мають пріоритет над державою та іншими інститутами політичної і соціальної влади, а не навпаки. А основні права особи та її соціальна безпека складають зміст свободи, заснованої на законах, які приймаються і піддаються зміні законним шляхом [1].

На сьогодні в центрі уваги і політиків, і науковців постали проблеми удосконалення механізмів стримувань і противаг, а також визначення концептуальної моделі реформування законодавчої влади, яка з належною самодостатністю виключала б будь-які можливості реанімації диктатури і тоталітаризму, забезпечувала верховенство права.

Недосконалість законодавчої влади та її діяльності є прикрою ознакою нашого суспільства. Формування парламенту за списками від партій і блоків призводить до утворення гіпертрофованої форми політизації законодавчої влади – влади, яка має бути мудрою, виваженою, незалежною і незаангажованою, бо має справу з найскладнішою і найтоншою матерією – правом.

Тому насамперед слід визначити структурну модель верхньої палати. Вважаємо, що одна половина верхньої палати має обиратись народом, а друга – представниками обласних рад народних депутатів, що мало б забезпечувати представництво регіонів у законодавчій владі. Можна сподіватися, що палата представників, яку ми пропонуємо називати Віче, зможе стати важелем протидії бюрократизації законодавчого процесу, компенсує можливий брак відчуття дійсного волевиявлення народу. Віче має обиратися за максимально демократизованою мажоритарною системою виборів. Інакше (в разі запровадження пропорційної системи виборів) залишаються умови для соціальних потрясінь – пробудження політичних вулканів унаслідок зміни симпатій виборців. А часті зміни курсу ні державі, ні суспільству, ні громадянам нічого доброго не дають [3].

Важливим механізмом забезпечення верховенства права є право людини і громадянина на звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. У світі є такі правові інститути, хоча й різняться системою повноважень, але мають єдину родову назву – омбудсман. У Швеції, Фінляндії, Данії – це, власне, омбудсман; у Греції – захисник громадян; у Польщі – речник громадянських прав; у Франції – посередник Французької Республіки; в Литві – контролер сейму; в Іспанії – захисник народу; в Молдові – парламентський адвокат. Сьогодні деякі з них мають досить істотні повноваження. Так, речник громадянських прав Республіки Польща може виступати в адміністративному та цивільному процесі на правах прокурора, а омбудсман Швеції – на правах надзвичайного прокурора розпочинати кримінальну справу проти будь-якої посадової особи в межах своєї юрисдикції, якщо, на його думку, для цього є вагомі підстави.

Тому для активнішої протидії свавіллю чиновників різного рівня та ігнорування ними прав і свобод людини доцільно зміцнити статус Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, а саме: йому можуть бути надані повноваження органу дізнання, і навіть слідчого органу, за аналогією зі статусом омбудсмана Швеції [4].

Одним із найважливіших кроків на шляху реформування влади на сучасному етапі державного будівництва та в умовах чинної системи роботи парламенту є прийняття демократичної Конституції держави шляхом всенародного референдуму. Саме за умови прийняття Конституції держави шляхом всенародного референдуму Основний Закон отримує свою юрисдикцію безпосередньо від самого народу і стає вищим від влади, яка не має змоги змінювати його на власний

розсуд [5].

Отже влада має бути не «верховною», а слугувати закону, дарованому народом. Прийняття Конституції України шляхом референдуму – важливий механізм забезпечення верховенства права і закону за умови, що має бути непорушним принцип, закріплений у ст. 22 чинної Конституції України. До того ж це змінює суть співвідношення права і влади: право отримує панівне становище, забезпечується верховенство права, стабільність і непорушність конституційних норм, а законодавча влада залишається не «панівною», а однією з гілок влади, що має виконувати і реалізовувати норми Конституції України взагалі і норми, якими визначені права і свободи людини зокрема, як норми найвищої юридичної сили, зміна яких уже не перебуває в компетенції державної влади.

Література:

1. Конституція України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 16 серп. 2010 р.: (офіц. текст). – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2010. – 48 с. – (Закони України).

2. Вовк Д. Проблеми визначення та дії принципу верховенства права в Україні // Право України, 2003. – № 11. – С. 127–129.

3. Колодій А. Громадське суспільство та правова держава: проблеми і шляхи розбудови // Право України, 2010. – № 7. – С. 12–17.

4. Лемак В. Принцип верховенства права в Україні: основні загрози // Право України, 2010. – № 3. – С. 44–51.

5. Принцип верховенства права: проблеми теорії та практики: Монографія: У 2-х кн. / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: Юридична думка, 2008. – Кн.1. Верховенство права як принцип правової системи: проблеми теорії. – 344 с.