Економічні науки/ Економічна теорія

Коломієць А. С.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Україна

Порівняння франчайзингу з суміжними договорами

Комерційна концесія (франчайзинг) – це самостійний вид цивільно-правового договору, що передбачає співпрацю двох сторін (франчайзера і франчайзі) з приводу передачі права на використання комплексу виключних прав і діє на умовах платності, підтримки і самостійності [1].

Особливі риси, що притаманні франчайзингу (Рис.1.):

- передача комерційного досвіду та (або) прав на користування об’єктами інтелектуальної власності;

- двосторонність відносин;

- юридична, фінансова і адміністративна самостійність сторін;

- платність;

- консультативна та інша підтримка;

- наявність письмового зареєстрованого договору.

Рис.1. Схема взаємодії елементів комерційної концесії

Частина науковців вважають франчайзинг різновидом ліцензійної угоди. Проте, на думку автора, це різні види цивільно-правових договорів. Так, предметом комерційної концесії є комплекс прав, що належать правоволодільцю, а ліцензійний договір дає дозвіл на використання конкретного об’єкта права інтелектуальної власності і державна реєстрація договору комерційної концесії є обов’язковою, а ліцензійного договору – ні (лише на вимогу однієї з сторін) [2]. Крім того, існує значна різниця у кінцевій меті договорів, якщо перший прагне до максимізації прибутків обох сторін через досягнення синергетичного ефекту, то другий направлений лише на передачу права на використання і отримання конкретного прибутку. Така ситуація складається ще й тому, що ліцензіат вже має існуючий бізнес і за рахунок нової технології хоче зменшити витрати чи покращити якість продукції, а для франчайзі підписання угоди означає відкриття нового бізнесу «з нуля».

Направленість на різні результати зумовлює відмінності у співпраці сторін таких угод. При франчайзингових стосунках взаємодія є набагато глибшою, а франчайзі отримує можливість використовувати нові розробки франчайзера протягом дії договору. Наступна відмінність проявляється у тому, що торгівля або виготовлення продукції франчайзі відбувається при суворому дотриманні методів організації бізнесу і відповідності товару вимогам щодо якості і, відповідно, ступінь впливу франчазера на франчайзі набагато більший ніж при підписанні лише ліцензійного договору. Порівняння даних цивільно-правових угод наведено в Табл. 2.

При порівнянні франчайзингу з договором про спільну діяльність головною відмінністю можна вважати те, що франчайзі не відповідає своїм майном при банкрутстві франчайзера, а при збитковій діяльності має сплачувати франчайзеру незмінну суму (у випадку встановлення фіксованої суми виплат у договорі). А спільною рисою є те, що кожна з сторін робить свій внесок для процвітання системи в цілому [3].

Таблиця 2. Порівняння договорів франчайзингу та ліцензії

Ознака	Франчайзинг	Ліцензування
Предмет договору	комплекс прав на об’єкти права інтелектуальної власності, комерційний досвід, ділова репутація	об’єкт права інтелектуальної власності
Необхідність обов’язкової державної реєстації договору	так	ні
Можливість використання подальших розробок правоволодільця	так	ні
Можливість ліцензіатом (користувачем) передачі ліцензії третій особі	ні	так (при невиключній ліцензії)
Необхідність сплати періодичних внесків (роялті)	так, або за домовленістю	так
Мета укладання угоди	максимізація доходу обох сторін	отримання доходу
Встановлення територіального обмеження	не обов’язково	так
Встановлення строкового обмеження	не обов’язково	так
Контроль якості товару	так	ні

Література:

1. Цеслів А.С. Комерційна концесія та суміжні договори – порівняльний аспект // Бізнес-інформ. – К. – 2013.- №6. – С.351-355.

2. Кубах А. І. Право інтелектуальної власності / А. І. Кубах. – Харків: ХНАМГ, 2008. – 149 с.

3. Ліпич О.А. Франчайзинг як організаційна форма реалізації інновацій / О. А. Ліпич // Вісник Національного Водного господарювання та природокористування. – 2009. – № 2(46). – С. 192–199.