магістр Радіонова О.Р., ст. викладач Свірський В. С.

Тернопільський національний економічний університет, Україна

Трансформація монетарної політики центральних банків в умовах фінансової глобалізації

Посилення взаємозалежності національних економік та продовження розгортання фінансової глобалізації на початку ХХІ ст. спричинило переосмислення в економічній літературі ряду закономірностей розвитку національних господарських систем і можливостей регулювання їх функціонування заходами як фінансово-економічної політики загалом, так і монетарної політки зокрема. Апостеріорі в посткризовий період стало зрозуміло, що ускладнення механізмів функціонування фінансового сектору не відповідає існуючим теоретичним моделям та традиційним поглядам на грошово-кредитне регулювання [1, с. 5]. За таких умов неминучою є трансформація монетарної політики центробанків світу.

Монетарна (грошово-кредитна) політика центрального банку є одним із основних важелів досягнення макрофінансового та економічного регулювання. Вибір оптимальної монетарної політики відповідно до конкретних фінансово-економічних умов залишається головною проблемою для будь-якої країни. Саме в залежності від таких умов і визначаються певні цілі, критерії та інструменти монетарної політики, віддається перевага тим чи іншим діям центральних банків, визначаються межі можливостей грошово-кредитної політики та її взаємозв’язок з фіскальною політикою. Світова фінансова криза засвідчила, що набір інструментів, що використовуються центральними банками в процесі її здійснення, та підходи до їх використання потребують удосконалення.

Сучасні теоретичні дослідження основних підходів до здійснення монетарної політики в умовах фінансової глобалізації сконцентровані в основному на питаннях її впливу на темпи інфляції всередині країни. Нині саме таргетування інфляції (іnflation targeting) вважається найефективнішим монетарним режимом, що сприяє забезпеченню цінової стабільності. Як номінальний якір тут використовують публічно проголошений інфляційний поріг, якого можна досягти впродовж визначеного періоду часу. Загалом, чимало дослідників схильні вважати, що в глобалізація призводить до зниження темпів інфляції у світовому масштабі. Це сприяє вирівнюванню процентних ставок між країнами, що обмежує можливість впливу цього інструменту монетарної політики на стан економіки країни [2, с. 41-42]. Більшість заходів та інструментів, що використовулись центральними банками багатьох країн в 005-2012 рр., були спрямовані переважно на подолання інфляційних загроз (Туреччина, Китай, Бразилія).

Упродовж останніх років центробанки розвинених країн у зв’язку з падінням темпів зростання їх економік застосували стимулюючу монетарну політику, в результаті якої відбулося зниження процентних ставок і зростання обсягів кредитування. Однак, поступове зростання темпів інфляції та загроза «перегріву економіки» обумовила необхідність переходу до більш гнучкого режиму таргетування інфляції (Велика Британія, Канада, Австралія, Норвегія, Швеція, Нова Зеландія), за якого центральні банки зосередились не лише на досягненні цільового показника інфляції, а й мали забезпечити дотримання макроекономічної та фінансової стабільності.

Таким чином, у посткризовий період стало зрозуміло, що на практиці у центрального банку поряд із забезпеченням цінової стабільності є і інше не менш важливе завдання – досягнення загального рівня стабільності фінансового сектору. В умовах підвищення мобільності транскордонних потоків капіталу, виникнення «фінансових бульбашок» та пов’язаних з ними кризових явищ на світових і національних фінансових ринках традиційні монетарні трансмісійні механізми перестають бути дієвими. Відтак, виникає необхідність адекватних заходів з боку центробанків щодо підтримки стабільного функціонування національних фінансових секторів [3]. У практичній площині це означає необхідність втручання у динаміку цін на фінансові активи. Чи повинен піти на такі кроки центробанк? Якщо повинен, то за допомогою яких саме важелів? Ось ключові питання, на які слід дати відповідь. Світова фінансово-економічна криза засвідчила, що негаразди у фінансовому секторі призведуть до таких самих наслідків в реальній економіці. Відтак, згладжування різких коливань цін на фінансові активи матиме позитивний макроекономічний ефект. Противники такого підходу наголошують на неприпустимості втручання у вільне ринкове ціноутворення, яке зазвичай визначається співвідношенням «ризик-дохідність», та справедливо відзначають про складність таргетування такого показника, як ціна фінансового активу. Разом з тим, практика функціонування світових фінансових ринків дедалі частіше спростовує постулати гіпотези ефективного ринку і обумовлює необхідність втручання у його роботу як з боку урядів загалом, так і центробанків зокрема. Однак в умовах глобалізації традиційні інструменти монетарної політики центральних банків часто є недієвими для стримування потоків іноземного капіталу.

Забезпечення сталих темпів економічного зростання та макрофінансової стабільності в Україні зумовлює потребу вдосконалення механізмів реалізації монетарної політики. Впродовж 2011-2013 рр. Національний банк України здійснював обережну монетарну політику, що була спрямована на зниження монетарних чинників інфляції та девальвації гривні, коригування ліквідності в банківській системі відповідно до ринкової ситуації. Зниження темпів приросту споживчих цін у 2011–2013 рр. дало змогу Національному банку України пом’якшити монетарну політику з метою сприяння економічному зростанню (зниження вартості кредитних ресурсів у національній валюті для реального сектору економіки шляхом поетапного зниження облікової ставки та ставок за кредитами рефінансування). Відтак загальний обсяг кредитів, наданих суб’єктам господарювання, за підсумками трьох кварталів 2013 року збільшився на 7,1 % (впродовж такого ж періоду 2012 р – на 3,5 %). Відновлення макроекономічної стабільності та деяке сповільнення темпів інфляції звичайно сприятимуть переходу на режим таргетування інфляції. Однак зрозуміло, що інфляція в Україні не має монетарного характеру, а тому, на нашу думку, монетарна політика НБУ в рамках реалізації режиму таргетування інфляції має враховувати необхідність координації монетарної й податково-бюджетної політики та базуватися на поєднанні ефективної процентної політики з поглибленим підходом до таргетування грошових агрегатів. В основі трансформації своєї монетарної політики Національний банк України має покласти домінування ринкових стимулів над регулятивними обмеженнями для досягнення не тільки цінової та фінансової стабільності, але й стимулювання макроекономічної динаміки.

Література:

1. Навой А. Центральный банк в глобальном хозяйстве / А. Навой / М. – ГОУ ВПО "РЭУ им. Г. В. Плеханова. – 2010. – 528 с.

2. Головнин М. Ю. Теоретические основы денежно-кредитной политики в условиях глобализации / М. Ю. Головнин /. – М. : Институт экономики РАН, 2008. – 48 c.

3. Глолвнин М. Ю. Денежно-кредитная политика России в условиях глобализации. / М. Ю. Головнин /. – М. : Институт экономики РАН, 2012. – 44 с.