Чернівецький
торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна
Планування та
прогнозування видатків місцевих бюджетів: проблеми та шляхи вирішення
Бюджетне планування і прогнозування являються
важливими елементами системи управління місцевими фінансами і невід'ємними
складовими бюджетного процесу. На етапах планування і прогнозування
здійснюється аналіз й оцінка потенційних фінансових можливостей місцевих
органів влади будь-якого рівня бюджетної системи щодо фінансування бюджетних
програм у період їх виконання.
Досить
значним і актуальним являється планування і прогнозування видаткової частини
місцевих бюджетів, оскільки від точності складання планів та прогнозів залежить
ефективність фінансування всіх суспільних потреб.
До основних
методів бюджетного планування відносять: метод прямого розрахунку, нормативний
метод, метод коефіцієнтів, балансовий та аналітичний методи, програмно-цільовий
метод [1, с.92]. Найвагомішим та досить актуальним в наш час, являється
програмно-цільовий метод, який полягає в розробку планів на середньострокову
перспективу (3-5 роки) та який спрямований на розробку та реалізацію бюджетних
програм орієнтованих на кінцевий результат.
При
плануванні та прогнозуванні видаткової частини місцевого бюджету існує безліч
проблем. Серед них виділяють:
·
недосконалість процесу планування видатків на
місцевому рівні;
·
відсутність узгодження цілей економічного і
соціального розвитку регіону, виходячи з наявних фінансових ресурсів з
урахуванням стратегічних і тактичних цілей державної економічної політики;
·
неефективна фінансова політика на
рівні органів місцевого самоврядування та загалом на державному рівні;
·
надмірна централізація бюджетних ресурсів;
·
недосконалість порядку розподілу бюджетних ресурсів;
·
незабезпечення місцевих бюджетів в повному обсязі
коштами на проведення, зокрема, видатків розвитку;
·
відсутність ефективних механізмів середньострокового
планування та прогнозування;
·
складність та невизначеність середовища як
соціального так і політичного та економічного;
·
відсутність системи мотивації
учасників бюджетного процесу до дій, насамперед в інтересах населення території
(регіону);
·
асиметрія
інформації у відносинах місцевого самоврядування і органів державного управління;
·
планування і фінансування видатків одного виду послуги
з кількох бюджетів та бюджетних програм;
·
відсутність чіткого розмежування видатків між рівнями
бюджетів;
·
відсутність прогнозування видатків на утримання об’єктів
сфери соціально-культурних послуг;
·
надмірне
покладання на оцінки майбутніх показників при формуванні бюджету може призвести
до негнучкості та інертності у фіскальній політиці;
·
занадто
оптимістичні проектування багаторічного бюджету можуть бути використанні як
виправдання для необґрунтованих програм витрачання державних коштів;
·
багаторічне
бюджетування може бути складним і адміністративно затратним інструментом, тощо [1, с.97].
Щоб протидіяти розвитку наведених проблем
слід віднайти шляхи оптимізації та вдосконалення процесу планування та
прогнозування видатків місцевих бюджетів. Серед основних напрямів вдосконалення
даних процесів можна виділити [2, с. 75]:
- зменшення
надмірної централізації місцевих бюджетів;
- впровадження
системи бюджетування, орієнтоване на результат;
- залучення
досвіду зарубіжних країн;
- створення
ефективного та реалістичного механізму прогнозування та планування видатків
бюджету на середньостроковий та довгостроковий період;
- закріплення на
законодавчому рівні недоторканності та неперервності фінансування соціально та
економічно значущих бюджетних програм;
- зменшення
бюджетних програм, що не сприяють економічному розвитку та спрямовані на
поточне споживання;
- оптимізація
програмно-цільового методу, шляхом організації цього процесу відповідно до
принципів, на яких побудовано програмно-цільове фінансування у зарубіжних
країнах;
- підвищення
контролю за цільовим використанням бюджетних коштів та оцінки ефективності від
їх витрачання;
- запровадження
ефективної системи моніторингу;
- удосконалення законодавства
з метою створення механізмів для об’єднання ресурсів місцевих бюджетів у рамках
фінансово-організаційної кооперації на місцевому рівні;
- оптимізація
поділу повноважень між різними рівнями органів влади;
- інвентаризація
державних цільових програм, що виконуються за рахунок місцевих бюджетів, і
приведення їх у відповідність до наявних ресурсів;
- забезпечення
фінансування витрат (освіти, охорони здоров’я, соціального захисту і
соціального забезпечення) за рахунок як закріплених джерел доходів, так і трансфертних
платежів;
- підвищення
прозорості формування й виконання місцевих бюджетів шляхом зміни періодичності
публікації й розширення обсягу інформації про виконання місцевих бюджетів,
тощо.
На жаль, в Україні відсутня чітка і лаконічна стратегія і механізм,
завдяки яким складаються плани та прогнози. Це виявляється у різноманітності
проблем, які виникають в процесі планування та прогнозування. Задля оптимізації
процесу планування та прогнозування пріоритетним завданням бюджетної
регіональної політики України в найближчі роки має стати переорієнтація
видатків місцевих бюджетів на модернізацію бюджетного сектору економіки,
підвищення його ефективності, зниження матеріаломісткості й енергоємності.
Необхідною передумовою розв’язання таких завдань є повноцінний перехід до
системи середньострокового бюджетного планування та відповідного включення
щорічних бюджетів у систему середньострокових пріоритетів держави. Це дасть
змогу оцінювати середньострокові економічні й фінансові наслідки законопроектів
соціальної спрямованості й поточних бюджетних рішень, а отже, створить умови
для збільшення передбачуваності бюджетної політики і зменшення впливу
політичних факторів на зростання державних витрат, підвищення ефективності
бюджетних інвестицій, зміцнення довгострокової стабільності державних і
місцевих фінансів.
Література:
1. Бюджетний менеджмент: Навч. посіб. / Панкевич Л.В., Зварич М.А. - К., 2006. – с.168
2. Сукрушева
Г.О. Необхідність прогнозування видатків місцевих бюджетів в сучасних умовах
розвитку економіки України/ Г.О. Сукрушева // Вісник економіки транспорту і
промисловості: - 2011. - № 36. – С.264