Экономические науки/3. Финансовые отношения

Гельман Є.Ю.

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Науковий керівник: к.е.н., доцент Дубровіна Н.А.

Аналіз кошторисів бюджетної установи

Основним джерелом коштів бюджетних установ є державний бюджет, який об’єднує низку самостійних бюджетів. Бюджетні установи безпосередньо фінансуються з державного або місцевого бюджетів.

Бюджетне фінансування являє собою виділення коштів з бюджету (державного або місцевого) в розпорядження керівників установ та організацій на здійснення витрат, передбачених бюджетом[2].

Фінансування – це джерело покриття видатків бюджетних установ у вигляді коштів, одержаних з бюджету в межах затверджених асигнувань, тобто в межах планових сум, передбачених кошторисом, які одержуються з бюджету.

Граничні розміри фінансування із бюджету на рік з розбивкою по кварталах передбачаються в річному розписі доходів і видатків відповідного бюджету, в кошторисах доходів і видатків бюджетних установ і називаються бюджетними асигнуваннями[4].

Основні принципи бюджетного фінансування та напрями витрачання бюджетних коштів викладено в Законі України “Про бюджетну систему”.

Згідно зі ст. 18 цього Закону кошти Державного бюджету України витрачаються виключно на цілі та в межах, затверджених законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік. Відповідно до цього Закону з Державного бюджету фінансуються установи та організації у сфері освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне значення[1].

Фінансування установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів, здійснюється безпосередньо через розпорядників бюджетних коштів.

Залежно від ступеня підпорядкованості та від обсягу наданих прав, повноважень, відповідальності та обов’язків вони розподіляються на:

1.головних розпорядників бюджетних коштів;

2.розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (нижчі розпорядники).

До головних розпорядників бюджетних коштів належать: міністри і керівники інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють фінансування згідно з державним бюджетом, керівники відділів обласних, міських, районних держадміністрацій, а також органів місцевого самоврядування, які здійснюють фінансування згідно з місцевими бюджетами.

Розпорядниками бюджетів нижчого рівня є розпорядники, які у своїй діяльності підпорядковані відповідному головному розпоряднику, розпоряднику вищого рівня і/або діяльність яких координується через нього. До них відносяться керівники установ та організацій, що мають підвідомчі установи та одержують кошти з бюджету на здійснення витрат своєї установи і також на витрати підвідомчих установ[3].

В ході дослідження були дані конкретні практичні рекомендації щодо покращення фінансування бюджетної установи. Збереження і розвиток установ бюджетної сфери вимагають підвищення віддачі фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, що використовуються в цих установах, більш тісного зв'язку виділених з бюджету коштів з результатами їх використання. У той же час, враховуючи напруженість бюджету, для зменшення дефіциту коштів для утримання бюджетних установ необхідно активніше запроваджувати комерційні відносини в системі бюджетних установ (в розумних межах).

Поєднання бюджетного фінансування і комерційної діяльності сприяє більш раціональному використанню не лише бюджетних асигнувань, але й коштів інших джерел фінансування, що надходять на потреби установ невиробничої сфери. За допомогою коштів, отриманих від комерційної діяльності, з'являється можливість покращити якісні показники роботи цих установ, оптимізувати норми витрат, удосконалити систему оплати праці працівників невиробничої сфери, зміцнити матеріальну базу бюджетних установ, розширити сферу їхньої діяльності. З цією метою бюджетні установи поряд з основною діяльністю можуть займатися і підприємницькою (комерційною, бізнесовою) діяльністю у дозволених законодавством межах[5].

Незважаючи на значні успіхи в організації обліку в установах невиробничої сфери, що спостерігаються в останні роки, є ряд теоретичних, методологічних та організаційних проблем, що вимагають термінового вирішення:

1)у процесі економічної реформи відбувається переформування джерел фінансування установ невиробничої сфери — із загальнодержавного у місцеве;

2)зростає частка позабюджетних коштів у складі джерел фінансування бюджетних установ;

3)галузева специфіка окремих установ вимагає специфічного підходу до обліку їхньої діяльності;

4)поєднання в одній установі бюджетної і комерційної діяльності та її відображення в єдиній системі обліку.

Вирішення вище перелічених проблем в майбутньому приведе до ефективної діяльності бюджетної сфери.

Література:

1. Бюджетний кодекс України від 21.06.01 р. №2542-111 //Відомості ВРУ. – 2001. - №37-38,ст. 189.

2. Джога Р.Т. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Навч. посібник.—К.: КНЕУ, 2001,- 250 с.

3. Учет в бюджетних организациях.— К.: Универсал-бизнес. 2001. — 352 с.

4. Сопко В.В. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник.—Київ, 2000, 578 с.

5. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік. - Київ:А.С.К., 2000. – 770 с.