Економічні науки/4. Інвестиційна діяльність і фондові ринки
Шафранська Т.Ю., Гладун Я.І.
Черкаський національний університет імені
Богдана Хмельницького, Україна
Форми проектного фінансування в сучасних умовах.
Однією з найважливіших
проблем, що постає перед розвитком сучасної економіки, є проблема залучення
ресурсів для фінансування або підтримки інвестиційних проектів. Активізація
проектного фінансування сприяє динамічному розвитку економіки, адже саме обсяги
інвестиційних ресурсів визначають темпи економічного зростання та формують
сприятливий економічний клімат.
Дослідженню теорії та
практики проектного фінансування присвячена низка праць вітчизняних і
зарубіжних вчених-економістів таких, як
Г. Брадиш, Т. Куриленко, А. Пересада, Т. Майорова, О. Ляхова, В. Катасонов, Д.
Морозов, Дж. Фінерті, А. Шуркаліна та
ін.
Проектне фінансування – це акумулювання
та розподіл грошових резервів на потреби формування і реалізації конкретного
проекту з розрахунком отримання від нього доходів, достатніх для повернення довготермінових
вкладень й отримання у майбутньому прибутку.
Проектне фінансування передбачає забезпечення проекту ресурсами, до
складу яких входять не лише грошові кошти, але й виражені в грошовому
еквіваленті інші інвестиції, в тому числі основні та обігові кошти, майнові
права і нематеріальні активи тощо.
Об'єктом
проектного фінансування є проекти сектора соціальної і виробничої
інфраструктури, яка характеризується значною капіталомісткістю, низькою
комерційною ефективністю, але має стратегічне значення для економіки країни.
Такий сектор охоплює об'єкти транспорту, енергетики, зв'язку, водопостачання і
каналізації, переробки твердих відходів тощо.
Залежно від джерел мобілізації фінансових ресурсів
проектне фінансування може реалізуватися за рахунок: власних коштів
підприємства; запозичених коштів; залучених коштів; коштів державного бюджету.
У
випадку фінансування проекту за рахунок власних коштів підприємства основними
джерелами фінансування є амортизаційні відрахування і нерозподілений прибуток.
Такий вид фінансування застосовується досить рідко, оскільки в реальному
секторі економіки небагато підприємств, здатних фінансувати великі
капіталомісткі проекти лише за рахунок власних коштів. Проектне фінансування за
допомогою запозичених коштів може відбуватися в таких формах: банківське
проектне фінансування (інвестиційне кредитування), яке реалізується в
закріплених законодавством формах кредитів; кредитування, яке здійснюється під заставу нерухомості
(іпотека), а також за гарантіями або поручительствами; облігаційна позика тощо.
Фінансування за рахунок залучених коштів пов'язане з
емісією і розміщенням акцій, пайових
внесків. Такий механізм фінансування передбачає участь інвестора в
управлінні інвестиційним проектом у разі придбання контрольного пакета акцій.
За
формами участі комерційних банків у проектному фінансуванні за балансовим методом виділяють: сумісне проектне фінансування і
послідовне проектне фінансування.
Сумісне проектне фінансування має місце в процесі реалізації великих інвестиційних
проектів переважно у сферах інфраструктури. Ініціаторами загального
фінансування є міжнародні
фінансові організації, які залучають до цих операцій банки, що зазвичай
кредитують найбільш прибуткову частину проекту. Застосовуються дві форми сумісного проектного
фінансування: паралельне
фінансування, при якому проект ділиться на складові частини, що кредитуються
різними незалежними один від одного кредиторами у межах встановленої для них
квоти, та синдиковане фінансування,
при якому всі кредитори надають позики в процесі виконання проекту.
Послідовне проектне фінансування здійснюється, якщо крупний банк є тільки ініціатором кредитних
операцій, переуступаючи право вимагати сплату заборгованості позичальника іншим
банкам.
За ступенем ризику кредитора проектне фінансування ділиться на
фінансування: без регресу на позичальника,
з повним або частковим регресом на позичальника.
Схема фінансування без регресу (права на висунення фінансових вимог до позичальника відсутні) полягає в тому, що кредитор бере на себе всі комерційні і політичні ризики, пов'язані з реалізацією проекту; але при цьому плата за надання кредиту значно вища, ніж при інших способах фінансування. Схема фінансування з частковим регресом на позичальника ґрунтується на оцінці всіх ризиків, пов'язаних з реалізацією проекту. Вони розподіляються між всіма учасниками угоди так, щоб останні могли перейняти на себе всі залежні від них ризики. Фінансування проекту з повним регресом на позичальника (кредитор не бере на себе ніяких ризиків за проектом) застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під гарантію уряду і за його сприяння.
До форм проектного фінансування, які успішно використовуються в українських
умовах для реалізації великих інвестиційних проектів, можна віднести схеми
залучення іноземних інвестицій при зіставленні фінансування з обмеженим
регресом фінансування під державну гарантію компенсації і забезпечення
політичних ризиків шляхом їх страхування або привілейованого статусу
кредиторів.
Важливого значення
для розвитку проектного фінансування в Україні набувають вивчення можливостей
адаптації досвіду світової практики до вітчизняних умов, аналіз різних схем
проектного фінансування, використовуваних у розвинених країнах, і можливостей
їх застосування в Україні. При цьому поряд з ринковими саморегуляторами кон’юнктури для розвитку проектного
фінансування необхідна організація регулювання проектного фінансування через
дієві державні регулятори законодавчого, виконавчого та контролюючого
характеру.