Економічні науки/4. Інвестиційна діяльність і фондові ринки

 

Д.е.н., доцент Дєєва Н.Е.,

к.е.н. Мащенко К.С.

ДВНЗ «Донецький національний технічний університет», Україна

Акціонерне товариство: погляд неоінституціоналізму

 

Традиційна економічна теорія недостатньо уваги приділяла інституціональному середовищу, у якому діють економічні агенти, що привело до виникнення неоінституціоналізму. У класичній теорії поняття фірми фактично зливалося з поняттям виробничої функції та ототожнювалось з індивідуальним економічним агентом. Внаслідок цього не виникало питань про причини існування фірм, особливості їх внутрішнього устрою. Спробою подолати такий спрощений підхід є трансакційна теорія фірми, розроблена Ф.Найтом, Р.Коузом, А.Алчіаном, Г.Демсецем, У.Меклінгом, М.Дженсеном, О.Уїльямсоном,  С.Гроссманом, Г.Хартом,  Д.Крепсом.

Трактування фірми як «мережі контрактів» стало початковим пунктом для побудови типології, заснованої на особливостях внутрішньофірмового розподілу прав власності. У сучасному світі провідною формою ділової організації є акціонерне товариство (публічна корпорація), у межах  якої права на остаточні рішення власників (акціонерів) обмежені і зводяться до права на контроль за вищими менеджерами.

Кожна форма ділової організації має позитивні та негативні сторони. До переваг розподілу прав власності в акціонерному товаристві слід віднести: зниження ризиків, пов'язаних з інвестиціями, що відкриває можливості для мобілізації крупних сум капіталу; висока ліквідність внаслідок вилучення частки капіталу шляхом продажу акцій; добра форма захисту від «здирництва», оскільки продаж акцій не впливає на долю специфічних активів, які залишаються у фірмі; розділення функції прийняття ризиків (право на залишковий дохід) і функції управління (право на ухвалення більшої частини остаточних рішень) дає можливість підбирати професійних менеджерів.

Згідно сучасної інституціональної теорії суспільні інститути грають вирішальну роль в поясненні економічних явищ. Інститути – це правила гри, які склалися у суспільстві, формальні і неформальні, а організації – це об'єднання людей з метою досягнення певної мети. Найважливішими атрибутами інституту акціонерної власності є: кількість емітованих то­вариством акцій, кількість акціонерів і час­тка акціонерного капіталу, що припадає на одного акціонера. Структура акціонерної власності може набувати значення концентрованої, розпорошеної та змішаної полярної  [1].

Відносини власності, окрім структури, визначаються життєвим циклом акціонерного товариства. У момент його створення відбувається специфікація (встановлення) прав власності, визначається  номінальна ціна акцій. Протягом існування акціонерного товариства ціна акцій змінюється і встановлюється залежно від угоди між учасниками операції. У будь-який момент часу кожен акціонер має декілька альтернатив: продати свій пакет акцій іншому акціонерові даного товариства або зовнішньому інвесторові;  купити пакет акцій у іншого акціонера даного товариства; відмовитися від укладання угод. Привабливість операції оцінюється відношенням величини прибутку, отримуваного від угоди, до величини трансакційних витрат. З економічної точки зору ця величина є рентабельністю обміну правами власності. Чим вона більше, тим ефективніше здійснюється сам обмін [2]. У завершальний момент існування  ціна акції визначається через вартість ліквідації товариства.

Фондовий ринок у світі розгляда­ється як важливий інструмент впливу на діяльність викритих корпорацій. Основна макроекономічна функція фондового ринку полягає в тому, щоб трансформувати тимчасово вільні грошові кошти у виробничі капіталовкладення, тобто передати грошові ресурси від позикодавців до позичальників. Можливості здійснення портфельних інвестицій та обіг похідних фінансових інструментів дозволяють емітентові залучити значні обсяги фінансових ресурсів, а інвестору диверсифікувати  ризик. Однак ефективне функціонування акціонерних това­риств та фінансового ринку потребує створення відповідних правил гри та механізмів, які б забезпечували виконання цих правил  [3]. Вадою українського фондового ринку є його орієнтація не на публічне залучення ресурсів, а на прихований перерозподіл активів і силове захоплення сторонніх компаній.  

До проблем функціонування акціонерних товариств слід віднести можливість конфліктів [4]. По-перше, це конфлікти, які вини­кають між представниками різних ланок корпоративного управління: акціонерами та менеджментом через асиметрію інформації, а також схильність менеджерів до опортуністичної поведінки; акціонерами та кредиторами, че­рез уподобання акціонерів ухвалювати рі­шення, які піддають кошти кредиторів надмірному ризику; менеджментом та постачальника­ми, які виникають через  можливість  здирни­цької поведінки під час укладання угод; коаліції «акціонери – менеджери» та споживачами продукції; коаліції «акціонери — менеджери» та місцевими громадами з приводу інтерналізації  зовнішніх ефек­тів, пов'язаних з негативним впливом під­приємств на природне середовище. По-друге, це конфлікти, які вини­кають всередині самих ланок корпоративного управління внаслідок конкуренції між різними групами в них, передусім, ве­ликими та дрібними акціонерами.

Для зменшення ризиків функціонування акціонерного товариства використовують механізми «контролю за контролерами». До внутрішніх механізмів відноситься: контроль з боку Ради директорів; концентрація акцій в руках компактної групи акціонерів; участь менеджерів в акціонерному капіталі своїх корпорацій; ув'язка винагороди керівників зі станом справ у фірмі; процедури банкрутств і контролю з боку кредиторів.  Важливішим елементом зовнішнього контролю є фондовий ринок, оскільки падіння курсу акцій погіршує умови, на яких керівництво корпорації може залучити  додатковий капітал; негативно позначається на  діловій репутації менеджерів; робить корпорацію легшою здобиччю для поглинання, за яким зазвичай слідує зміна всього керівництва.

Трансакційні витрати всередині організації варто поділити на три групи: пов’язані з отриманням та обробкою інформації, пов'язані з опортуністичною поведінкою учасників корпоративних відносин, витрати ресурсів кор­порації домінуючою в ній групою для збе­реження існуючого способу розподілу вла­ди та контролю в корпорації.

Однак трансакційні  витрати в орга­нізації помилково розглядати лише як такі, що зменшують ефективність організації. Вони відіграють роль подібну до цінового механізму на ринку, тобто визначають пропорції між впливом різних ланок, обумовлюють тенденції еволюції системи корпо­ративного управління як у рамках конкре­тної фірми, так і у рамках національної моделі.

Таким чином, акціонерне товариство є організаційною формою, яка конкурує з іншими здатністю забезпечувати економію трансакційних витрат. Кожна форма власності має свій набір трансакційних витрат, який за певних умов може перетворювати її в найбільш ефективну.

Література:

1.     Довгань Л.Є. Інституціональне середовище українських моделей корпоративного управління / Л.Є. Довгань, В.Г. Герасимчук, І.П. Малик // Научные труды ДонНТУ. Серия: экономическая. – 2006. – Вып. 103-2. – С.214-221.

2.     Пыжев И.С. Использование неоинституционального подхода к моделированию распределения прав собственности в акционерном обществе / И.С. Пыжев, И.А. Изаков [Электронный ресурс]. – Режим доступа: <http://library.krasu.ru/ft/ft/_articles/0114680.pdf>

3.     Тарасенко О.В. Вимірювання трансакційних витрат на фондовому ринку України // Научные труды ДонНТУ. Серия: экономическая. – 2004. – Вып. 69. – С.215-219.

4.     Тарасенко О.В. Конфлікти у корпоративному управлінні та трансакційні витрати // Научные труды ДонНТУ. Серия: экономическая. – 2006. – Вып. 103-2. – С.221-226.