ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ КУЛЬТУРИ НА ЗАСАДАХ СОЦІАЛЬНОГО ЗАМОВЛЕННЯ

Черба Віта Миколаївна,

здобувач Академії муніципального управління

В процесі формування і розвитку сучасних соціально-економічних відносин державі відводиться особлива роль, яка продиктована специфічними особливостями сучасної ринкової економіки, що полягає в необхідності її соціальної орієнтації. У основі моделі соціальної ринкової економіки лежить принцип дотримання соціальної справедливості при неухильному підвищенні економічної ефективності. Тому досягнення мети економічного зростання в сучасних умовах неможливо представити у відриві від державного управління.

Сутнісною основою соціального замовлення, як і інших форм взаємодії інститутів громадянського суспільства та публічно-владних органів виступає принцип субсидіарності, тобто впровадження соціального замовлення означатиме зміцнення зацікавленості (і відповідальності) влади в створенні і розвитку інститутів громадянського суспільства, оскільки тільки за рахунок цього можливе досягнення громадської участі. Розвиваючи систему соціального замовлення на послуги сфери культури, держава може перейти від безвідповідального і хаотичного (що мав місце в постперебудовну епоху) фінансування некомерційного сектора сфери культури до системного адресного інвестування.

На жаль, на сьогодні держава на ринку соціальних послуг займає практично монопольне положення. У зв’язку з цим одним з насущних завдань в цій сфері є інтенсифікація процесу демонополізації і роздержавлення. Важливість цього процесу багато в чому обумовлена тим фактом, що при збереженні існуючого стану речей рішення задачі підвищення ефективності соціальних послуг, що надаються населенню, неможливе або, вкрай ускладнене. В той же час, це положення зовсім не припускає тотальної комерціалізації соціальних послуг. Існує величезне число соціальних послуг, надання яких, по суті, можливо лише на некомерційній основі. Саме для таких випадків зокрема передбачається застосування технології соціального замовлення. Виконавцем соціального замовлення виступає некомерційна організація, що перемогла в конкурсі претендентів і уклала із замовником (державою або його представником в особі регіональних і муніципальних органів влади) соціальний договір про співпрацю при виконанні соціального проекту. Соціальне замовлення виступає як форма взаємодії держави і некомерційних організацій [1, с. 251].

В проекті Закону України «Про соціальне замовлення у сфері надання соціальних послуг» від 16.10.2009 № 5236 визначено правові, економічні та організаційні засади соціального замовлення, спрямованого на забезпечення та покращення умов життєдіяльності окремих соціальних груп та осіб, що перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, а також порядок формування, конкурсного розміщення та виконання на контрактній основі загальнодержавних та місцевих соціальних замовлень юридичними та фізичними особами. В проекті Закону також зазначено, що соціальне замовлення - комплекс заходів організаційно-правового характеру, спрямований на закупівлю за бюджетні кошти соціальних послуг для осіб, що перебувають у складних життєвих обставинах, та здійснюється на конкурсній основі [2].

Соціальне замовлення у сфері надання соціальних послуг формується за сукупності таких умов:

- наявність потреб певних цільових соціальних груп та осіб, що можуть бути задоволені шляхом надання соціальних послуг;

- наявність бюджетних коштів на задоволення цих потреб;

- наявність юридичних осіб будь-якої форми власності та організаційно-правової форми та фізичних осіб, які надають чи мають відповідні умови для надання цих послуг відповідно до наявних стандартів соціальних послуг.

Фінансування соціального замовлення може здійснюватися за рахунок:

- коштів державного та місцевих бюджетів;

- коштів цільових фондів, що знаходяться у розпорядженні держави та місцевого самоврядування;

- коштів з позабюджетних джерел загальнодержавного та місцевого рівнів;

- коштів органів самоорганізації населення;

- коштів, залучених виконавцями соціального замовлення;

- благодійних внесків та пожертвувань, в тому числі валютних, та коштів з інших джерел, не заборонених чинним законодавством.

Обсяги коштів, що мають додатково залучатися виконавцем соціального замовлення, визначаються в соціальних контрактах. На основі визначеного порядку, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування розробляють відповідні положення, де також визначають вимоги до учасників та джерела фінансування конкурсу [2].

В основі соціального замовлення лежить ідея формування ефективної соціальної політики, побудованої на підтримці і стимулюванні цивільних ініціатив. При цьому виконання початкових механізмів, що містяться в цій соціальній технології, можливо при строгому наслідуванні принципів програмно-цільового підходу, конкурсної основи, прозорості і договірного партнерства.

Окремо слід зазначити, що у зв’язку з недосвідченістю в питаннях впровадження нової, для української соціальної практики, економіко-правовій соціальній технології існує небезпека можливої дискредитації самої ідеї. Саме тому тут дуже важлива етапність впровадження: від поступово ускладнюваних взаємовідносин видачі грантів до розміщення комплексного соціального замовлення. Формування реальної конкурентної основи сприятиме поетапному перекладу номінаційних позицій грантових конкурсів в пакети соціальних замовлень, що розміщуються на конкурсній основі.

Державне управління сферою культури на засадах соціального замовлення є одним з механізмів розміщення бюджетних коштів (на додаток до кошторисного фінансування бюджетних установ сфери культури) у рамках реалізації цільових програм, в умовах відсутності або недостатнього рівня фінансування мережі культурного комплексу.

Механізм державного управління сферою культури на засадах соціального замовлення - це створені на конкурсній основі державні контракти на надання послуг сфери культури будь-якими фізичними або юридичними особами за рахунок бюджетних і притягнених коштів.

Основними принципами механізму державного управління сферою культури на засадах соціального замовлення є: надання конкретних послуг підприємствами сфери культури населенню відповідно до розробленого замовника (державою) завданням; вибір виконавців на конкурсній основі; визначення вартості послуг за результатами проведення конкурсу; укладення контракту на виконання завдання з переможцями конкурсу; фінансування не утримання постачальника послуг з кошторису, а виконання завдання замовника; контроль не за витрачанням коштів, а за виконанням умов технічного завдання; моніторинг і оцінка органом державної влади якості реалізації соціального замовлення цією організацією сфери культури.

Література

1. Кулі К.К. Проблеми визначення природи соціального замовлення в системі місцевого самоврядування в Україні / К.К. Кулі // Актуальні проблеми держави і права. - 2011. - Вип. 61. - С. 250-256.

2. Закон України «Про соціальне замовлення у сфері надання соціальних послуг» (проект) від 16.10.2009 № 5236 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JF41G00A.html.

References

1. Kuli, K.K. (2013) “Problems of determination of nature of social order in the system of local self-government in Ukraine”, Aktual'ni problemy derzhavy i prava, vol. 61, pp. 250-256.

2. Informatively-legal systems league law in Ukraine (2009), “Law of Ukraine “About a social order in the sphere of grant of social services” (project), available at: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JF41G00A.html (Accessed 17 February 2014).