Мельник Л.В., Пузирьова Я.Ю.

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», Україна

застосування переказу з метою

мовленнєвого розвитку першокласників

Питання розвитку вміння переказувати тексти не є новим у методиці навчання мови молодших школярів. Дослідження російських (М. Бунаков, Ф. Буслаєв, Т. Ладиженська, М. Львов, Н. Політова, М. Рождественський, І. Срезневський, Л. Толстой) та українських лінгводидактів (Н. Грипас, Д. Кравчук, Л. Нечай, М. Плющ, В. Сухомлинський, К. Ушинський, Н. Чорноусова) заклали основи методики мовленнєвого розвитку дітей молодшого шкільного віку, окреслили основні методичні прийоми роботи над текстами, зокрема їх переказуванням.

Мета нашої розвідки – показати способи проведення переказів у 1 класі з метою розвитку зв'язного мовлення учнів.

Уроки з переказу можуть проводитися з метою навчання дітей зв'язного монологічного мовлення [2]. Такий вид занять з переказу можна проводити як на матеріалі добре знайомого дітям тексту, так і на матеріалі незнайомого тексту. Іншою метою може бути розвиток інтонаційної виразності мовлення, якого вони навчаються в майстрів художнього слова. Цей вид заняття проводять з використанням аудіо запису/

Зупинимося детальніше на методиці проведення переказу знайомих дітям текстів. Якщо текст дітям знайомий – вони його неодноразово слухали, дивились театралізації за змістом твору – учитель на початку уроку в бесіді разом з дітьми пригадує основні події, головних героїв за допомогою ілюстрацій та обов'язкових запитань. Мета постанови запитань полягає в тому, щоб допомогти дитині відтворити центральну сюжетну лінію, послідовність дій, окремі фрагменти тексту (пісеньки, діалоги, описові моменти тощо) [1]. Отже, ставити їх потрібно конкретно, у формулюванні використовувати спонукальні слова: «Розкажіть...», «Пригадайте, якими словами…».

Проілюструймо сказане запитаннями до казки «Рукавичка».

Педагог:

– Пригадайте, хто першим прибіг до рукавички. Як її звали? Мишка-шкреботушка, лапками шкребе, от її так і на¬звали.

–Розкажіть, як прийшла жабка-скрекотушка. Стрибає... І запитує... А мишка відповідає... Тоді жабка просить... І стали…

– Далі хто прибіг? Чому про зайчика говорять «лапанчик»? Так, бо в нього довгі лапки.

– Пригадайте, як просилася в рукавичку лисичка, що вона говорила? А звірі їй відповідали...

– Хто найвеличезнійший прийшов до рукавички? Покажіть, як він ревів.

Ефективним способом відтворення сюжетної лінії та полегшення процесу переказу є моделювання [3]. Можна використовувати кольорову модель (фігурки однієї форми та величини, але різні за кольором), модель за формою (за допомогою різних геометричних фігур зображують персонажів казки, наприклад, трикутником – лисичку або півника, колом – жабку, овалом – зайчика), модель за величиною (однакові за формою та кольором фігури відрізняються розміром: великий прямокутник – це тато-ведмідь, маленький – ведмежатко), мальована модель (на певній заготовці діти домальовують персонажів казки). Наведімо для прикладу фрагмент уроку з переказу казки «Колобок» з елементами моделювання.

Після бесіди за змістом казки, яка супроводжувалася розгляданням ілюстрацій, учитель запропонував дітям пограти в казку, привернув увагу на фігурки, що лежать на столі.

Педагог:

– Давайте пограємо в казку про Колобка. Це буде хатка, у якій жили дід та баба (учитель вибирає квадрат і кладе ліворуч від себе, пропонує дітям повторити).

– Знайдіть, яка фігурка буде Колобком (діти знаходять жовте коло), покажіть, як Колобок покотився від хатки.

– Покотився Колобок і зустрів... кого? Зайчик якого кольору? Знайдіть таку фігурку. Зайчик побачив Колобка і говорить…

Аналогічно діти викладають інші деталі моделі, проговорюють діалоги героїв.

Першокласникам замість указівок щодо якості переказу бажано подавати конкретні поради-завдання: «Скажи таким голоском, як лисичка, щоб всім стало зрозуміло, яка вона хитрюща». У молодшому шкільному віці переказ по суті є спільним промовлянням казки, у якому учитель починає фразу, а діти її продовжують. Діти майже колективно переказують твір. Вони можуть виконувати звуконаслідувальні вправи, показувати окремі рухи, певні дії, одягати елементи комстюмів та використовувати атрибути до казки. Обов'язковим моментом є схвалення дітей, які виявили бажання переказувати.

Заняття з переказу можуть мати скорочену вступну частину (щоб більше часу відвести на переказ), у якій учитель повідомлює про мету заняття й допомагає дітям пригадати твір. Бесіду за змістом проводять з використанням наочного матеріалу. Педагог включає в бесіду запитання, що стосуються характеру, настрою, стану персонажів, націлює дитину на вибір засобів виразного промовляння фраз: «Як треба сказати, щоб всі зрозуміли, що зайчик дуже переляканий?». Якщо впродовж бесіди учитель виявляє, що усвідомлення та відтворення окремих висловів з тексту викликало в дітей труднощі, він використовує вибіркове читання складних епізодів. Обов'язковим моментом є вказівки щодо вимог до переказу. Учитель має повторювати їх перед кожним наступним переказом, чи поєднуючи зі схваленням: «Ви звернули увагу, як добре розповідав Сашко? Він нічого не випустив і нічого не додав від себе», чи просто даючи вказівку: «Діти намагайтеся переказувати точно, нічого не забувайте та нічого не додавайте від себе».

З-поміж вимог до переказу основними є такі: 1. Нічого не забувати та нічого не додавати від себе. 2. Говорити голосно, щоб усім добре було тебе чути. 3. Змінювати голос за героєм, щоб було цікаво слухати. 4. Довго не ду-мати над кожним реченням, щоб було зрозуміло [3].

Першокласникам можна запропонувати розгорнутий словесний план переказу, роль плану може також виконувати добірка ілюстрацій або дитячі малюнки до тексту казки чи оповідання, які діти з учителем розміщують послідовно. План є перехідним моментом до самостійного переказування дитиною твору. Учитель лише визначає основні віхи, спрямовує дитину, і тільки у разі неспроможності самостійно переказувати, застосовує підказку, проговорення останньої фрази, навідні запитання. Доречними для першокласників є такі способи переказу, як переказ за ролями, переказ за частинами (командами). Ці способи визначають обсяг самостійних мовленнєвих дій, привчають уважно прислухатися до того, як і що говорять товариші. Обов'язковим прийомом навчання є позитивна оцінка та аналіз учителем дитячих переказів, який здійснюється після кожного висловлювання, щоб наступний промовець позбувся помилок попередніх товаришів. У заключній частині уроку можна запропонувати дітям пограти в казку. Таким чином, переказування плавно може перейти в гру-драматизацію,

Таким чином, у 1 класі роботу над переказом краще проводити на основі добре знайомих дітям казок та оповідань. При використанні для переказу незнайомих текстів твори повинні відповідати таким вимогам: мати невеликий обсяг, щоб діти могли їх запам'ятати, простий легко відтворюваний сюжет, яскраву, виразну мову, без уживання важких для промовляння слів.

Література:

1. Безрукова І. Збагачення українського мовлення першокласників засобами дитячої народної поетичної творчості (для шкіл з російською мовою навчання) / І. Безрукова // Початкова школа. – 1998. – №9. – С. 53.

2. Наумчук М.М. Розвиток зв’язного мовлення молодших школярів: посібник для вчителів / М.М. Наумчук, Н.О. Будна. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 64 с.

3. Пасічник А. Навчання переказу: формування монологічної компетентності // Дошкільне виховання. – 2008. – № 11. – С.12 –16.