Телегіна Н. І., Дощаківська С. Б.,

Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника,

м. Івано-Франківськ

ЛЕЙТМОТИВ ЯК ОДНА З КЛЮЧОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТИЛЮ НОВЕЛІСТИКИ ДЖОЗЕФА КОНРАДА

Стилістика Дж. Конрада завжди привертала і продовжує привертати увагу не тільки дослідників-літературознавців, але й письменників. Його відомі сучасники (Джон Голсуорсі, Герберт Уеллс і Джордж Гессінг) рахувалися з його думкою та віддавали йому належне. Його творчість справила вплив на багатьох американських письменників, зокрема на Ернеста Хемінгуейя, Френсіса Скотта Фіцджеральда, Вільяма Фолкнера та ін. Відомий англійський письменник Грем Грін визнавав: “The heavy hypnotic style falls around me again, and I am aware of the poverty of my own” [6]. Саме стиль Дж. Конрада є предметом дослідження багатьох праць як західних (Мозер, Д. Хевітт, У. Райт, У. Біч, К. Хьюітт, Дж. Стюарт, Е. Кренкшоу, У. Ворд, П. Кемп), так і українських та російських літературознавців (Д. Урнов, Л. Ахмечет, М. Кругляк, М. Амусін, І. Рашкін, В. Кантор). Проте коротка проза Дж. Конрада є малодослідженою, а роль лейтмотивів в оповіданнях практично не досліджувалася.

Лейтмотив – це базовий термін у музикознавстві, який слугує на позначення музичної теми, пов'язаної з певним образом, ідеєю, явищем, яка неодноразово повторюється в опері, балеті, симфонії, характеризуючи певну дійову особу, явище, стан тощо [5]. Згодом він був запозичений та міцно вкоренився в науці про літературу. Відповідно лейтмотив згідно із словником іншомовних слів за редакцією О. Мельничука походить від нім. Leitmotiv та позначає основну думку, тему, що проходить через мистецький твір або наукову працю і підкреслює головну ідею [1, c.485]. В. Халізєв в “Теорії літератури” зазначає, що “лейтмотив – компонент творів, який володіє підвищеною значущістю (семантичною насиченістю)” [2, с.172]. Лейтмотив тісно пов'язаний як із темою, так і з ідеєю твору проте не ототожнюється з ними. На думку Б. Путилова лейтмотиви “характеризуються виключним ступенем семіотичності та володіють стійким набором значень” [цит. за 2, с.172]. У творі лейтмотиви можуть бути присутніми в найрізноманітніших формах. Це може бути окреме слово чи словосполучення, яке повторюється та варіюється, або ж лейтмотив може виступати у вигляді заголовку чи епіграфа, або ж бути захованим глибоко у підтексті. Пильна увага до лейтмотивів, що закладені автором у тексті дозволяє повніше та глибше зрозуміти літературний твір.

В своїх оповіданнях Дж. Конрад широко послуговується лейтмотивами. Навіть якщо пересічний читач не приділяє особливої уваги наявності лейтмотивів у тексті, письменник за допомогою часто повторюваних лексичних одиниць, які належать до однієї лексико-семантичної групи скеровує думки реципієнта у потрібному для розуміння твору напрямку на підсвідомому рівні. В оповіданні “Караїн: пам'ять” лейтмотив (пам'ять) винесений у заголовок. Головний герой картає себе через зраду та вбивство найкращого друга. Він переконаний, що дух убитого переслідує його, вимагаючи розплати. Дух не бажає Караїну смерті, він прагне відібрати в нього спокій і зробити його життя нестерпним: “I wanted peace not life” [3, c.59]. На деякий час йому вдається віднайти спокій завдяки, як він переконаний, чарам свого слуги-чарівника. Та після смерті старого дух повертається: “The power of his charm has died with him. And I know fear; and I hear the whisper, “Kill! kill! kill!” [3, c. 60]. Мстивий привид, який мучить Караїна – це ні що інше, як його власна пам'ять. Під впливом туземних вірувань та культів вона набирає містичної форми гостя із потойбічного світу. Герой стає заручником власних спогадів про скоєний злочин. Недаремно дух шепоче йому останні слова, які Матара сказав Караїну перед загибеллю: “You are my friend – kill with a sure shot” [3, c.59]. Слова, які той не в змозі забути. Мотив спогадів проходить червоною ниткою через усе оповідання. Лейтмотив вводиться в оповідання лексикою на позначення пам`яті (memory, memories, remember, forgotten, forgetting, vision of the past, recollections, forgetfulness). Загальне число вжитих лексичних одиниць, які належать до лексико-семантичної групи пам`яті – 26, причому обсяг оповідання становить 33 сторінки. Ще на початку розповіді Дж. Конрад натякає, що концепт пам'яті несе в цьому оповіданні основне смислове навантаження: “‘Friends and enemies!’ He might have added, ‘and memories’, at least as far as he himself was concerned; but he neglected to make that point then” [3, c.39]. Трагедія життя Караїна полягає в тому, що він не може забути минулого. Таким чином лейтмотив сприяє розкриттю теми та формулюванню ідеї.

Іншим яскравим прикладом застосування лейтмотиву є оповідання «Розповідь». Для митця важливим є не тільки розповісти історію, але й викликати певну емоцію, переживання в реципієнта. Для цього йому потрібно бути тонким психологом, знавцем людських душ і тільки тоді він зможе відшукати потрібні важелі впливу. В цьому оповіданні лейтмотивом виступає туман. Туман не просто як природне явище, а як символ, як стан душі героя. Для того щоб зрозуміти намір Дж. Конрада необхідно розкрити значення туману-символу в культурі, зокрема англійській культурі. Словник сучасної англійської мови подає наступне значення слова “туман” (“fog”): Fog – a state in which you feel confused and cannot think clearly [4, c.672]. Англійське слово “confusion” перекладається на українську як 1) замішання; 2) надзвичайне хвилювання, втрата орієнтації. В багатьох культурах туман символізує приховані таємниці та істини, замішання та розгубленість. Обравши в якості лейтмотиву глибоко символічну лексему “туман”, Дж. Конрад ставив перед собою мету передати читачеві почуття внутрішнього замішання, яке відчуває головний герой через неможливість знайти відповіді на свої запитання, відшукати межу між правдою та брехнею. Слово “туман” повторюється в описах природи та репліках персонажів. На відміну від лейтмотиву оповідання «Караїн: пам'ять» письменник допускає мінімальну кількість варіацій обраної лексеми (fog/mist): “Mist is deceitful, the dead luminosity of the fog is irritating. It seems that you ought to see” [3, c.227]. Але він підсилює враження від лейтмотиву за допомогою слів, що яскраво характеризують це природнє явище (motionless, dumb immobility, solid, blind white stillness, mysteriously, ghostly, evanescent, wearisome, gloomy, mysterious, impenetrable, acrid). Письменник проводить паралель між туманом, що оточує корабель героя та імлою в якій перебуває сам герой, намагаючись відшукати правду: “But he had no time for much introspection, because from the south-west a wall of fog had advanced upon his ship…A blind white stillness took possession of the world” [3, c.229]. “Englishmen felt himself with astonishing conviction faced by an enormous lie, solid like a wall, with no way round to get at the truth, whose ugly murderous face he seemed to see peeping over at him with a cynical grin” [3, c.235]. Письменник навіть використовує однакові метафори, порівнюючи туман та брехню із стіною, яка символізує безсилість людини побачити приховане (інше судно, скелю чи правду). Для підсилення лейтмотиву Дж. Конрад застосовує слова, які належать до лексико-семантичних полів певності/непевності (suspicions, suspicious, doubts, certitude, perhaps). За допомогою такого стилістичного прийому автор посилює в читача почуття замішання та непевності, яке постійно відчуває головний герой. Слово «туман» повторюється в оповіданні 21 раз, загальний обсяг твору 15 сторінок. Отже, частота вживання одне слово на кожні 0,7 сторінки.

В оповіданні “Юність» лейтмотивом є незборима сила молодості головного героя, мрії та ілюзії властиві для цієї пори. Лейтмотив оповідання можна сформулювати наступним чином: Схід – юнацька мрія. Марлоу здійснює свою першу подорож до далекого Бангкоку. Схід чарує та манить його. Постійне повторення пункту призначення вказує на незламну рішучість героя, незважаючи на всі труднощі (зіткнення із іншим судном, пожежа на кораблі, загибель самого судна), побачити Схід на власні очі: “I loved the ship more than ever, and I wanted awfully to get to Bangkok. To Bangkok! Magic name, blessed name” [3, c.77]. “And then I knew that I would see the East first as commander of a small boat” p.86s. “You see I was afraid she might be homeward bound, and I had no mind to turn back from the portals of the East. I was steering for Java – another blessed name – like Bangkok, you know” [3, c.90]. Він не нарікає на тяжкі умови та постійні невдачі, а заповзятливо прямує до своєї мети. Схід стає для нього свого роду ідеєю-фікс, що пояснюється його юнацьким ентузіазмом та запалом. Для підсилення емоційного впливу на читача Дж. Конрад доповнює лейтмотив рефреном у вигляду девізу старого судна “Do or Die”, що повторюється в тексті: “She crawled on, do or die, and people at home began to think of posting us as overdue” [3, c.79]. “And she crawled on, do or die, in the serene weather” [3, c.80].За допомогою цього додатково мотиву письменник передає ту цілеспрямованість, з якою старе судно разом із командою рухається до свого пункту призначення, який виступає в оповіданні лейтмотивом. Лексема, обрана Дж. Конрадом на позначення лейтмотиву, зазнає численних варіацій протягом всього оповідання (Eastern Seas, Bangkok, East, Singapore, Java) і повторюється в різних варіаціях 33 рази. При загальному обсязі твору 26 сторінок, частота повторення становить одне слово кожні 0,8 сторінки.

Надзвичайно яскравим та промовистим є лейтмотив оповідання “Лагуна”. Для створення необхідної атмосфери Дж. Конрад використовує лексеми, які належать до лексико-семантичного поля темряви та смерті (darkness, death), створюючи таким чином “лейтмотив у лейтмотиві”. Провідним лейтмотивом оповідання є смерть, а її лейтмотивом є темрява. Англійський словник визначає це поняття таким чином: Darkness – 1. when there is no light. 2. evil or the devil [3, c.426]. Темрява завжди здавалася людству таємничою та страхітливою, адже вона ховає в собі небезпеки та таємниці, які не хочеться відкривати. Чорний колір здавна асоціювався в західній цивілізації, до якої належить як сам письменник, так і білий герой оповідання, із трауром та смертю. Лейтмотив вдало вплетено в сюжет оповідання: герой переживає дві смерті дорогих його серцю людей, чия загибель прямо чи опосередковано є наслідком його рішень. Біла людина одразу відчуває скорботну присутність смерті в повітрі: “The fear and fascination, the inspiration and the wonder of death – of death near, unavoidable, and unseen, soothed the unrest of his race and stirred the most indistinct, the most intimate of his thoughts” [3, c.28]. Темрява заворожує, сковує навіть представника раціонального західного суспільства. Таким чином в ролі лейтмотиву оповідання виступає концепт смерті, який виражається як прямо (death, to die, dead) так і за допомогою символічного використання слів що позначають темряву (darkness, night). Лейтмотив темряви вирізняється значною кількістю варіацій (darkness, gloom, night, blakness, shadows, black, shadowy, dark). Обрані лексеми повторюються 37 разів на 12 сторінках оповідання. Таким чином частота повторень становить одна лексема кожні 0,3 сторінки.

Дж. Конрад майстерно, неначе кінорежисер, створює тривожну атмосферу очікування неминучого. Прийом нагнітання тривоги в читача (глядача) є характерним для психологічних трилерів, які набули популярності в кінематографі XX ст. Своїм інноваційним підходом до використання лейтмотивів, зокрема в оповіданні “Лагуна”, Дж. Конрад значно випередив свій час. За допомогою художнього опису він досягає аудіо-візуального рівня кінематографу, надаючи твору незабутню атмосферу. Насиченість речень повторами не викликає відчуття нав’язливості, а, навпаки, додає тексту необхідної експресії: “Darkness oozed out from between the trees, through the tangled maze of the creepers, from behind the great fantastic and unstirring leaves; the darkness, mysterious and invincible; the darkness scented and poisonous of impenetrable forests” [3, c.25]. Дж. Конрад не просто вводить лейтмотив, він вміло вплітає його в канву оповідання за допомогою художнього оформлення, зокрема використання яскравих авторських епітетів. Завдяки цьому конрадівську темряву буквально можна відчути на дотик, вона “таємнича”, “непереможна”, “ароматна” та “отруйна”.

В оповіданнях Дж. Конрада лейтмотиви традиційно допомагають розкрити основну тему твору. Для “Лагуни” – це прагнення людини сховатися від жорстокої реальності у власних ілюзіях. Письменник вказує на неможливість втілення такого бажання, адже рано чи пізно ілюзії розбиваються об сувору реальність. Конфлікт між реальністю та ілюзією розкривається через слова Арсата за допомогою вищезгаданих лейтмотивів: “…for I longed to be with her in a safe place beyond the reach of men`s anger and of women`s spite. My love was so great, that I thought it could guide me to a country where death was unknown…” [3, c.31]. “He stood lonely in the searching sunshine; and he looked beyond the great light of a cloudless day into the darkness of a world of illusions” [3, c.35]. Як можемо бачити з наведених прикладів в обох випадках письменник використовує ключові лексеми – “death” та “darkness”. Автор чітко вказує читачеві на фатальну помилку головного героя, яка приводить його до краху – від реальності неможливо сховатися. На мить він повірив у таку можливість і жорстоко поплатився за це, втративши і брата, і кохану. В кінці Арсат визнає оманливість своїх сподівань: “There is no light and no peace in the world; but there is death – death for many” [3, c.34]. Жорстока реальність із своїм незмінним супутником смертю наздоганяє головного героя. Таким чином лейтмотив не тільки додає насиченості атмосфері оповідання, але й створює необхідний контекст для тлумачення художнього твору.

Оповідання “Аванпост цивілізації ” базується на антитезі цивілізованості та дикості в розумінні європейських колоністів. Ця антитеза чітко відображена у лейтмотиві оповідання. Дж. Конрад оперує лексемами, що позначають рівень розвитку людського суспільства (civilization / wilderness ). Оскільки лейтмотив базується на опозиції, було б доцільно розглянути кожну із сторін окремо. Слова та вирази, які позначають дикість можуть варіюватися впродовж твору (wilderness, dark country, savagery,savage, dark palces of the earth, land of darkness and sorrow, primitive, tribe), проте їхня суть залишається незмінною: вони розкривають первісність ладу в краї, куди потрапляють головні герої, в краї, в якому верх беруть природні інстинкти людини: “…the contact with pure unmitigated savagery, with primitive nature and primitive man, brings sudden and profound trouble into the heart…a suggestion of things vague, uncontrollable, and repulsive, whose discomposing intrusion excites the imagination and tries the civilized nerves of the foolish and wise alike” [3, c.5]. Таким чином Дж. Конрад створює потрібні умови для свого експерименту: чого варта західна цивілізація в країні де немає поліції, судів, чиновників та інших атрибутів “прогресивного” суспільства? Лексеми на позначення цивілізації численні в тексті оповідання (civilization, civilized crowds, society, civilized men, progress). Біла людина в оповіданні – продукт цивілізації, що звільняється від опіки суспільства та отримує фактично повну свободу, не знаючи при цьому, як нею користуватися: “…they were like those lifelong prisoners who liberated after many years, do not know what use to make of their freedom” [3, c.6]. Дж. Конрада цікавить відмінність між “цивілізованою” Європою та “темною” Африкою. Чи справді вона така суттєва, чи можливо перебільшена з метою виправдання зверхнього ставлення білих людей до туземців? Письменник спонукає читача задуматися над цим питанням, і в цьому йому допомагає лейтмотив-антитеза. Він не дозволяє читачеві ні на мить відійти від поставленої проблеми, але при цьому не заважає стежити за розвитком сюжету. Лексеми, які утворюють цей своєрідний лейтмотив, можна розбити на антонімічні пари: civilized men – savages, primitive men; civilization – wilderness; dark country – progress; civilized crowds – savagery; society – tribe. Така яскраво виражена суперечність, що виникає на підсвідомому рівні, змушує читача ставити запитання та шукати відповіді на них в тексті оповідання.

Отже, використання лейтмотивів є характерною рисою стилю оповідань Дж. Конрада. Лейтмотиви виконують низку важливих завдань, залежно від авторського задуму: допомагають розкрити головну тему та ідею оповідання; створюють необхідну атмосферу з метою емоційного впливу на читача; дозволяють письменникові безпосередньо апелювати до мислення та почуттів читача. Конрадівські лейтмотиви абсолютно природно вписуються в композиційну структуру оповідань і тісно переплітаються з усіма її компонентами, створюючи непорушну художню єдність.

1. Мельничук О. С. Словник іншомовних слів / О. С. Мельничук. – К., 1985. – 966 с.

2. Хализев В. Е. Теория литературы / В. Е. Хализев. – М.: Высшая школа, 1999. – 240 с.

3. Conrad J. Selected short stories: Wordsworth Editions Limited, 1997. – 238 p.

4. Longman Dictionary of Contemporary English. New Edition. England: Longman, 2009. – 20081 p.

5. http://uk.wikipedia.org [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// uk.wikipedia.org/wiki/Лейтмотив

6. http://www.nytimes.com [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www.nytimes.com/books/00/02/20/specials/greene-search2.html