Філософія / 2

Богданова Н.Г.

Українська інженерно-педагогічна академія

САМООЦІНКА ЯК ЕЛЕМЕНТ СТРУКТУРИ ЖИТТЄТВОРЧОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Процес життєтворчості особистості, її самореалізація та самоактуалізація вимагають постійного контролю та оцінювання результатів цієї діяльності з боку самої особистості. Цю функцію має виконувати такий структурний елемент життєтворчості, як самооцінка особистості.

Традиційно самооцінка розглядається як один з головних компонентів самосвідомості особистості. А. Захарова розглядає самооцінку як системне утворення в рамках структурно-динамічної моделі. На її думку, самооцінка є формою віддзеркалення людиною самої себе як особливого об’єкта пізнання, що репрезентує прийняті ним цінності, особистісні сенси, міру орієнтації на суспільно вироблені вимоги до поведінки і діяльності. Опосередкована пізнанням зовнішнього світу, активною взаємодією з ним суб’єкта, самооцінка є за своєю природою соціальним утворенням, що функціонує як компонент самосвідомості. Як цілісна система самооцінка включена в безліч зв’язків і стосунків з іншими психічними утвореннями, взаємодія з якими носить діалектичний характер: будучи обумовленою ними, самооцінка в той же час сама виступає найважливішою детермінантою їх подальшого розвитку [1, с. 13].

Г. Валіцкас та Ю. Гіпенрейтер розглядають самооцінку як продукт віддзеркалення суб’єктом інформації про себе у співвідношенні з певними цінностями і еталонами, що існує в єдності усвідомлюваного і неусвідомлюваного, афективного і когнітивного, загального і часткового, реального і демонстрованого компонентів [2, с. 45].

В. Баранник під самооцінкою розуміє центральний компонент самосвідомості, який, об’єднуючи когнітивний і емоційний елементи, пов’язаний з ціннісним ставленням до власного «Я», до результатів діяльності, моральних, розумових, суспільних та фізичних якостей та властивостей [3, с.100].

О. Гуменюк визначає самооцінку як цінність, котру приписує індивід собі або окремим своїм якостям. Самооцінка – непостійний параметр внутрішнього світу особистості, оскільки вона змінюється залежно від обставин. Джерелом оцінювальних значень різних самоуявлень є соціокультурне середовище, у якому людина проживає. Загалом самооцінка відображає ступінь розвитку у індивіда почуття самоповаги, відчуття власної цінності і позитивного ставлення до всього, що належить до сфери його Я. Тому низька самооцінка передбачає неприйняття себе, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості. Крім того, самооцінка виявляється в усвідомлених судженнях індивіда, у яких він прагне підтвердити свою непересічну значущість [4, с. 69-70].

Самооцінка є динамічним феноменом. На думку А. Захарової, становлення самооцінки у віковому та індивідуальному аспектах являє собою єдиний і безперервний процес, в ході якого кожна її складова (компоненти, форми, види, показники) як складноструктурованого, системного утворення виявляє свою динаміку.

Умови розвитку самооцінки представлені двома основними чинниками – спілкуванням з тими, хто оточує індивіда, і власною діяльністю суб’єкта. Кожен з цих чинників вносить свій вклад до формування самооцінки [1, с. 13-14].

Самооцінка, що є компонентом структури самосвідомості особистості, сама являє собою складний феномен. За І. Коном, самооцінка є досить складним явищем, яке включає цілий ряд компонентів (оцінка своїх здібностей, соціального положення, успіху, морального обличчя, привабливості і т.п.). Кожен з цих компонентів залежить від багатьох конкретних умов, зокрема від характеру соціальної ролі.

Тому ми оцінюємо себе (як і інших) переважно не в цілому, а через певні прояви і якості. Звідси – неминучі протиріччя і розбіжності в самооцінках. Багатошаровість самосвідомості і пов’язана з нею неоднозначність самооцінки особи відображає, з одного боку, нерівномірність розвитку людини, а з іншого – розчленованість і суперечність рольової структури [5, с. 99-100].

А. Захарова характеризує самооцінку як складне утворення, що є системним за своєю природою: вона цілісна і в той же час багатоаспектна, має багаторівневу будову та ієрархічну структуру, включена в безліч міжсистемних зв’язків з іншими психічними утвореннями, в різні види діяльності, форми і рівні спілкування, в когнітивний, етичний та емоційний розвиток особистості [1, с. 13].

Як відмічає О. Федоренко, цілісна самооцінка особистості складається на основі самооцінок окремих сторін її психічного світу. Процес становлення самооцінки не може бути остаточним, оскільки особистість постійно розвивається, а, отже, змінюється і її уявлення про себе, і розуміння себе, і емоційно-ціннісне ставлення до себе. Усе це призводить до зміни засобів виразу самооцінки, змісту, міри її участі в регуляції поведінки.

Самооцінка різних компонентів особистості може перебувати на різних рівнях стійкості, адекватності, зрілості. Самооцінки окремих психічних особливостей взаємодіють між собою. Форми взаємодії можуть бути різними: єдність, погодженість, взаємодоповнення. Іноді вони можуть вступати в конфлікт одна з одною [6, с. 85-86].

Структура самооцінки представлена різними її формами. За А. Захаровою, самооцінка функціонує у двох взаємозв’язаних формах: загальній і частковій; перша відображає узагальнено-інтегральні знання суб’єкта про себе та засноване на них цілісне відношення до себе, друга – оцінку конкретних психічних і фізичних проявів та якостей.

Крім того, структура самооцінки представлена когнітивним і емоційним компонентами, що функціонують в нерозривній єдності. За критерієм часової спрямованості змісту самооцінки виділяються таки її види, як прогностична, актуальна і ретроспективна; у своєму розвитку ці види зазнають постійні взаємопроникнення та взаємопереходи [1, с. 13].

О. Федоренко виділяє наступні шляхи оцінювання себе індивідом: оцінка зіставленням рівня домагань з об’єктивними результатами своєї діяльності; оцінка через порівняння себе з іншими. Оцінюючи себе, індивід свідомо або мимоволі порівнює себе з іншими з огляду не тільки на власні досягнення, але й на соціальну ситуацію в цілому; оцінка шляхом інтеріоризації чужих оцінок. Уявлення людини про себе багато в чому залежить від того, як оцінюють її інші. Під впливом позитивної думки самооцінка підвищується, негативної – знижується; оцінка через порівняння себе із самим собою; оцінка себе через порівняння образів «Я-реального» і «Я-ідеального» [6, с. 86].

Література:

1.Захарова А. В. Структурно-динамическая модель самооценки / А. В. Захарова // Вопросы психологии. – № 1. – 1989. – С. 5-14.

2.Валицкас Г. К. Самооценка у несовершеннолетних правонарушителей / Г. К. Валицкас, Ю. Б. Гиппенрейтер // Вопросы психологии. – № 1. – 1989. – С. 45-54.

3.Баранник В. Самооцінка та її місце в структурі самосвідомості / В. Баранник // Соціальна психологія. – 2006. – № 3. – C. 95-101.

4.Гуменюк О. Структурно-функціональне взаємодоповнення складових Я-концепції людини / О. Гуменюк // Соціальна психологія. – 2005. – № 5. – C. 66-75.

5.Кон И. С. Социологическая психология / И. С. Кон. – М.: Московский психолого-социальный институт; Воронеж: МОДЭК, 1999. – 560 с. (Серия «Психологи отечества»).

6.Федоренко О. Соціально-психологічні фактори і формування самооцінки майбутніх керівників підрозділів МВС / О. Федоренко // Соціальна психологія. – 2005. – № 5. – C. 83-93.