К. політ. н. Мельник Л.М.

Білоцерківський національний аграрний університет

Українське православ’я у творчій спадщині М. Костомарова

В контексті розгляду вітчизняної історико-філософської думки, предметним полем дослідження якої є проблема «української духовності», вирізняється творчість Миколи Костомарова. Росіянин за походженням вихований на традиціях російської культури, українець за покликанням та православний за віросповіданням М. Костомаров вирішив цілком присвятити себе українській справі. Мислитель був людиною глибоко віруючою і питанням релігії надавав у своїх історичних монографіях великого значення. М. Костомаров сприймає внутрішнім духовним досвідом православ’я як істинну віру.

Відомий український богослов Іван Власовський у праці  «Нарис історії Української Православної Церкви» досліджуючи історію УПЦ вказував на те, що «з «романтичним народництвом» української інтелігенції в першій половині XIX в. ідейно пов'язане було й заснування у Києві біля р. 1845, під проводом Миколи Костомарова і Миколи Гулака, тогочасної української освіченої молоді, таємного товариства, під назвою «Кирило-Мефодіївське Братство»… Саме обрання собі за патронів церковно-релігійних просвітителів слов’янського народу, святих Кирила і Мефодія, глибоко різнить цю українську інтелігенцію від зрадикалізованих пізніших шарів в ній, що збайдужніли до віри й Церкви, не зумівши стати поза політичним духом офіційної церкви Російської, як стали кирило-мефодієвці. Більше того… кирило-мефодієвці, ставши в своїй ідеології, в свому світогляді на засадах релігійно-християнських, нав'язують в них до національно-церковних українських традицій, до українського православія, а не до сучасного «євангелицтва» інтернаціонального, як це пробують представити іноді деякі історики» [2]. На переконання М. Костомарова, православні традиції, протягом всієї історії обумовлювали метафізичну цілісність та своєрідність компонентів суспільно-політичного, соціокультурного, духовного буття українців, впливаючи на самобутність усіх його форм через прояв характерних рис суб’єктів.

Мислитель у своїх працях підкреслює, що для українця в християнстві головне – моральна суть. М. Костомаров вважає, що в українця Бог є у сфері власного «Я», індивідуальній свідомості в почутті єднання із сакральним світом.

За переконанням М. Костомарова, українське православ’я повинне легітимізувати народний спосіб життя. Оскільки, на думку мислителя, для українця єдиний цар і бог на землі й на небі – це Ісус Христос: «І не любила Україна ні царя, ні пана, а зкомпонувала собі козацтво, єсть то істеє братство, куди кожний, пристаючи, був братом других – чи був паном чи невільником аби християнин, і були козаки між собою рівні, і старшини вибирались на раді і повинні були слуговати всім по слову Христовому, і жодної помпи панської і титула не було між козаками» [4, с. 2].

У «Книгах буття українського народу» змальовуючи образ Ісуса Христа, М. Костомаров показує його прагнення до рівності й братерства: «І навчав Христос, що всі люди братія і ближні, всі повинні любить попереду Бога, потім один другого, і тому буде найбільшая шана од Бога, хто душу свою положить за други своя. А хто перший між людьми хоче бути, повинен бути всім слугою» [4, с. 8]. Ісус Христос з’явився не в образі царя, а народився в яслах і жив у бідності, наголошує мислитель. І брав собі в учні людей «простого» походження. Осягнення християнської істини означає досягнення свободи людьми. Мислитель переконаний в тому, що в основу християнського вчення було покладено ідею свободи і соціальної рівності, людського братання.

На думку М. Костомарова, українське православ’я характеризується відкритістю до культурних здобутків власного та інших народів, оскільки здатність до інкультурації взагалі є суттєвою властивістю християнства як світової релігії: «Здавна Київ, потім і Володимир-Волинський були соборним пунктом місцеперебування іноземців різних вірувань і племен. Південноруси з давніх-давен звикли чути у себе чужу мову і не цуратися людей із другими нахилами…після Хрещення Русі, перенесена в Русь юна християнська цивілізація приваблювала туди ще більше чужеземної стихії. Південноруси отримавши нову віру від греків, однак, не засвоїли грецької неприязні до Західної Церкви…» [5].

М. Костомаров підкреслював, що «кордоцентризм» українців сформувався саме під впливом православ’я. Мислитель зазначав, що «людина здібна любити тільки дух. Фізичне, саме по собі, - неприступне для її серця. Творець об'являється в людині в її серці. Серце людини любить у всіх явищах фізичного світу всюди бачити дух» [1, с. 104].

Український кордоцентризм – це національна філософія православного українства, яка в образах, символах і абстракціях виражає концепт духовної цілісності людської реальності, відрефлексоване уявлення її як частини трансцендентного та іманентного Бога і принцип першості людської духовної реальності перед душевною і тілесною реальністю людського. За такої дефініційної специфікації український кордоцентризм протиставляється західному модерному раціоцентризму та постмодерному тіло центризму [3].

Таким чином, найважливіша підстава української духовності міститься в його кордоцентризмі, який уособлює певну систему життєвих імпульсів, притаманних чутливому серцю людини в усіх іпостасях її буття.

Література:

1. Бучинський Д. Християнсько-філософська думка Т.Г. Шевченка / Дмитро Бучинський. - Лондон, Мадрид, 1962. - 256 с.

2. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви // Бібліотека парафії «Введення в храм Пресвятої Богородиці» // [Електронний ресурс - http://cerkva.kiev.ua/biblioteka/narus-istorii-t3/46.html].

3. Гнатюк Я. С. Український кордоцентризм у конфлікті міфологій та інтерпретацій / Я. С. Гнатюк. – Івано-Франківськ: Симфонія форте, 2010. – 184 с.

4. Костомаров М.І. Закон Божий (Книги буття українського народу). – К., 1991. - 39 с .

5. Костомаров М. Дві руські народності // Бібліотека «Ізборник» // [Електронний ресурс - http://izbornyk.org.ua/kostomar/kos38.htm

6. Костомаров М. І. Слов’янська міфологія (вибрані праці з фольклористики й літературознавства) / М. І. Костомаров ; [упоряд., приміт. І. П. Бетко, А. М. Полотай; вступ. ст. М. Т. Яценка]. – К. : Либідь, 1994. – 384 с

7. Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. Книга 1 / Николай Костомаров. – М. : Изд-во Эксмо, 2005. – 848 с.