Коновальчук Павло

студент факультету соціології і права

Національний технічний університет України

„Київський політехнічний інститут”

ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ ТА СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ-СИРІТ

У ПРИЙОМНИХ СІМ’ЯХ

Сьогодні державна політика в Україні щодо дітей-сиріт та дітей, що залишилися без піклування батьків (соціальні сироти), характеризується стійкою тенденцією розвитку різних форм влаштування дітей (опіка, піклування, усиновлення) у прийомні та патронатні сім’ї. Як показує статистика, 60-70% дітей, які не мають батьківської опіки, усиновлюються як українськими так і іноземними сім’ями.

Загальновизнано, що сім'я є найбільш сприятливим середовищем для повноцінного розвитку особистості, оскільки має ряд переваг у соціалізації індивіда завдяки особливій психологічній атмосфері любові та поваги, підтримки й розуміння. Сім'я прилучає дитину до основних духовних цінностей та родинних традицій, моральних і культурних стандартів життя суспільства, забезпечує задоволення потреб у психічному комфорті та емоційній підтримці, надає почуття безпеки та значимості власного "Я". У сім'ї діти засвоюють моделі соціально-схвалюваної поведінки, навчаються пристосуванню до навколишнього світу, побудови міжособистісних взаємовідносин, взаємодопомоги, адекватному прояву емоцій і почуттів. Реалізація індивідуального підходу до розвитку особистості дитини саме в сім'ї стає реальністю.

Світовий досвід переконливо свідчить, що інституційне виховання не в силі вирішити ряд питань у вихованні та соціалізації дітей. Вихованці дитячих будинків у переважній більшості виявляються не готовими до самостійного життя, стикаються з проблемами професійної орієнтації, створення власної повноцінної сім'ї, визначення свого місця в суспільстві. Значний відсоток колишніх вихованців дитячих будинків схильні до прояву соціально-психологічної дезадаптації, причина якої полягає у відсутності своєчасно набутих навичок соціалізації. Їм властиві утриманські позиції, що сформовані в умовах дитячого закладу. Сьогодні ми можемо говорити про формування нової стратегії виховання дітей-сиріт, заснованої на пріоритетах життя у сім’ї, в якій у діалектичній взаємодії реалізуються функції соціалізації та адаптації.

Розуміння взаємозв'язків і взаємопереходів процесів адаптації та соціалізації лежить в основі адаптивно-розвивальної концепції соціалізації особистості дитини. Суть її полягає в тому, що будь-яка адаптація як особлива діяльність людини, що пов'язана із засвоєнням чергової нової соціальної ситуації (суб’єктивно нової для конкретного індивіда), додає їй соціального досвіду (що об’єктивно існує як елемент культури певного суспільства) і тим самим підвищує рівень її соціалізації. Подальша адаптація індивіда, спираючись на новий, вищий рівень його соціалізації, відбувається ефективніше, дає йому змогу швидше піднятися на черговий рівень соціалізації [1, с. 37]. На нашу думку, така концепція соціалізації створює передумови для уточнення місця й ролі соціальних працівників у роботі з прийомними сім’ями, дає змогу скоригувати цілі й функції соціального супроводу процесу адаптації дітей і прийомних батьків.

Прийомна сім’я на період адаптації нерідної дитини часто стає носієм потенційної кризи [3, с. 262]. Дітям, які зростали в дитячих будинках та інтернатах, приходиться покидати ті умови, в яких вони проходили первинну соціалізацію та пристосовуватись до якісно нових змін, що пов’язані із життям в сім’ї. У дітей-сиріт під час процесу входження у прийомну сім’ю виникає ряд небезпек. Ці ризики пов'язані з наявним асоціальним досвідом проживання поза сім'єю, смертю одного чи обох батьків, деривацією, специфічними особливостями (бродяжництво, расові прояви), особистісними проблемами тощо. Тому науковці наголошують, що в галузі фахової соціальної роботи напрям, що пов'язаний з підтримкою адаптації дитини до нових обставин, доцільно сьогодні визначити пріоритетним для соціальних служб, центрів допомоги дітям та сім’ям та інших закладів державного та недержавного секторів [2].

Ряд соціальних працівників та педагогів, залучених у сферу вирішення проблем дітей на основі аналізу наявної ситуації, наголошують на тому, що не дивлячись на всі зусилля держави, загальний стан прийомних дітей-сиріт, їх правовий та соціально-психологічний захист має тенденцію до погіршення. Тому наразі стає актуальним питання щодо застосування соціологічних методів, спрямованих на статистичний аналіз проблем адаптації дітей у прийомних сім’ях, на основі якого буде формуватись концепція соціального захисту та виховання даної категорії населення.

Пошук вирішення проблеми вбачаємо зокрема в проведенні цілеспрямованих соціологічних досліджень, необхідних для на визначення причин проблеми адаптації дітей-сиріт. Передусім, потрібні дослідження з виявлення особливостей психологічної підготовки прийомних батьків до усиновлення та процесу адаптації дітей до нових умов. Без наявності емпіричних даних неможливо виявити передумови виникнення та передбачити загострення проблем адаптації дітей, що може призвести до значних конфліктів прийомних дітей з членами сім’ї.

Список використаних джерел

1. Лукашевич М. П., Мигович I. I. Теорія і методи соціальної роботи. Навч. посіб. – 2-ге вид., доп. і випр. – К.: МАУП, 2003. – 168 с.

2. Приходько Т.В., Товстоп’ят Я.Ф. Особливості соціально-психологічної адаптації дитини-сироти до життя у прийомній сім’ї // Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Філософія. Психологія. Педагогіка. – Випуск 3, 2010. – С. 76-82.

3. Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота: теорія і практика. Навч. посіб. – К.: ВМУРОЛ Україна , 2004. – 408 с.