Л.М.Михайлова, Луганський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Естетичні ціннісні орієнтації як основа

смисложиттєвого визначання особистості

Звернення до проблеми визначення ціннісних домінант в українському суспільстві і формування ціннісних орієнтацій у підростаючого покоління як однієї з найактуальніших для сучасного українського соціуму призводить нас до висновку про складність щодо її вирішення, адже це обумовлено в першу чергу несхожістю поглядів на зміст і структуру системи суспільних цінностей із боку представників різних соціальних прошарків, чиновників, педагогів, культурних діячів.

Однак, незважаючи на те, що система суспільних цінностей в Україні сьогодні тільки вибудовується, представники освітньої сфери добре розуміють необхідність збереження й передачі підростаючому поколінню загальнолюдських і національних цінностей як основи прогресивного розвитку українського соціуму, намагаються знайти найбільш ефективні шляхи орієнтування молоді на вибір «вищих» цінностей, до яких належать цінності гармонії, краси, сенсу життя.

На розробку досліджуваної проблеми у вітчизняній педагогіці останнього десятиліття суттєво вплинула зміна суспільно-політичних, економічних та ідеологічних умов життя, стереотипів мислення, за яких складається система ціннісних орієнтацій у суспільстві в цілому та в кожної конкретної особистості зокрема.

Представники гуманітарних наук – філософії, педагогіки, психології, соціології, культурології – усвідомлюють значущість визначення молодою людиною смислу свого життя, свого місця в світі.

У психології проблемі смислу життя присвячені роботи О.Асмолова, О.Бодальова, Б.Братуся, Г.Вайзер, Н.Карпової, Д.Леонтьєва, О.Суворова, В.Чудновського та інших, у яких смисл життя розглядається як феномен, інстанція, що інтегрує життєві смисли і цілі людини, спрямовуючи вектор її активності.

Смисл життя, вважають науковці, забезпечує нормальне, продуктивне життя людини, і його відсутність (через невизначеність або втрату) може мати негативні чи взагалі трагічні (у випадку його втрати) наслідки. Набути смисл життя – це найвища цінність, обов’язкова умова людського щастя. «Без розуміння того, що я таке і навіщо я тут, не можна жити…», - зазначав Л.Толстой.

Розглядаючи смисл життя як психологічний феномен, В.Чудновський вважає, що його суть – у відтворенні в свідомості суб’єкта особливостей ієрархії цільових установок свого життя й діяльності, які стали для нього життєво значущою цінністю надто всякого порядку. До того ж, на думку вченого, визначення смислу життя залежатиме від вікових особливостей, умов існування людини, стану її здоров’я [6]. Це означає, що і біологічні, і соціальні, і психофізіологічні чинники обумовлюють своєрідність смислу життя, і всі вони мають бути враховані в процесі орієнтування підлітків на вибір просоціального життєвого смислу.

Дуже важливою ознакою визначеного життєвого смислу, на думку вченого, є «продуктивність», тобто його сприяння позитивному розвитку особистості. У зв’язку з цим В.Чудновський важливими характеристиками смислу життя називає його «оптимальність» і «адекватність». Остання матиме дві ознаки: «реалістичність», тобто відповідність смислу життя, з одного боку, існуючім умовам, необхідним для його реалізації, з іншого – індивідуальним можливостям людини, і «конструктивність», що відображує ступінь його позитивного (чи негативного) впливу на процес становлення особистості та успішність її діяльності. «Оптимальність» розглядається вченим як «гармонійна структура смисложиттєвих орієнтацій, яка суттєво обумовлює високу успішність у різних галузях діяльності, максимальне розкриття здібностей та індивідуальності людини, її емоційний комфорт, що виявляється в переживанні повноти життя та задоволеності ним»[ 6 ].

Структурна подібність системи ціннісних орієнтацій і смислу життя дає нам підстави для попереднього висновку про їхній взаємозв’язок.

Про ієрархічну побудову системи ціннісних орієнтацій йдеться в роботах В.Ядова. За диспозиційною теорією вченого, ціннісна система людина складається з кількох рівнів. Фундаментальні цінності, до яких належать і естетичні, відносяться до вищого, найбільш сталого, рівня і, активно впливаючи на диспозиції нижчих рівнів, регулюють загальну спрямованість соціальної поведінки особистості [7, 89-105].

Виступаючи як «мотив мотивів» (О.Леонтьєв) людської діяльності, цінності надають їй певної смислової сталості, визначають спрямованість і спосіб дії.

На думку О.Леонтьєва, визнані й прийняті індивідом цінності безпосередньо пов’язані з системою його «смислових утворень», що включає мотиви, збуджуючі людину до діяльності; відношення людини до діяльності, яка набула для неї певної цінності (ціннісні орієнтації), система уявлень індивіда про самого себе («Я-концепція»), на основі якої він вибудовує свої стосунки з іншими, тощо[2].

Саме ці смислові утворення і складають «смисл життя» особистості, вважає Д.Леонтьєв, який розглядає його як «відносно стійку й автономно ієрархічно організовану систему, яка містить у собі низку різнорівневих смислових структур і функціонує як єдине ціле» [3, с.235]. Виокремлюючи три основних рівні, на нижчий рівень дослідник розміщує особистісні смисли і смислові установки конкретної діяльності, середній рівень, на його погляд, посідають мотиви і смислові диспозиції, найвищий рівень складають цінності, які є смислоутворюючими по відношенню до попередніх структур.

Отже, виходячи з цих уявлень, чітко простежується зв’язок: особистість – ціннісні орієнтації – особистісні смисли – смисл життя.

Незважаючи на різницю в поглядах щодо визначення поняття «ціннісні орієнтації», учені, які вивчають дану проблему (І.Бех, О.Боєв, А.Кир’якова, П.Ігнатенко, Н.Ганнусенко, М.Боришевський, О.Солдатенков, З.Павлютенкова та ін.), підходять до ціннісних орієнтацій з позицій антропоцентризму і педоцентризму, за яких у центрі формування ціннісних орієнтацій знаходиться особистість і її саморозвиток. Єдині дослідники і в тому, що ціннісні орієнтації як головний елемент структури особистості відіграють основну роль у регуляції її соціальної діяльності, виступають як головні детермінанти її поведінки.

Проблемою формування в юнаків і дівчат орієнтирів на естетичні цінності, зокрема цінності мистецтва, опікуються Є.Антонович, В.Антонюк, Л.Аристова, В.Біруля, В.Бутенко, С.Волкова, В.Дряпіка, О.Крюкова, І.Лавриш, Н.Липкань, А.Малюков, Л.Михайлова, Н.Савченко та інші, розглядаючи мистецтво і як засіб, і як естетичний орієнтир духовного розвитку особистості.

На думку багатьох дослідників, мистецькі цінності є дієвим засобом естетично-ціннісного орієнтування молоді, хоча і в цьому питанні існують певні проблеми.

Сучасний український соціокультурний простір відзначається різнобарвністю, в ньому разом з українським мистецтвом знаходять місце твори західних і східних митців, і це певним чином впливає на естетичну свідомість молодих людей, які, на жаль, найчастіше для спілкування обирають не найкращі взірці художньої культури. Продуктам «масової культури» більшість юнаків і дівчат віддають перевагу за твори мистецтва, що визнані художньо-естетичною цінністю як у межах національної, так і в межах світової культури. «Масова культура» формує новий тип людини, яка досить легко піддається зовнішньому впливу, тому що їй притаманне некритичне сприйняття продуктів масового виробництва. І ця культура, зазначає М.Киященко, має здатність маніпулювати психікою людини [1].

Отже, некерований вплив продуктів сучасного мистецького виробництва часто призводить до блокування роботи свідомості підлітка, вибору ним таких художніх творів, які гальмують нормальний розвиток його раціонально-пізнавальної, емоційно-чуттєвої і мотиваційно-потребнісної сфери психіки, і загалом призводить до того, що потреба в самопізнанні, у життєвому смисловизначенні залишається неактуалізованою.

Представники гуманітарних наук єдині в думці, що молода людина для свідомого існування в світі має включити себе у світ загальнолюдських цінностей, щоб сформувати свій ціннісно-смисловий простір. Тому, вважаємо, що залучення підлітків до спілкування з естетичними цінностями в навчально-виховному процесі стає надто актуальним завданням сучасної освіти.

Потреба в осмисленні – головна духовна потреба особистості, оскільки смисл є «вимогою душі людини в її ставленні до світу»[4, с.18]. Надаючи перевагу естетично-ціннісному орієнтуванню школярів у процесі виховання, виходимо з того, що смисл естетичної цінності не замикається на ній, а виходить за її межі і може включатися в інші системи, породжуючи нові смисли, і таким чином впливати на смисложиттєвий вибір підлітка.

Література

1.Киященко Н.И. Эстетика – философская наука/Н.И.Киященко.- М.: Издат дом «Вильямс», 2005.- 592 с.

2. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность/А.Н.Леонтьев.-М.: Смысл; Изд.центр «Академия», 2004.-352с.

3. Леонтьев Д.А. Психология смысла: природа, строение и динамика смысловой реальности/Д.А.Леонтьев.- М.: Смысл, 1999.- 487с.

4. Лупан С.Г. Категории «эстетическая ценность» и «смысл». В сб.: Эстетические категории и искусство/С.Г.Лупан.- Кишинев: Штиинца, 1989.- 156с.- С. 5-19.

5. Столович Л.Н. Об общечеловеческих ценностях/Л.Н.Столович//Вопросы философии. – 2004.- № 7.- С. 86-97.

6. Чудновский В.Э. К проблеме адекватности смысла жизни /В.Э.Чудновский// Мир психологии.- 1999.- № 2. – С. 74-80.

7. Ядов В.А. О диспозиционной регуляции социального поведения личности/ В сб.: Методологические проблемы социальной психологии/В.А.Ядов.- М.: Наука, 1975.- 295с.