Г.Б. Варіна
Мелітопольський державний
педагогічний університет
імені Богдана Хмельницького
ПСИХОЛОГІЧНИЙ
ПОРТРЕТ ПЕДАГОГА ВИЩОЇ ШКОЛИ:
ВІД НАРОДНИХ
ТРАДИЦІЙ ДО СУЧАСНОСТІ
Великий український поет,
художник, мислитель, відомий усьому світові як визначний гуманіст, Тарас
Григорович Шевченко (1814 — 1861) не був професійним педагогом. Проте у своїх
творах він висловив дуже цінні думки з питань освіти і виховання дітей, чимало
з яких не втратили актуальності й нині, коли відроджуються народознавство і
народна педагогіка.
Тарас Шевченко не писав
спеціальних педагогічних праць, проте його проза, поетичні твори й живопис
мають безперечне виховне значення. Їм властива
глибока народність, гуманізм, любов до батьківщини, викривальний пафос,
образність. У своїх творах Тарас Шевченко порушував морально-етичні теми,
розмірковував про важливість родинного виховання, освіти й освіченості в житті
людини, про роль народних традицій і фольклору в становленні високоморальної
особистості.
У творах Тараса Шевченка багато
дитячих образів, наділених яскравими психологічними характеристиками.
Письменник докладно змальовує умови, в яких відбувається формування
особистості, наочно показуючи, як безвідповідальне виховання морально калічить
людину (повісті «Варнак», «Музыкант» та ін.) [4].
Засобами
художнього зображення Тарас Шевченко визначає свій ідеал виховання особистості, який можна
взяти за основу психологічного портрету сучасного педагога вищої школи. Це людина з багатогранними знаннями і
високими моральними рисами, чесна, працьовита, добра, з почуттям гідності та
громадянськості, яка здатна застосовувати свої знання в житті, вміє цінити
мистецтво, любить працю. Йому належить провідна
роль в формуванні у студентів професійних знань, вихованні активної життєвої
позиції.
Успіх навчання та виховання
студента залежить від педагогічної майстерності викладачів, які проводять
заняття. Педагогічна майстерність відточується і шліфується на навчальних
заняттях. Однак фундамент педагогічної майстерності закладається набагато раніше
- в процесі придбання та поглиблення знань та практичної підготовки до занять.
Перелік елементів, що складають
майстерність професійної компетентності викладача, може бути представлений як
єдність його теоретичної і практичної готовності. Психологічні уміння тут
об'єднані в чотири групи [3].
1. Уміння ставити
психологічні завдання, пов'язані з «перекладом» змісту об'єктивного процесу
соціалізації в конкретні завдання навчання і виховання: вивчення особистості і
колективу з метою визначення рівня їх підготовленості до активного оволодіння
новими знаннями, відображенню психологічних впливів і проектування на цій
основі розвитку колективу й окремих студентів; виділення комплексу освітніх,
виховних та розвивальних завдань, їх конкретизація і визначення домінуючого
завдання.
2. Уміння програмувати
способи психологічних взаємодій дозволяють побудувати і привести в рух логічно
завершену психологічну систему: комплексне планування освітньо-виховних та
розвивальних завдань; обґрунтований відбір змісту освітнього процесу;
оптимальний вибір форм, методів і засобів його організації .
3. Вміння виконувати
психологічні дії передбачають виділення і встановлення взаємозв'язку між
компонентами і факторами виховання і навчання, приведення їх у дію: створення
необхідних умов (матеріальних, морально-психологічних, організаційних,
гігієнічних та ін.) здійснення освітнього процесу; розвиток діяльності
студента, що перетворюють його з об'єкта в суб'єкт психологічного процесу;
організація і розвиток спільної діяльності; забезпечення зв'язку вузу з
навколишнім середовищем, регулювання зовнішніх непрограмованих впливів.
4. Уміння вивчати процес і
результати вирішення психологічних завдань вимагають обліку та оцінки підсумків
педагогічної діяльності: самоаналіз і аналіз ходу психологічного процесу і дій викладача;
визначення нового комплексу домінуючих і підлеглих педагогічних завдань.
Таким чином, основними
складовими педагогічної майстерності є: ясне розуміння цілей і завдань навчання
і виховання студентів; єдність думок і дій; висока особиста відповідальність; постійна
робота з підвищення якості проведених занять; досконале знання дисципліни, що викладається;
знання педагогіки та психології; постійне слідування принципам навчання і
виховання у ВНЗ; вміння захоплююче і дохідливо викладати навчальний матеріал,
раціонально використовувати наочні навчальні посібники та технічні засоби
навчання; педагогічний такт і неухильне дотримання вимог щодо проведення
занять; висока загальна культура поведінки; вміння глибоко і самокритично
аналізувати проведені заняття, виявляти причини помилок і недоліків, робити з
цього аналізи, правильні висновки.
Як і в будь-якому виді
творчості, у викладацькій діяльності своєрідно поєднуються дії, нормативні та
евристичні, створювані в ході власного пошуку. Для цієї діяльності характерна
відносна самостійність творчого вибору методичних дій, прийомів в рамках
загальних, визнаних принципів.
Для оволодіння професійною
майстерністю передбачається самостійна робота викладача, що включає в себе:
систематичну підготовку до кожного навчального заняття; постійну роботу з
новинками навчальної літератури, витяг з них нового, що вимагає практичної
перевірки та застосування; вивчення досвіду колег і запозичення всього кращого,
корисного, дійсно необхідного; відмова від стереотипів у своїй праці;
вироблення індивідуальних прийомів (постановка голосу, техніка мови, граматична
правильність, дикція, інтонація, сила звуку і т.п.); саморегуляцію фізичного та
психологічного стану. Успіх викладацької діяльності визначається, насамперед,
ступенем професійної підготовленості та самоосвіти викладача. У міру накопичення
досвіду формуються оптимальні прийоми роботи, приходить майстерність, що
дозволяє швидко адаптуватися до будь-якої студентської аудиторії, виникає
легкість в роботі [2].
Виділяють наступні етапи,
які самостійно засвоює кожен викладач [1]:
Етап адаптації викладача до своєї
професії: первинне засвоєння викладачем норм, менталітетів, необхідних
прийомів, технік, технологій.
Етап самоактуалізації
викладача в професії: засвоєння викладачем своїх можливостей виконання професійних
норм, своїх індивідуальних особливостей, саморозвиток себе засобами професії,
цілеспрямоване і усвідомлене посилення своїх позитивних якостей, згладжування
негативних, затвердження індивідуального стилю.
Етап вільного володіння
викладачем професією на рівні
майстерності, гармонізації викладача з професією: засвоєння високих
стандартів, повторення на хорошому рівні кимось раніше підготовлених
(наприклад, в інститутах підвищення кваліфікації) розробок, зразків, методичних
розробок. Майстерність включає в себе також ті вдосконалення, які здійснює
викладач, бажаючи зробити необхідні висновки з допущених недоліків, помилок і
досягнутих успіхів, збагачуючи свій методичний арсенал.
Етап вільного володіння
викладачем професією на рівні творчості:
збагачення викладачем досвіду своєї професії за рахунок особистого творчого
внеску, внесення авторських знахідок, удосконалення у своїй праці.
У процесі самоосвіти
викладачем має бути сформований індивідуальний стиль професійної діяльності і
спілкування, адекватний власним психічним особливостям. Починаючи працювати над
собою, необхідно виявляти у себе і розвивати професійно значущі якості. Важлива
професійна якість викладача - впевненість у собі, що забезпечує йому оптимальну
мобілізованість і стабільність поведінки. Як правило, викладачі- початківці
цією якістю в належній мірі не володіють. Недостатня впевненість в собі
найчастіше виникає від слабкого знання справи, низьκοго рівня
компетентності, боязні виглядати не так, як хочеться. Щоб це усунути, необхідно
виробити установку на самозмінення, пошук способів подолання недоліку . Наприклад,
поставивши собі запитання: «Як би на моєму місці відчував себе мій ідеал
викладача?» - викладач входить в роль і діє за зразком уявної поведінки. Цілком
доречно систематичне спостереження, контроль і свідоме регулювання своїх
емоцій.
Деякі автори також
виділяють наступні завдання самостійній роботи викладача для підвищення
ефективності його діяльності [1]:
- підвищення професійного
та культурного рівня;
- оновлення і вдосконалення
знань в галузі, що подається в навчальній дисципліні;
- вдосконалення педагогічної
та методичної майстерності на основі ідей педагогів- новаторів і творчо
працюючих викладачів;
- вдосконалення методів і стилю
взаємодії зі студентами на принципах гуманізації, демократизації та гласності;
- формування умінь і
навичок наукового аналізу освітнього процесу та самоаналізу своєї діяльності.
Таким чином,
науково-об'єктивне, зважене дослідження різних варіантів методичного
вдосконалення викладацької діяльності дозволяє зробити висновок про те, що
найбільш ефективним механізмом вирішення цього завдання є безперервний, особистий,
самостійний, професійний саморозвиток і самоосвіта.
Залежно від того, наскільки
якісно педагог опанував своєю професійною діяльністю, виділяється кілька рівнів
його психологічної кваліфікації [2] :
1. Інформаційний рівень професійного функціонування побудований на оволодінні
спеціальними знаннями і визначається їх характеристиками (обсягом , якістю,
міцністю).
2. Технологічний рівень передбачає оволодіння способами виконання відповідної
діяльності: операціями, діями,
навичками, вміннями тощо.
3. Проблемний рівень пов'язаний з усвідомленням і особистісним
прийняттям проблемної ситуації у професійній діяльності, коли у звичному ході
подій актуалізується щось нове: явище, властивість, стратегія дії і т.п.
4. Перетворюючий рівень умовно відрізняється від попереднього
оформленою ініціативою, перетворенням традиційних схем і планів, ламкою звичних
професійних стереотипів. Це практична реалізація нових і радикальних ідей, що
вимагає не тільки творчого підходу до професійної діяльності, а й неабиякої
завзятості, волі, переконаності.
5. Концептуальний рівень передбачає досконалість і систематизацію всіх
попередніх рівнів. Це узагальнене бачення всіх приватних протиріч і проблем у
складі цілого, що розвивається. Це розробка глобальних і перспективних рішень, які
мають фундаментальне і міждисциплінарне значення.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бостанджиева Т.М.
Психология педагогической продуктивности: Уч.-метод. пособ. - Тобольск ТГПИ,
2005. – 372 c.
2. Педагогическая
психология: учеб.-метод.комплекс / Л.М. Даукша, Л.В. Чекель. – Гродно: ГрГу,
2008. – 471 c.
3. Митина Л.М. Психология
труда и профессионального развития учителя: Учеб. пособ. для студ. пед.вузов.-
М.: Академия, 2004. – 369 c.
4.
Педагогічні погляди Т.Г. Шевченка // subject.com.ua›psychology/ history_pedagog/19.htm