Экономические науки/1. Банки и банковская система.

Бугай Є.В.

Студент 2 курсу магістратури Харківського національного економічного університету ім. С. Кузнеця, Україна

Проблеми управління портфелями цінних паперів банків

При здійсненні управління портфелем цінних паперів банку пріоритетом стає вибір оптимального співвідношення фінансових активів в загальному сформованому портфелі. Альтернативи, які пропонуються на фінансовому ринку суттєво відрізняються за своїми характеристиками, а отже проблема вибору значно ускладнюється. Хоча проблема портфельного вибору досліджена достатньо широко, тим не менш не завжди є очевидними причини змін і переходів до інших теорій, а також чому окремі підходи активно застосовуються на практиці, в той час як інші є менш популярними.

Як і будь-які інші теорії, сучасна портфельна теорія побудована на припущеннях щодо ситуації в реальному світі. Ці обмеження звужують можливості щодо її використання, які неможливо усунути, але принципи, на яких вона базується, є виваженими і прийнятними з точки зору їх застосування при розв’язанні практичних завдань. Отже портфельна теорія базується на тому що інвестори не схильні до прийняття ризиків; ринки є ефективними; портфель в цілому є більш важливим ніж окремі цінні папери, які в нього включені; інвестиції повинні здійснюватись на довгостроковій основі; кожен рівень ризику відповідає оптимальному розподілу класів активів, які дозволяють максимізувати дохідність, і, навпаки, кожному рівню дохідності існує оптимальний розподіл класів активів, які дозволяють мінімізувати ризик; розподіл фінансових ресурсів серед активів, які слабо корелюють один з одним, знижує ризик на довгостроковому часовому горизонті.

Окрім цих припущень існує ще кілька важливих факторів, які приймаються портфельною теорією без значних обмежень. В той же час їх ключова роль в остаточних розрахунках оптимального портфелю настільки важлива, що отримані результати можна інтерпретувати з різних точок зору, а приймати остаточні рішення взагалі виявляється дуже складно. До таких факторів можна віднести наступні.

1. Очікувана дохідність є ключовою змінною в портфельній теорії. Для того щоб проводити оцінку загальної дохідності всього портфелю необхідно визначити дохідність його складових елементів. Нажаль, об’єктивного вимірювання цього показника не існує (інструменти з фіксованою сюди не відносяться з очевидної причини).

2. Стандартне відхилення дохідності використовується як вимір ризику фінансових активів. Такий підхід передбачає, що дохідність активів відповідає закону нормального розподілу і те, що очікувані прибутки так само ймовірні як і очікувані втрати. Але ризик з точки зору інвестора це не можливість отримання доходів, а можливість отримання збитків. А розподіл дохідності не завжди відповідає нормальному розподілу. Тому ідея використання показника, який вважає неочікувані доходи так само ризикованими як і неочікувані збитки, в побудові моделі прийняття рішень щодо формування оптимального інвестиційного портфелю обмежує її доцільність з точки зору реального інвестора, для якого ризиком є ймовірність саме втрат інвестованих коштів.

3. Врахування кореляції активів дозволяє отримати добре збалансований портфель. Позитивна кореляція означає, що ціни на активи збільшуються і зменшуються одночасно, а негативна кореляція свідчить, що зростання ціни одного активу супроводжується зниженням ціни іншого. Для зниження загального ризику інвестиційного портфелю необхідно вибирати активи із низькою або навіть негативною кореляцією. Чим меншим є значення коефіцієнту кореляції, тим меншим буде загальний ризик портфелю.

В реальній практиці інвестування найбільш популярні активи мають приблизно однакові тенденції зміни їх цінових характеристик. Тому формування диверсифікованого портфелю з одних лише акцій фактично неможливо в сучасних умовах. Принаймні переваг від диверсифікації на даний момент отримати дуже складно.

4. Обмеженість вибору інвестиційного портфелю трьома критеріями: ризик, дохідність, кореляція. Значним недоліком залишається і невирішеність проблем похибки вимірювань основних параметрів фінансових активів: середня дохідність, варіація, кореляція/коваріація. Франкфуртер, Філіпс і Сігл [1] показали, що вплив похибки вимірювань настільки значний, що застосування зазначених показників взагалі є недоречним. Їх результати свідчать, що оптимальний портфель, сформований на основі підходів Марковіца, Тобіна, Шарпа та ін. за своєю ефективністю не буде відрізнятись від портфелю, що сформований із випадково відібраних фінансових активів. Історичні дані, на базі яких і розраховуються ключові параметри портфельної теорії, є поганим інструментом для прогнозування їх змін у майбутньому.

5. Високі транзакційні витрати. В Україні через невисокі обсяги самих операцій транзакційні витрати дуже високі, адже банки не можуть отримати переваг за рахунок ефекту масштабу.

Отже, сучасна портфельна теорія в своїй основі містить значну кількість проблем, не дивлячись на те, що було здійснено багато спроб щоб спростити і покращити. Таким чином, зазначені недоліки і обмеження сучасних портфельних теорій можуть виступити в якості орієнтирів щодо їх вдосконалення.

Література:

1. Frankfurter, G.M. Portfolio Selection: The Effects of Uncertain Means, Variances, and Covariances [Text] / G.M. Frankfurter, H.E. Phillips, J.P. Seagle // Journal of Financial and Quantitative Analysis. – 1971. – Vol. 6. – Issue 05. – p. 1251-1262.

2. Haugen, R. Risk and the Rate of Return on Financial Assets: Some Old Wine in New Bottles [Text] / R.A. Haugen, A.J. Heins // The Journal of Financial and Quantitative Analysis. – 1975. – Vol. 10. – No. 5. – pp. 775-784