Экономические науки/1. Банки и банковская система.

Хоменко А.А.

Студент 2 курсу магістратури Харківського національного економічного університету ім. С. Кузнеця, Україна

Аналіз сучасних підходів до оцінки фінансової стійкості банку

В українській практиці на сьогодні не існує національних методів та методик управління фінансовою стійкістю, а лише окремі дослідження вітчизняних вчених, наприклад, Примостки Л. О., Кизима М. О. та Забродського В. А., Шиллера Р. І., Кромонова В. С.

Проаналізувавши вказані методики, можна дійти висновку, що методика оцінки кредитоспроможності банків-партнерів та методика, запропонована Шиллером Р. І., як і методика Кромонова В. С., по суті представляють собою коефіцієнтний аналіз, який є доволі простим, доступним і легко реалізується на практиці. Але при цих явних перевагах, коефіцієнтний аналіз має і свої недоліки. Перш за все, через відсутність форм урахування зв’язків між окремими коефіцієнтами, їх відносну автономність, різний рівень критичних значень стає майже неможливим формування узагальнюючої оцінки [3].

По-друге, аналіз за методом коефіцієнтів ускладнюється ще й тим, що одні аналітичні показники характеризують діяльність банку з позитивного боку, а інші – з негативного, тобто одні й ті ж значення коефіцієнтів можуть бути наслідком різних причин.

По-третє, сама процедура вибору необхідних коефіцієнтів часто є необґрунтованою, адже їх налічується близько двохсот, а кожна з методик пропонує не більше десяти, п’ятнадцяти коефіцієнтів.

Відносно методики складання рейтингу надійності банку, а також усіх інших рейтингових оцінок, слід відмітити, що вони орієнтовані на множину банківських установ і на оцінювання шляхом порівняння (з найбільш ефективними, стійкими чи стабільними умовами). І хоч отримані в такий спосіб оцінки є корисними, вони не дають змоги оцінити діяльність одного конкретного банку в контексті досягнення ним поставленої мети.

Таким чином, рейтинг – це не аналіз і тим більше не комплексний аналіз, а лише експертний спосіб визначення місця того чи іншого банку серед інших кредитних установ за обмеженим колом показників.

Нині пріоритетним напрямком наукових досліджень стає аналіз діяльності банківських установ з урахуванням динамічної компоненти, тобто аналіз, оцінка та управління не лише в статиці, а й в динаміці.

Сутність підходу, запропонованого вченими Кизимом М. О. та Забродським В. А. полягає в тому, що процес управління фінансовою стійкістю складається з двох основних етапів: перший – це системна оцінка фінансового стану і стійкості, другий – діагностика фінансового стану і стійкості [1].

Системна оцінка фінансового стану і фінансової стійкості складається з дев’яти основних етапів і є вихідною базою для побудови системи діагностики фінансового стану і стійкості.

Діагностика фінансової стійкості дозволяє виявити порушення пропорцій у русі матеріально-фінансових потоків і містить у собі два етапи:

По-перше, експрес-діагностику, тобто етап діагностичного циклу, що забезпечує по “слабких сигналах” виявлення порушень пропорцій у фазах циклу кругообігу капіталу.

По-друге, фундаментальну діагностику, тобто етап діагностичного циклу, що дозволяє встановити причини порушення пропорцій у фазах циклу кругообігу капіталу [1].

Отже, лише методика Примостки Л. О. [2] та підхід Кизима М. О. і Забродського В. А. є більш сучасними та всеохоплюючими, бо розглядають аналіз і управління фінансовою стійкістю, враховуючи динамічну складову економічних процесів та явищ.

Проте, з точки зору повноти управлінського циклу та функціонального підходу методика Примостки Л. О. порівняно із методикою Кизима М. О. і Забродського В. А., відображає лише першу його функцію, а саме аналіз – аналіз фінансової стійкості на основі динамічного нормативу, і тому не є завершеною саме з погляду управління, і може слугувати лише в якості одного з варіантів аналізу фінансової стійкості.

Методика Кизима М. О. і Забродського В. А. також має певні недоліки з точки зору застосування її на практиці. Мається на увазі, що даний підхід розглядає процес управління фінансовою стійкістю підприємства дещо відокремлено від процесу управління ліквідністю, платоспроможністю, капіталом і так далі. Але всі перелічені управлінські процеси на практиці дуже важко відокремити один від одного, адже вони є тісно взаємопов’язаними між собою.

Однак, головною перешкодою застосування методики відносно банків, є той факт, що запропонована система управління фінансовою стійкістю більшою мірою стосується підприємств, більше того, виробничих підприємств. І хоча банки є специфічними підприємствами, але незаперечним є той факт, що вони мають низку суттєвих відмінностей, починаючи з організації і закінчуючи звітністю, що є важливою інформаційною базою. Саме тому дану методику в її чистому вигляді неможливо використовувати для здійснення управління фінансовою стійкістю банківської установи.

Література:

1. Кизим М. О. Оцінка і діагностика фінансової стійкості підприємства: моногр. / М. О. Кизим, В. А. Забродський, В. А. Зінченко, Ю. С. Копчак. – Х.: ВД “ІНЖЕК”, 2003. – 144 с.

2. Примостка Л. О. Методика аналізу фінансової стійкості банку за допомогою динамічного нормативу / Л. О. Примостка // Вісник НБУ. – 2002. – № 10. – С. 40 – 44.

3. Шиллер Р. І. Фінансова стійкість комерційних банків та шляхи її зміцнення: навч. посіб. / Р. І. Шиллер. – К.: Наукова думка, 2008. – 109 с.