Жульєв О.О., студ. гр. СЗФК-14

наук. керівник: к.е.н., доцент Литвиненко О.Д.,

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Шляхи управління ліквідністю банку

Процес управління ліквідністю банків повинен здійснюватись як цілісний компонент єдиної системи управління банком і має формуватись з урахуванням всіх особливостей банківської діяльності.

Змістом процесу управління ліквідністю банку є гнучке поєднання протилежних вимог, якими є максимізація прибутковості при обов'язковому дотриманні норм ліквідності [1].

Важливий внесок до вирішення питань управління ліквідністю банку зроблено такими науковцями, як А. Герасимович, І. Д’яконова, О. Криклій, В. Крилова, Р. Набок, Л. Примостка, І. Сало та ін.

Зміст управління ліквідністю полягає в забезпеченні безперебійного проведення поточних платежів банку, основними аспектами якого є: оцінка умов діяльності банку за попередні періоди, вибір найбільш імовірних сценаріїв розвитку подій, оцінка ліквідної позиції банку з урахуванням альтернативних варіантів розвитку подій, розробка управлінських рішень, спрямованих на зниження ризику виникнення дефіциту ліквідної позиції банку і мінімізацію витрат.

Для реалізації обраної в процесі перспективного планування стратегії управління ліквідністю менеджери банку можуть використовувати самі різні методи. Стратегія управління активами вимагає визначення підходу до розрахунку необхідного обсягу платіжних коштів, що повинні резервуватися в ліквідному виді для забезпечення своєчасного виконання банківських зобов'язань.

Теорія називає два альтернативних підходи: метод фондового пула і метод конверсії фондів (табл.) [1].

Таблиця

Порівняльна характеристика методів визначення потреби банку

в ліквідних коштах

Метод	Основні положення	Переваги	Недоліки	Напрямки удосконалення
Метод структури коштів (структуру- вання фондів)	Передбачає класифікацію пасивів згідно з можливістю використання для активних операцій шляхом встановлення відсотка резервування для здійснення активних операцій	Надає детальну інформацію про стан і структуру пасивів	– відсутність єдиного підходу до класифікації груп пасивів; – складність визначення відсотка резервування; – направленість на оцінку миттєвої ліквідності	Використання сценарного підходу до визначення імовірності зміни стабільності пасивів
Коефіцієнт ний метод (показників ліквідності)	Передбачає встановлення критеріальних співвідношень різних груп активів і пасивів	Простий і найбільш поширений метод	– статичність; – складність визначення критеріального значення показників; – направленість на оцінку миттєвої ліквідності	Використання додаткових показників поряд з аналізом динаміки активів і пасивів
Метод грошових потоків (джерел і викорис-тання коштів)	Полягає у співвідношенні вхідних і вихідних грошових потоків та розрахунку розривів ліквідності	Дає можливість оцінити потреби в ліквідних коштах на довго-строковий період	– складність прогнозування грошових потоків і оцінки факторів, що впливають на грошові потоки банку	Використання додаткових методик прогнозування грошових потоків (математичне моделювання, кореляційно-регресійний аналіз, метод часових рядів

Метод фондового пула припускає створення резервів ліквідності на основі аналізу структури притягнутих ресурсів банку, по кожному виду, по яких визначається норма резервування. Відповідно до неї розраховується обсяг коштів, що зберігаються в ліквідній формі (у тому числі частки резервів першої черги і другої черги).

Подальші рішення згідно розміщенню пасивів в працюючі активи приймаються незалежно від виду і термінів їх залучення. Основне завдання менеджера – максимізувати прибуткову маржу банку по усій сукупності виконаних операцій.

Спосіб конверсії фондів допускає не лише диференціацію норм резервування залежно від виду пасивів, але і визначення ключових напрямів розміщення ресурсів різного виду. Наприклад, депозити населення - в кредити населенню і цінні папери; депозити корпоративних клієнтів – у відповідні кредити. Управління процентним доходом тут робиться у рамках окремих груп операцій.

Зі стратегією управління пасивами банку пов'язаний метод управління резервною позицією, яка допускає облік об'єму відкритих на банк кредитних лімітів, як резерви другої черги. У цій ситуації банк ніяк не формує заздалегідь ці резерви у вигляді портфелів легко реалізованих, ліквідних цінних паперів, а розміщає притягнуті ресурси в найбільш прибуткові, але і менш ліквідні активи, розраховуючи у разі їх виключення придбати потрібний об'єм пасивів на ринку.

З різними способами управління ліквідністю тісно пов'язані також підходи до оцінки потреб в ліквідних засобах. Ключовим з них вважається спосіб структури засобів, яка співвідносить об'єм необхідних резервів ліквідності і заявок по стандартних кредитах з об'ємом наявних ліквідних активів, спосіб показників ліквідності, що допускає розрахунок співвідношень об'ємів активів різного виду і згрупованих відповідним чином пасивів, спосіб джерел і застосування засобів, яке допускає розрахунок об'єму ліквідних активів на основі вивчення грошових потоків за усіма договорами і угодами банку.

Метод структури грошей, безпосереднім чином пов'язаний з управлінням активами і пасивами банку по принципах, обумовлених методом фондового пулу. При застосуванні цього методу для оцінки потреб банку в засобах джерела депозитів і інших засобів банку, що швидко реалізовуються, розділяються на категорії, обумовлені за рівнем вірогідності їх виключення з бізнесу банку [2].

Метод коефіцієнтів найбільше підходить для управління ресурсами по методу конверсії фондів.

Хоча всебічну оцінку ліквідності одержати таким методом складно, у багатьох країнах спостережливими органами, а часто і законодавчо встановлюються граничні значення різних коефіцієнтів ліквідності, які вказують банкам підтримувати об'єм ліквідних активів не нижче, ніж певна частина притягнутих ресурсів різного виду. У нашій країні – це нормативи ліквідності Н4, Н5, Н6, встановлювані НБУ.

Як ми вже відзначали, метод джерел і використання коштів припускає оцінку обсягу ліквідних активів на основі обліку величини коштів, що надходять і відходять у моменти, передбачені в ув'язнених банком договорах і угодах.

У даних розрахунках варто враховувати не тільки балансові активи і пасиви, але також і вимоги і зобов'язання по термінових угодах та інші забалансові вимоги і зобов'язання. Крім цього, у якості вихідних грошових потоків фіксуються санкціоновані до видачі кредитним комітетом банку кредити, у тому числі, обсяг невикористаних лімітів по овердрафтах і кредитних лініях, а також очікувані менеджерами банку приходи депозитів.

Отже, процес управління ліквідністю банків повинен здійснюватись як цілісний компонент єдиної системи управління банком і має формуватись з урахуванням всіх особливостей банківської діяльності.

Література

1. Аналіз банківської діяльності: підручник / за ред. А. М. Герасимовича. – К. : КНЕУ, 2011. – 599 с.

2. Сало І. В. Фінансовий менеджмент банку : навч. посібник / І. В.Сало, О. А.Криклій. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. – 314 с.