Історія / 1. Вітчизняна історія

К.і.н. Абразумова О. М.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Ґендерні дослідження в сучасній українській науці: історіографія

Сучасні наукові студії характеризуються появою такого нового напряму дослідження як «жіночі дослідження» – це напрямок наукової діяльності, спрямований на вивчення статусу й становища жінки на світовому рівні або в національно визначеному суспільстві в певний історичний час, при якому розглядається жіночий життєвий досвід у системі соціальної й культурної дійсності. Жіночі дослідження стали джерелом і створили теоретичну базу для виникнення власне ґендерних досліджень, які ведуть початок від 70-х років ХХ століття. З’явившись як новий етап у розвитку жіночих досліджень, ґендерні дослідження заманіфестували перехід від вивчення специфічно жіночого досвіду до аналізу ґендерної ситуації в певній країні, ґендерних відносин, що охоплюють обидві статі. У тематичному просторі сучасних ґендерних досліджень найчіткіше визначились чотири напрями:

1. Ґендер як засіб соціологічного аналізу.

2. Розуміння ґендеру в рамках жіночих досліджень.

3. Ґендер як культурологічна інтерпретація.

4. Ґендер як принцип практичного реконструювання сучасного суспільства [1].

Нині в українському науковому просторі зустрічаються різнобічні тлумачення поняття «ґендер». На нашу думку, найбільш об’єктивним є визначення даної категорії дослідницею Н. Грицяк, яка відзначає, що ґендер – це «складний соціокультурний процес конструювання суспільством відмінностей чоловічих і жіночих ролей, поведінки, ментальних та емоційних характеристик» [2, 81].

В 1999 р. в праці «Ґендерний аналіз українського суспільства» [3] вперше було обрано ґендерний підхід до аналізу становища жінок і чоловіків в українському суспільстві, міжстатевих відносин, місця й ролі кожної статі в розвитку громадянського суспільства. У 2001 р. в результаті здійснення Програми ПРООН «Сприяння ґендерній рівності» було опубліковано результати ґендерної експертизи конституційного та галузевого законодавства, здійсненої вітчизняними дослідниками А. Олійник [4], Т. Мельник [5], З. Ромовською [6]. Окрім того, проблемі формування і реалізації ґендерної політики в Україні присвячено праці таких українських науковців та громадських діячів як М. Буроменський [7], Т. Василевська [8], І. Голубєва [9], Н. Грицяк [1 ; 10].

У статті Н. Пилипів «Значення комплексного ґендерного підходу у впровадженні відновних практик, або що ховається за цифрами у звітах про кількість залучених чоловіків і жінок» дається трактування поняття комплексного ґендерного підходу, історія якого сягає 1997 р., коли Економічна і соціальна рада ООН визначила поняття комплексного ґендерного підходу таким чином: «Комплексний ґендерний підхід означає оцінку наслідків для чоловіків та жінок будь-якої планованої дії у сфері законодавства, політики або програм у будь-якій області і на всіх рівнях. Це стратегія інтеграції інтересів чоловіків і жінок у процес розробки, реалізації, моніторингу й оцінки всієї політики і програм в політичній, економічній та соціальній сферах так, щоб і чоловіки, і жінки рівною мірою отримували від цього користь, а нерівність би скорочувалася». Авторка вважає: дана дефініція передбачає, що ґендерні аспекти займають центральне місце в будь-якій діяльності – у формуванні політики, наукових дослідженнях, інформаційно-просвітницькій роботі, законодавстві, розподілі ресурсів, а також у плануванні, реалізації і моніторингу різних програм і проектів [11].

Так як однією з передумов становлення ґендерної політики став український фемінізм та жіночий рух кінця ХІХ – початку ХХ ст., тому роль жінки в українській історії стала предметом ґендерних досліджень у літературознавстві, філософії, культурології, історії [12]. Вагомими для формування основних напрямків досліджень щодо жіночого руху став науковий доробок Л. Смоляр, яка вперше зібрала і узагальнила значний фактичний матеріал з історії жіноцтва та зробила порівняльний аналіз діяльності українських жінок минулого та сучасного із застосуванням ґендерного підходу. Серед наукових робіт цього напрямку необхідно відзначити дослідження «Минуле заради майбутнього: Жіночий рух Наддніпрянської України другої половини ХІХ – початку ХХ століття: Сторінки історії» [13] та інші праці дослідниці [14]. Висвітлення місця та ролі жінки в українській історії стало також предметом досліджень О. Кривошия [15], Н. Грицяк [10], В. Сніжко [16], Л. Івченко [17], цьому питанню присвячено дисертаційні роботи П. Дутчак [18], І. Волкової [19] тощо.

Прагнення «ввести образ жінки в загальнодержавний контекст і підкреслити їх свідому діяльність, яка протягом століть була пов’язана із зберіганням, трансляцією національного компоненту» [20, 12] спричинило появу серії книг, де зображено особистісні портрети видатних жінок України, репрезентовано українську жінку в українській історії та вплив її суспільного статусу на сучасні уявлення про роль і місце жінки в суспільстві. Серед них варто відмітити такі видання як «Жінки в історії України» [21]; «Ми – в історії» [22] «Українки: портрети сучасниць» [23], «Визначне жіноцтво України» [24], «Жінка і держава» [25].

Характеристиці становлення історично-фемінологічних студій як органічної складової вітчизняного історіографічного процесу другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст. присвячена монографія Л. Буряк «Жінка в українському історичному наративі: автори, ідеї, образи» [26], в якій дослідниця аналізує жіночий образ в історіографічній традиції на рубежі століть. Окрім того, робота важлива тим, що в ній проаналізовано фемінологічні моделі, представлені в історичних, історично-правових, історіографічних, соціолого-етнологічних, культурологічних працях.

Для аналізу впливу соціальних стереотипів на формування суспільної свідомості і місця жінки і ній, формування соціального образу жінки важливими є робота О. Кісь «Моделі конструювання ґендерної ідентичності жінки в сучасній Україні». У ній мова йде про моделі поведінки жінок, появу яких викликали нові життєві стандарти, моделі поведінки, цінності, моральні норми пострадянського простору. Авторка аналізує чотири найактуальніших образи – Берегиня, Барбі, ділова жінка та феміністка [27]. Механізми формування соціальних стереотипів у суспільстві засобами мас-медіа досліджував Р. Лаврінський [28].

Заслуговує на увагу і колективна монографія «Ґендерні стереотипи та ставлення громадськості до ґендерних проблем в українському суспільстві», в якій представлено результати соціологічного дослідження ґендерних стереотипів та ґендерних проблем українського суспільства. Дослідження є важливим матеріалом, тому що в ньому висвітлені експертні оцінки розвитку засад ґендерної політики в країні, результати опитування громадської думки щодо характеру ґендерних відносин у різних сферах суспільного життя, а також результати контент-аналізу матеріалів у друкованих ЗМІ під ґендерним кутом зору. Окрім того, в монографії висвітлено чинники, що впливають на ґендерні стереотипи та ставлення до ґендерної проблематики в сучасному українському суспільстві, а також особливості прояву ґендерної асиметрії в різних соціальних сферах [29].

При вивченні суспільного простору жіночого буття жінок в Україні важливо з’ясувати функціонування незалежних від держави самоорганізованих добровільних об’єднань як характерної ознаки відкритого громадянського суспільства. До їх числа належать і жіночі організації. цього аспекту пов’язана з тим, що саме жіночі організації формують зрілу громадянську позицію, активно захищають права та інтереси жінок, допомагають долати стереотипи патріархальної свідомості щодо суспільної ролі жінки, сприяють ширшій залученості жіночої аудиторії до усіх форм громадсько-соціальної активності. Характеристиці діяльності сучасних жіночих громадських організацій, класифікації їх на сферами діяльності, оцінці основних напрямів роботи, зокрема суспільно-політичного та громадсько-культурницького, присвячені праці О. Алексєєвої-Ярош [30], М. Круглик [31], Н. Захарової [32], Н. Дармограй [33].

Щодо трактування поняття «жіночий рух», то його пояснення найкраще обґрунтовано у працях О. Ярош [34] та Л. Смоляр [35]. Зокрема, Л. Смоляр акцентує увагу на тому, що: «Розуміючи під терміном «жіночий рух» колективну діяльність жінок для досягнення певної мети, утвердження ґендерної демократії в суспільстві, зазначимо, що його поширення відбулося внаслідок політичних і соціальних змін, які розпочались в Україні. Після проголошення незалежності серед жіночих громадських організацій великого впливу та підтримки набули ідеї національного відродження. У подальшому національна парадигма вже не відігравала домінуючої ролі в жіночому русі. Його саморозвиток привів до значної плюралістичності спрямувань, намірів та завдань [13, 181]. О. Ярош зазначає, що «в основі жіночого руху лежить принцип розгляду будь-якої колективної проблеми передусім з точки зору жінок, які ставлять під сумнів і критикують соціальні дискримінаційні умови, з якими вони стикаються» [36, 61]. Погоджуючись з вище зазначеними тлумаченнями, ми вкладаємо у поняття жіночого руху участь жінок у прийнятті політичних рішень, їх залучення до суспільного життя, що реалізується через формування різноманітних об’єднань, спілок, бюро, через співпрацю з громадськими організаціями, політичними партіями, фондами та органами виконавчої та законодавчої влади. Ще одним дискусійним питанням залишається періодизація жіночого руху, так як виокремлення етапів його розвитку дає можливість прослідкувати зростання активності жінок у суспільно-політичному та громадському житті українського суспільства.

Ми вважаємо, що доцільною є періодизація, дана дослідницею А. Стахневич, яка виділяє 5 етапів розвитку жіночого руху в Україні. Перший етап – кінець 80-х – початок 90-х років ХХ ст. – визначення політики та конкретних завдань жіночого руху в умовах активізації боротьби за проголошення незалежності України. Другий етап – 1991-1996 рр. – з моменту проголошення незалежності України до прийняття нової Конституції України. Цей період характеризувався створенням всеукраїнських громадських жіночих організацій, які ставили своїм завданням захист інтересів жінок за професійною ознакою. В межах третього етапу друга половина 1996-1997 рр. – сформувалися громадські жіночі організації благодійницького спрямування. Протягом четвертого етапу – 1997-1999 рр. – виникли жіночі політичні партії. П’ятий етап, що розпочався у 2000 р., характерний посиленням тенденцій до координації діяльності громадських організацій [37, 11].

Таким чином, на нинішньому етапі розвитку вітчизняної науки відбуваються певні зміни, пов’язані з підвищенням уваги до ґендерного чинника розвитку суспільства, і, зокрема, до місця жінки в українському суспільстві. Свідченням даного факту є поява цілої низки публікацій, в яких розкриваються проблеми вивчення історії жіночого руху, розвитку феміністичних ідей, формування ґендерних стереотипів, розподілу соціальних ролей між чоловіками і жінками, самореалізації жінки в родині та суспільстві в Україні тощо. Це зумовлює водночас і складність предмету дослідження, і його наукову актуальність та значущість.

Література

1. Основи теорії ґендеру : навч. посіб. / М. М. Скорик (відп. ред.). – К. : «К.І.С.», 2004. – 536 с.

2. Грицяк Н.В. Формування ґендерної політики в Україні: проблеми теорії, методології, практики : монографія / Н.В. Грицяк. – К. : Вид-во НАДУ, 2004. – 384 с.

3. Ґендерний аналіз українського суспільства / за ред. Т. Мельник. – К. : ПРООН, 1999. – 293 с.

4. Олійник А. С. Конституційне законодавство України : ґендерна експертиза / А.С. Олійник. – К. : Логос, 2001. – 77 с.

5. Мельник Т. М. Ґендерна експертиза українського законодавства: сутність, необхідність та методологічні основи / Т. М. Мельник. – К. : Логос, 2001. – 46 с.

6. Ромовська З. М. Сімейне законодавство України : ґендерна експертиза / З. М. Ромовська. – К. : Логос, 2001. – 40 с.

7. Буроменський М. Можливості адаптування українського законодавства до міжнародних стандартів забезпечення рівності політичних прав чоловіків і жінок // Перспективи паритетної демократії у політико-правовому полі України : зб. наук. статей. – Харків, 1997. – С. 49-55 ; Буроменський М. В. Міжнародне право. Ґендерна експертиза / відп. ред. Т. М. Мельник. – К. : Логос, 2001. – 40 с.

8. Василевська Т. Патріархальна традиція в політичній думці / Т. Василевська, Н. Грицяк // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. праць Одес. регіон. ін-ту держ. упр. – О. : ОРІДУ НАДУ, 2003. – Вип. 3 (15). – С. 270–276.; Ґендерні аспекти державної служби : монографія / М. Пірен, Н. Грицяк, Т. Василевська, О. Іваницька. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002. – 335 с.

9. Голубєва І. Є. Національна Рада жінок України / І. Є. Голубєва // Жінка в Україні : міжвід. наук. зб. – К., 2001. – Т. 23. – С. 15-22.

10. Грицяк Н. Ґендерна політика в Україні: історичні аспекти та сучасні проблеми формування і реалізації (соціально-правовий статус жінки в українській історії) / Н. Грицяк // ВУАДУ. – 2001. – № 1. – С. 297–309.

11. Пилипів Н. Значення комплексного ґендерного підходу у впровадженні відновних практик, або що ховається за цифрами у звітах про кількість залучених чоловіків і жінок / Н. Пилипів // Актуальна тема. – 2011. –№3-4. – С.19-21.

12. Агєєва В. Жіночий простір / В. Агєєва. – К. : Факт, 2003. – 280 с.

13. Смоляр Л. О. Минуле заради майбутнього. Жіночий рух Наддніпрянської України другої половини ХІХ – початку ХХ століття : сторінки історії / Л. О. Смоляр. – О. : Астропринт, 1998. – 408 с.

14. Смоляр Л. О. Жіноцтво в діяльності громад (ХІХ – початок ХХ ст.) / Л. О. Смоляр // Сучасність. – 1998. – № 9. – С. 76–91.; Смоляр Л. О. Київське товариство оборони жінок : історія створення та діяльності (1905–1916) / Л.О. Смоляр // Український історичний журнал. – 1998. – № 3. – С. 92–100.

15. Кривоший О. Участь жінок у процесі формування національної свідомості українського народу (ХVІ – перша половина ХVІІ століття) / О. Кривоший // Історія в школах України. – 1997. – № 4. – С. 10–12.

16. Сніжко В. Роль жінки в українському суспільстві / В. Сніжко // Визвольний шлях. – 1998. – № 9 (вересень). – С. 1065–1070.

17. Івченко Л. Жіночий рух : енциклопедія українознавства / Л. Івченко. – Т. 3. – С. 1150–1153.

18. Дутчак П. В. Культурно-просвітницька діяльність українських жіночих організацій в Західній Україні у 20-х, 30-х роках ХХ ст. : дис. ...канд. іст. наук / П. В. Дутчак. – Івано-Франківськ, 1997. – 201 с.

19. Волкова І. О. Жіноче питання в Україні (друга половина ХІХ століття) : дис. ...канд. політ. наук / І.О. Волкова. – Одеса, 1995. – 165 с.

20. Стяжкіна О. В. Жінки в історії української культури другої половини ХХ століття : автореф. дис... док. іст. наук / О. В. Стяжкіна. – Донецьк, 2003. – 38 с.

21. Козуля О. Жінки в історії України / О. Козуля. – К. : Укр. центр. духовн. культури, 1993. – 256 с.

22. Ми в історії / Г. Дацюк, Н. Самуляк (ред.). – К. : ЖЦ «Спадщина», 1998. – 327 с.

23. Гриник-Сутановська В. Українки: Портрети сучасниць / В. Гриник-Сутановська. – К., 1998. – 100 с.

24. Луговий О. Визначне жіноцтво України: Історичні життєписи / О. Луговий. – К. : Дніпро, 1994. – 335 с.

25. Кузич-Березовський І. Жінка і держава / І. Кузич-Березовський. – Львів : Світ, 1994. – 288 с.

26. Буряк Л. Жінка в українському історичному наративі: автори, ідеї, образи / Л. Буряк. – К. : Нац. академія управління, 2010. – 368 с.

27. Кісь О. Моделі конструювання ґендерної ідентичності жінки в сучасній Україні / О. Кісь // Незалежний культурологічний часопис. – 2003. – №27. – С. 37–59.

28. Лавлінський Р. Механізми формування соціальних стереотипів у суспільстві засобами мас-медіа / Р. Лаврінський // Наукові записки. Серія «Філософія». Випуск 7. – С. 164 – 176.

29. Ґендерні стереотипи та ставлення громадськості до ґендерних проблем в українському суспільстві. – К. : ТОВ «Компанія «ВАІТЕ». – 143 с.

30. Алексєєва-Ярош О. Соціальний захист жінок / О. Алексєєва-Ярош // Соціальний захист. – 1999. – №4. – С. 74–76.

31. Круглик М. Задля чого єднаються жінки? / М. Круглик // Урядовий кур’єр. – 1999. – 19 січня. – С. 8.

32. Захарова Н. Як ми працюємо (жіночий рух на Україні) / Н. Захарова // Я, ти, ми. – 1995. – № 3. – С. 2.

33. Дармограй Н. М. Жіночі об’єднання в Україні та їх громадсько-культурницька діяльність (90-ті роки ХХ ст.) : дис...канд. іст. наук / Н. М. Дармо грай. – К., 1998. – 153 с.

34. Ярош О. Б. Жіночий рух. Куди і навіщо? / О. Б. Ярош // Віче. – 2001. – № 6. – С.109–115.

35. Смоляр Л. Жіночий рух України як чинник ґендерної рівноваги та ґендерної демократії в українському соціумі [Електронний ресурс] / Л. Смоляр. – Режим доступу: www/vlada.kiev.ua/women/zhruk.htm.

36. Ярош О. Б. Жіноче обличчя політики: міжнародне жіноцтво у політичній системі суспільства / О. Б. Ярош // Політика і час. – 2001. – № 2. – С. 58-64.

37. Стахневич А. І. Участь жінок у розбудові громадянського суспільства в Україні (90-ті рр. ХХ – поч. ХХІ ст.): історичний аспект : автореф. дис. ... канд. іст. наук / А. І. Стахневич. – Луганськ, 2004. – 20 с.