История / 1.Отечественная история

к.і.н. Федоренко Я.А.

Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля НУЦЗУ

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОСОБИСТИХ ПІДСОБНИХ ГОСПОДАРСТВ В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ В ОСТАННЄ ДЕСЯТИЛІТТЯ ХХ СТОЛІТТЯ (1991-1999 РР.)

У 1991-1998 роках (особливо складних для економіки країни) кількість особистих підсобних господарств в Україні постійно зростала. Так, якщо у 1991 р. їх налічувалось 6,5 млн., то в 1998р.– вже понад 7 млн. [1].

Частка особистих підсобних господарств у 1990-х роках по регіонах України коливалася. Зокрема, в Київській області вона становила 49,7%, Запорізькій –50,5%, Полтавській – 51,7%, АР Крим – 30% [2,с.120]. Найменшою концентрація ОПГ виявилася у Східному регіоні України, а саме у Донецькій та Луганській областях.

Найбільше особистих господарств було зафіксовано у приміських зонах і селищах. Адже саме близькість до міських ринків провокувала селян на створення невеликих господарств з метою продажу виробленої продукції. Як справедливо зазначав Т. Соколенко «… висока продуктивність і швидкі темпи зростання і розвитку дрібних приватних господарств свідчили, що саме ця форма господарювання виявилася найбільш адаптованою до специфіки ринкових умов сучасного етапу» [ 3,с.47].

На питання «Чому я тримаю підсобне господарство?». – більшість селян відповідала: «Щоб прогодувати родину». Так, Василь Приходько із Харківської області зазначив, що в 1990-ті роки підсобне господарство допомогло йому купувати всі необхідні речі для своєї сім’ї та отримати певний прибуток від продажу лишків. Господар на той час займався вирощуванням свиней і птиці. Тримала його сім’я і корову [4].

Схожа відповідь була і в директора будинку культури селища міського типу Зеленогірське Любашівського району Одеської області Нелі Анатоліївни Стадник: «Особисте господарство допомогло моїй сім’ї прожити та вивчити дітей, що на зарплату директора будинку культури зробити було дуже важко». [5].

Спектр виробленої господарствами продукції був цілком різноманітним. Так, на 1997 рік тут вироблялось 97% картоплі, 82% овочів, 76% плодів і ягід, 63% м’яса, 61% молока, 63% яєць, 45% вовни. Урожайність картоплі досягала в цей період 107,8 ц/га, овочів – 126,1 ц/га [6,с.93].

До кінця 90-х років ХХ століття в ОПГ сформувалась і стала структура розподілу виробленої продукції. Так, 60% зерна витрачалось для кормових потреб, 16% – харчування, 12% – на продаж. Відповідно 36% картоплі йшло на споживання, 21% – продавалося; 18% – використовувалось для кормових цілей. Проте з м’ясною продукцією було все навпаки – близько 75% споживалось у самих господарствах [7,с.50].

Товарну продукцію господарства продавали на ринках і базарах за роздрібними цінами, які формувалися не завжди під впливом попиту і пропозиції. Такі ціни були вищі від оптових, за якими реалізовувалась основна маса продукції сільськогосподарських підприємств, як правило, через посередницькі структури, але нижчими, ніж у магазинах. Вони покривали не лише виробничі витрати, а й ті, що пов’язувалися з реалізацією продукції.

Слід зазначити, що посилення товарної функції особистих підсобних господарств селян було вимушеним заходом, до якого спонукали селян економічний спад, незайнятість та банальне безгрошів’я. Обмежуючи себе в харчуванні, сільські трудівники привозили на ринок вироблену в ОПГ продукцію, щоб у такий спосіб здобути кошти для придбання необхідних товарів – палива, одягу, взуття, шкільних підручників, ліків тощо.

Варто зазначити, що у 1990-ті роки особисті підсобні господарства тримали не тільки колишні колгоспники, а і сільська інтелігенція: лікарі, вчителі, тощо. Їхні заробітні плати на той час були дуже низькими. І тому на міських ринках часто можна було побачити як ці представники інтелігенції вели жваву торгівлю вирощеною чи вигодованою власноруч продукцією. Так, жителька села Савранське Балтського району Одеської області Марія Василівна Рибак – вчителька української мови із 28 річним стажем 13 років тримала корову та вирощувала 80 сортів помідорів для того, щоб мати можливість заробити на навчання свої трьох дочок [8].

Таким чином, активізація діяльності особистих підсобних господарств у 1990-х роках ХХ століття була викликана важкою економічною ситуацією в країні. Більшість з них стали основними джерелами прибутку для сільського населення.

Література

1.Інформативний матеріал про соціально-економічний стан сільських населених пунктів // Поточний архів Держкомстату України, 1998, лютий.

2.Кириленко І.Г. Трансформація соціально-економічних перетворень у сільському господарстві України:проблеми, перспективи [Текст] / І.Г. Кириленко. – К.: ННЦ Інститут аграрної економіки, 2005. – 452 с.

3. Соколенко Т. Розвиток ОПГ населення і підвищення їх товарності [Текст] / Т. Соколенко // Економіка України. – 1997. – № 8. – С. 46-50

4. Вирощування і вигодівля свиней в підсобному господарстві [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. i-vidgodivlya-svinej-v-pidsobnomu-gospodarstvi

5. Олійник А. Хто прийде на зміну? [Електронний ресурс] // Одеські вісті, 2005. – 31березня. – Режим доступу: http://izvestiya.odessa.ua/uk/2005/03/31/hto-zh-pryyde-na-zminu

6. Кільніцька О.С. Особисте підсобне господарство населення як форма самозайнятості в сільському господарстві [Текст] / О.С. Кільніцька // Економіка АПК. – 1998. – №11. – С. 93-94.

7. Суперсон В.І. Роль приватного сектора у формуванні продовольчих ресурсів[Текст] / В.І. Суперсон // Економіка АПК. – 2003. – №4. – С.48-55.

8. Півторак Л. Освіта: як сільському вчителю бути інтелігентом? [Електронний ресурс] // Одеські вісті, 2007. – 19 липня. – Режим доступу: http://izvestiya.odessa.ua/ uk/ 2007/05/ 19/ osvita- yak- silskomu-vchytelyu-buty-inteligentom