Максименко І. М.

Ізмаїльський державний гуманітарний університет

Економічний розвиток Південної Бессарабії під владою Румунії у 1918-1940 рр.

ХХ ст. позначилося суттєвими змінами у житті багатьох регіонів України, в тому числі, і Південної Бессарабії, яка в 1918 році опинилася під владою Румунії. Південна Бессарабія – це територія, розташована на півдні Одеської області, у пониззі межиріччя Дністра та Дунаю, відома також під назвою Буджак, Подунав’я, Придунайський край. Загальні тенденції розвитку краю у 1918-1940 рр. вивчають українські науковці О.Лебеденко, А. Тичина[3], С. Паламарчук [5], молдавський історик І. Стафі [6] та інші, однак, питання економічного розвитку краю і в наш час залишаються достатньо дискусійними. Виходячи з цього, в статті зроблено спробу проаналізувати характерні риси розвитку економіки Південної Бессарабії під владою Румунії у 1918-1940 рр.

У результаті Першої світової війни економічний потенціал Румунії збільшився завдяки приєднаним територіям Буковини, Трансільванії та Бессарабії. Однак країна опинилася в стані важкої післявоєнної кризи: промисловість і транспорт були зруйновані, сільське господарство деградувало, ціни виросли.

У перші ж роки перебування краю під владою Румунії знизилась товарність сільського господарства. Різко зросли ринкові ціни на зерно та фураж. Від цього виграли румунські підприємці та спекулянти, які скуповували у селян зерно за твердою ціною, а продавали його в три рази дорожче на румунському ринку [2, с.65].

Садівництво та виноградарство також були приречені на затяжний кризовий стан. Позбавлені ринків збуту в Росії і не витримуючи натиску привілейованих румунських конкурентів, бессарабські виробники опинилися у скрутному положенні. Деградацію садівництва і виноградарства прискорювали відсутність кредитів, посадкового матеріалу та засобів боротьби зі шкідниками. Високі податки на виноградники європейських сортів, недостатність і дорожнеча завозу посадкового матеріалу та апаратури для обприскування – все це призвело до того, що селяни стали віддавати перевагу малопродуктивним та низькоякісним гібридним сортам. Результатом була швидка ліквідація селянських виноградників європейської лози. Такими виноградниками відтоді володіли майже виключно поміщики.

З перших днів румуни стали посилено вивозити з Бессарабії зерно, забираючи його безкоштовно чи за заниженими цінами. У 1918 році вони робили це спільно з австро-німецькими монополістами. [2, с.67].

Хліб і фураж відбирали у селян часто без будь-якої оплати. Між тим, хлібні запаси Півдня Бессарабії швидко вичерпувалися, адже посівні площі за час війни значно скоротилися. Селяни сподівалися зібрати врожай 1918 року, однак «Сфатул Церій» у зв’язку зі встановленням румунської влади оголосив конфіскацію поміщицьких земель незаконною. Проте, відчуваючи нестійкість свого становища в краї, побоюючись загального повстання, королівський уряд був змушений відмовитися від прямої експропріації селянських земель. До того ж його у той час цікавив бессарабський хліб. Однак селяни, дізнавшись, що в них мають намір відібрати їхні землі, припинили їх обробляти. З огляду на ці обставини, нова адміністрація 21 лютого 1918 року видала земельну інструкцію, яка закріпила новий статус земель, що опинилися в руках селян. Відтоді колишні поміщицькі землі перейшли в орендне користування селянам, а поміщикам поверталася значна частина землі та весь інвентар [1, с.190].

Аграрна політика, обмеженість реформи та її затягування не давала селянам можливості інтенсифікувати своє господарство, - все це привело сільське господарство всієї Бессарабії до деградації. Виснажувалась земля, порушувалися сівозміни, зменшилися посівні площі навіть під основні зернові культури, в окремі роки скорочувалася і загальна оброблювана площа. Падала врожайність, знижувалося виробництво хліба на душу населення. За даними румунської офіційної статистики, площа посівів по п’яти головним зерновим культурам: пшениці, жита, ячменю, вівсу та кукурудзи в 1926 сільськогосподарському році скоротилася в порівнянні з 1919-1920 роками на 225 гектарів. У важкому стані опинилося тваринництво [6, с.238].

При збільшенні загальної площі під зернові в 1926-1928 роках в Південній Бессарабії тривало скорочення посівів пшениці та жита за рахунок зростання площ під кукурудзу, овес та ячмінь. З середини 20-х років стали зменшуватися посіви технічних культур. Для порівняння у 1926 році вони займали 229 636 гектарів, у 1927 – 181 911, а в 1928 – 165 715 гектарів. Особливо скоротилася площа під основні технічні культури: соняшник, цукровий буряк і тютюн [4, с.47].

Перші позитивні зрушення в економічному житті були зроблені з середині 1930-х років. Після вбивства І.Г. Дуки 4 січня 1934 року, на посаду прем’єра в Румунії було призначено лідера «младо-лібералів» Гєоргє Тетерєску, який протримався при владі довше за всіх прем’єрів міжвоєнної історії Королівства. До 17 листопада 1937 року він провадив у життя програму, яка надала значний імпульс розвитку національної економіки, особливо в промисловості. Уряд підтримував митний протекціонізм, видачу кредитів новим підприємствам. Особливу увагу було приділено збройним силам, які були модернізовані з урахуванням зростання проявів ревізіонізму на міжнародній арені з боку країн осі Берлін-Рим-Токіо. Сільському господарству також була надана підтримка шляхом видачі кредитів і прийняття заходів, здатних поліпшити технічне оснащення та якість продукції. Було досягнуте значне економічне зростання, в результаті чого в 1937 році рівень виробництва підвищився на 70% в порівнянні з 1932 роком, а національний дохід виріс на 60% [7, c.207].

Однак, незважаючи на досить вдалу економічну політику румунських лібералів, бессарабський край переживав кризу. До 1937 року одна третина промислових підприємств Бессарабії була ліквідована, інша працювала із значним недовантаженням і частими перебоями. Зв’язки Бессарабії з Європою через Дунай контролювалися Міжнародною дунайською комісією, де панували французькі та англійські підприємці, що гальмувало промисловий розвиток [3, с.132].

Частка промисловості краю в обробній промисловості тодішньої Румунії зменшилася з 1925 по 1937 рік за основним капіталом – в чотири рази, за чисельністю робочих – у два рази. У зв'язку з загальним занепадом та ліквідацією таких галузей як текстильна, шкіряна, металообробна промисловості різко погіршилася і загальна структура економіки. Здійснюючи свою політику, румунська влада вивозила в Румунію найбільші промислові підприємства Півдня Бессарабії. Яскравим прикладом є місто Четатя Албе, звідки було перенесено залізничне депо та майстерні, а також текстильно-суконну фабрику. В краї залишилися в основному дрібні підприємства та майстерні, робітники яких зазнавали експлуатації та змушені були працювати при систематичній невидачі заробітних плат [5, с.7].

Таким чином, економічна політика румунської влади у Південній Бессарабії характеризувалася придушенням промисловості краю та обкладанням її величезними податками. Здійснювалася дискримінація бессарабських підприємців та мало місце переважання іноземного капіталу в різних сферах економічного життя регіону. Основна галузь краю-сільське господарство перебувало в тяжкому становищі. Застійні явища в промисловості та сільському господарстві краю були пов’язані з втратою Дунаєм свого колишнього економічного значення.

Література

1. Андрущак В.Е.История Республики Молдова. С древнейших времен до наших дней / В.Е. Андрущак, П.А. Бойко, П.П. Бирня.– изд. 2-е, перераб. и доп.- Ch.: «Elan-Poligraf», 2002. - 360 с.ф [Асоциаиия ученых Молдовы им. Н. Милеску-Спэтару].

2.Дольник А. Бессарабия под властью румынских бояр (1918 – 40 гг.) / А. Дольник - М.: Госполитиздат, тип. «Красный пролетарий», 1945. - 175с.

3.Лебеденко О.М. Українське Подунав’я: минуле та сучасне: [навчальний посібник] / О.М. Лебеденко, А.К. Тичина. – Одеса: Астропринт, 2002. –208с.

4. Лунгу В.Н. Политика террора и грабежа в Бессарабии 1918-1920 гг. / В.Н. Лунгу. - Кишинёв: Картя молдовеняскэ , 1979. - 216с

5.Паламарчук С.В. Измаильский уезд и город Измаил в 30-е годы ХХ века / С.В. Паламарчук // Курьер недели. – Измаил, 2011. – № 23. – С. 7

6. Stafi Ion. Spovedanile Basarabiei / Ion Stafi. – Ed. a 3-a, revazuta si adăugită. – Ch.: Bons Offices, 2007. – 364 p.

7.Фролов Н. Аграрные отношения в буржуазно-помещьичей Румынии / Н. Фролов. - Кишинёв: Госиздат Молдавии, 1958. - 285с.