Рябуха А. С.

Харківська гуманітарно-педагогічна академія, Україна

Використання української сопілки у вокально-хоровій роботі на уроці «Музичного мистецтва» у ЗОШ

Сопілка – це український народний духовий інструмент, що своїм тембром дуже нагадує голос. Оспівана у народних піснях, улюблениця пастухів та народних музик, студентів Києво-Могилянської академії та мудрого Григорія Сковороди, сопілка, у певній мірі, є символом українського народу. В умовах, коли інтерес до народної автентичної культури зростає, перед вчителями ЗОШ постає завдання інтегрувати народні інструменти до навчального процесу, і на заняттях з «Музичного мистецтва» зокрема.

Сучасний урок «Музичного мистецтва» включає в себе кілька різних частин, таких як: слухання музики, знайомство з нотною грамотою, вокально-хорова робота. Використання сопілки можливо у кожному із цих блоків, наприклад слухання музики, особливо народної, можна організувати із безпосереднім її виконанням викладачем; при вивченні нотної грамоти на сопілці можна ілюструвати лади та інтервали. Завданням цієї роботи є розгляд можливих варіантів застосування сопілки у вокально-хоровій роботі, а саме: 1) під час розспівування учнів; 2) у формі музичного супроводу під час співу; 3) безпосереднє навчання учнів грі на сопілці для розвитку дихання, інтонаційного слуху, почуття ритму; 4) використання сопілки вчителем як камертону.

Розглянемо всі ці приклади окремо:

1. Розспівування

Перед безпосереднім переходом до вокально-хорової роботи, з метою

підготовки голосового апарату учнів, треба провести розспівування. Прикладом розспівування із використанням сопілки є наступна вправа:

Розспівування доцільно проводити таким чином: вчитель грає ноти, діти, слухаючи його, співають угору – називаючи ноти, вниз – співаючи текст. Розспівку можна проводити від кожної ноти:

До, ре, мі, фа, соль, ля, сі – кішка їхала в таксі,

Ре, мі, фа, соль, ля, сі, до – а собака на метро,

Мі, фа, соль, ля, сі, до, ре – знову осінь к нам іде, тощо.

2. Музичний супровід під час співу

Зазвичай акомпанемент виконується на фортепіано, баяні, акордеоні,

гітарі, бандурі тощо, і сопілка, являючись інструментом монотонним, із таким завданням не впорається. Але на сопілці можна виконувати підголоски, вступ, програші. Незамінним використання сопілки вдається при виконанні козацьких маршів та інших українських народних пісень. Зараз, коли існує можливість у кожній школі на заняттях з «Музичного мистецтва» використовувати фонограми до пісень, залучення для більш цікавого звучання інших інструментів, сопілки зокрема, стає цілком реальним. Такий підхід дозволить урізноманітнити виконання, показати учням яким чином народні музичні інструменти можуть органічно увійти до сучасних варіантів виконання пісень, спонукатимуть появу інтересу до вивчання як народної музики в цілому, так і до певних музичних інструментів.

3. Навчання на інструменті

У виконавському плані сопілка має багато спільного із голосом, а

по-перше, це потреба у опануванні прийомами виконавського дихання, яке відіграє значну роль для інтонаційної чистоти, розвитку слуху тощо. Порівнюючи засади, на яких базується майстерність виконання на сопілці або вокального виконання, можна констатувати багато спільного, наприклад, співацька установка, як і постановка корпусу при грі на сопілці, є важливою умовою правильного дихання, і як наслідок, правильного звуковидобування. Основою правильного співу, як і гри на сопілці, є засвоєння основ виконавського дихання, яке в обох випадках є диафрагмальним, та характеризується коротким видихом із фіксацією, та довгим, помірним, контрольованим видихом. Для вокальної майстерності важлива робота над дикцією, що тісно переплетена із роботою над звукоутворенням і фразуванням. При грі на сопілці цю роль грає артикуляція, яка дозволить чітко виконувати штрихи та різні прийоми. Причиною поганої дикції, або артикуляції, може бути млявість і малорухомість язика і губ, затиснутість нижньої щелепи скутість м’язів обличчя й шиї, та недостатнє або неправильне відкриття роту/положення губ на мундштуці. Спів і гра на дерев’яних музичних інструментах надзвичайно розвиває інтонаційних слух. Таким чином, навчаючи дітей грі на сопілці, можна сприяти і їх вокального розвитку і навпаки.

4. Використання сопілки як камертону

Особливістю концертної сопілки є повний хроматичний звукоряд. Перед

співом, особливо а капела, можна дати тональний тризвук, зіграти першу фразу або ноту, тобто налаштувати учнів на правильний лад. Використання сопілки замість камертону виглядає цілком імовірним, та може полегшити та прискорити роботу вчителя.

Отже, використання сопілки як допоміжного засобу у вокально-хоровій роботі вдається цілком можливим, дозволить урізноманітними звучання шкільного хору і додасть народного колориту, допоможе сформувати і розвити вокальні навички, зробить ігри та розминки більш насиченими та цікавими.

Література:

1. Захаров А. Вокально-хорова робота. Методичні поради / А. Захаров. К.: Державне видавництво «Мистецтво», – 1963. – 32 с .

2. Коломоєць О. Хорознавство. Навчальний посібник / О. Коломоєць, К.: «Либідь» – 2001. – 167 с.

3. Максимов С. Хоровое пение в школе / С. Максимов, Ленинград: Издательство министерства просвещения, 1961. – 143 с.