Музыка и жизнь/5. Музыковедение
К.мист., доцент Васильєва Л.Л.
Миколаївський національний університет
ім.В.О.Сухомлинського, Україна
Рок-музика в контексті музичного виховання
Видатний композитор і педагог Д.Б.Кабалевський, виголошуючи
промову на черговому з’їзді Міжнародного Товариства Музичної Освіти (ISME) в Тунісі 1972 року, зауважив: “Один відомий американський педагог
сказав якось: “Бах, Бетховен, Брамс, посуньтесь – дайте місце “року”!” Якщо це
іронія, - продовжував далі Кабалевський, - я готовий визнати її сумну
ядовитість, але боюся, що ці слова були сказані серйозно. І це вже справді
сумно. Адже така позиція може виникнути лише під впливом цілковитої
розгубленості перед складним соціальним явищем і, в решті решт, капітуляції
перед ним. А явище це значно більше, ніж тільки музичне” [1; 107].
Ці слова пролунали в період чи не найбільшого поширення і
популярності рок-музики в Західній Європі та Америці. Навіть Програма з
музичного виховання, над якою в той час працював Кабалевський, не лишає його й
деякі інші явища масової музики осторонь.
Така позиція є абсолютно вірною, адже звукове середовище,
яке оточує молодь, формує її відношення до будь-якої музики (чи то академічної,
чи то фольклору, чи то “розважальної”). Отже, не тільки слухати, але й розуміти,
аналізувати, розмірковувати про масову музику вкрай необхідно. І сам
Кабалевський визнає, що включення ним в Програму з музики для загальноосвітніх
шкіл вивчення афро-американських спірічуелс, архаїчних та класичних блюзів,
біг-біту, французького шансону у виконанні найкращих музикантів мало на меті
формування в молоді такого музичного смаку, такої музичної культури, яка
допоможе їм самим відрізнити “гарне” від “поганого” в “легкій” музиці також, як
і в музиці “серйозній”[1].
В той час, коли складалася Програма, ще не було і не могло
бути усебічних досліджень ані масової музики взагалі, ані року зокрема. Перші
вітчизняні праці з названого питання з’явилися наприкінці 70-х років, більшість
– наприкінці 80-х років ХХ століття. Найскладніше з чим зіткнулися дослідники –
було питання дефініції явища.
Залежно від ракурсу аналізу та часу появи роботи,
рок-музика набувала різних назв: біт-музика, сучасна масова музика, масова
музика другої половини ХХ ст., поп-музика, популярна музика, молодіжна музика, нова
поп-музика, музика гітарних ансамблів тощо. Всі ці визначення певною мірою
стосуються її, але вимагають уточнення.
Так, А.Сохор, вважає термін “рок” універсальним міжнародним
позначенням, вільним від надто вузьких локальних і часових обмежень, і таким,
що визначає формально-стильові ознаки цієї музики. А.Сохор зупиняється на
трактуванні року як особливого жанру, відзначаючи його молодіжну природу,
доступність для непрофесійних виконавців, можливість індивідуальної і
колективної імпровізації тощо [5; 265].
Поняття “сучасноа
масова музика” охоплює весь спектр проявів музичної культури, що
тиражуються та поширюються засобами масової комунікації. Основними складовими
сучасної масової музики є джаз, рок, поп-музика.
Визначення “масова
музика другої половини ХХ століття” є майже тотожним з попереднім, хоч має
хронологічні уточнення і включає новітні течії, зокрема техно, рейв, new age,
хіп–хоп тощо.
Популярною
музикою слід вважати сукупність найвідоміших, найпопулярніших творів
концертного репертуару, тому рок–музика лише частково є її складовою, як і інші
види музики (академічна класика, джаз, поп тощо).
Молодіжна
музика
– явище, що має вікову зорієнтованість, адже молоддю вважають категорію
населення віком від 15 до 25–30 років. На час свого виникнення рок був,
безперечно, молодіжною музикою, проте зараз він “переріс” цей віковий ценз.
Зміст молодіжної музики безперервно та стрімко змінюється, на відміну від
змісту рок–музики.
“Музика гітарних
ансамблів” - визначення, що має певне відношення до рок–музики, адже
провідними інструментами рок-складу є саме гітари. Проте воно не пояснює
стильової, жанрової, змістової специфіки року, а також своєрідності творчого
процесу. Скоріше, це визначення стосується не рок–груп, а ВІА
(вокально-інструментальних ансамблів) – явища, характерного для масової
культури СРСР 70-80-х рр.
Поняття “поп–музика”
охоплює різноманітні стилі і жанри переважно розважального естрадного
музикування ХХ століття, зокрема, всі явища комерційної музично–розважальної
індустрії. Цей термін, поставши у 50-х рр., застосовувався і для позначення
рок-музики на початку її виникнення, оскільки вони пов’язані окремими
елементами музикування, засобами поширення творів тощо.
Термін “нова
поп–музика” серед наведених назв найбільше за своїми характеристиками
відповідає рок-музиці. Він запропонований Т.Чередниченко, яка розрізняє “стару”
поп-музику та “нову” за її віковою зорієнтованістю, колом тем,
музично-стилістичними традиціями, поведінкою виконавців, соціальною орієнтацію
[6; 152].
У вітчизняному музикознавстві закріпилось визначення рок-музики як жанру сучасної масової
музики, що має своєю стилістичною основою “ритм-енд-блюз” та
“кантрі-енд-вестерн” (комерціалізовані форми американської сільської музики,
фольклору білих переселенців). Рок сформувався у Великобританії та США на межі
50-60-х рр. ХХ ст. Найважливішими ознаками рок-музики вважають її тісний
зв’язок з блюзовими композиційними структурами і звукорядами; короткі
ангіметонні поспівки, гіпертрофію метроритмічного начала з акцентом на парних долях
тактів; використання електронного підсилення і перетворення звуку; підвищену
експресію вокального та інструментального інтонування; увагу не стільки до
музичного твору, скільки до його виконавського подання [4; 467].
Сучасна рок-музика є складним утворенням, течії якого
розрізняються за музичними і немузичними ознаками, приналежністю до певних
соціально-культурних рухів (наприклад, “психоделічний рок”, пов’язаний з
субкультурою хіппі, панк-рок), віковою зорієнтованістю (рок для підлітків, рок
для дорослих), за динамічною інтенсивністю (“важкий рок”, “м’який рок”),
технічним оснащенням (електронний рок, акустичний рок), взаємодією з іншими
музичними традиціями (“афро-рок”, “бароко-рок”, “фольк-рок”, “джаз-рок”), за
місцем в системі художньої культури (комерційний “поп-рок”, елітарний
“рок-авангард”)[4; 152].
Серед причин виникнення рок-музики Г.Кнабе називає високий
рівень народжуваності у повоєнній Європі. Це призвело до того, що на межі
50-60-х років значну частину суспільства складала молодь 13-19 років. Її
об’єднувало розчарування в цінностях довоєнного світу, прагнення до
демократизації життя, простоти, свободи, рівноправ’я. Таким чином, рок-культура
органічно виросла з культури повоєнного світу, втілила її принципи й цінності:
простоту та демократичність, недовіру до різного роду елітарності,
індивідуальний колективізм, (проявом його є, зокрема, визнання правомірності
розмов, ходіння, гомону, гуркоту в залі під час рок-концертів), сприйняття
техніки як природної складової сучасного життя, відкидання антиномії “високої”
гуманітарної культури та “низького” технічного практицизму [2; 13].
Дослідники виділяють в рок-музиці декілька основних
відгалужень: ритм-енд-блюз, рок-н-рол, біг-біт, фолк-рок, кантрі-рок,
психоделічний рок, панк-рок, хард-енд-хеві, арт-рок (прогресив). Два останні з
названих – найцікавіші, адже й по сьогоднішній день майже безперервно
розвиваються. Зупинимося коротко на їх музичних та позамузичних особливостях.
Назва хард-енд-хеві
(англ.: hard-and-heavy – “твердий та важкий”) віддзеркалює історичну зміну
стилів “важкої” музики і складається з двох назв – hard-rock та heavy-metal
rock. Перший з них, hard-rock (“твердий”, “жорсткий” рок), виник наприкінці
60-х рр., зумівши наочно виразити тенденцію до “поважчання” звучання як засобу
надати музиці додаткової потужності та напруги, що тривалий час залишалась на
рівні підсвідомості. Поважчання звучання досягалось, з одного боку,
використанням гри декількох інструментів в унісон (як правило, ритм-гітари і
баса), заміни строю ритм-гітари на більш низький, проміжний між нею та басом. А
з іншого боку – мелодизацією басової партії, яка часто ставала носієм
провідного образу пісні. Пристрастність, експресивність висловлення зумовила
використання фальцетного або “надривного” вокалу. Серед яскравих представників
стилю – Джиммі Хендрікс, групи “Led Zeppelin”, “Deep Purple”, “Black Sabbath”.
Heavy-metal rock (англ.-“важкий-металевий рок”) приходить
на зміну хард-року в другій половині 70-х рр. Майже всі музичні складові
хард-року перейшли до heavy-metal, проте його внутрішній зміст та енергетика
дещо інші. З одного боку, він “відображав настрої найнеблагополучнішої частини
молоді” [3; 12], а з іншого, - прагнучи посилити зовнішню ефектність та
видовищностіь виступів, активно використовував елементи глем-року. В розвитку
стилю виділяють дві хвилі: найяскравіші представники “першої хвилі” – “Judas
Priest”, “AC/DC”, “Thin Lizzy”, “Aerosmith”, “Scorpions”; нову хвилю
хеві-металу (NWOBHM), що виникла наприкінці 70-х років в Англії, репрезентують
“Motorhead”, “Iron Maiden”, “Saxon”. На початку 80-х рр. heavy-metal
розгалужується на три основні напрями: спід-треш
метал (“speed-trash-metal”, з англ.-“швидкий гуркочучий метал”, фундатори -
групи “Metallica” та “Slayer”), якому властива гранична швидкість гітарної гри,
використання низького, хриплого, переважно чоловічого вокалу, експериментування
з метроритмом; блек-дес метал (англ.: “black-death-metal” –
“чорний смертельний (смертоносний) метал”, сформований і розвинений у творчості
груп “Napalm Death” та “Sepultura”), найпримітнішими ознаками якого є
відсутність мелодичної лінії у вокальній партії та перестроювання вниз струн
гітари, внаслідок чого вона звучить дуже похмуро; мелоді-метал (англ.: “melody metal” – “мелодійний метал”,
представники якого (“Bon Jovі”, “Motley Crue”, “Europe”, “Cinderella”,
“Scorpions”) надавали перевагу мелодійності вокальних та інструментальних
партій, яскравості шоу.
Наприкінці 80-х років hard-and-heavy мав уже значну
кількість різноманітних течій: doom, white metal, progressive trash,
instrumental metal, кроссовер, пост-панк, sha metal, funk metal, rap metal,
alternative metal, progressive metal тощо. На початку 90-х років з’являються
також хардкор-техно, industrial metal, industrial trash та grunge, а згодом –
post grunge. У 1990-2000 виникають готик метал, симфонік метал, фольк метал.
Сьогодні нараховується понад тридцять стильових відгалужень hard-and-heavy.
Прогресив-рок сформувався
наприкінці 60-х років і був не стільки новою течією, скільки новим (іншим)
ставленням до рок-музики. Напрям також має назву “арт-рок”. Серед його
різновидів – “симфо-рок”, “класик-рок”, “бароко-рок”, “авангардний рок” тощо.
Витоки стилю пов’язані із зацікавленістю музикантів цього напряму східними
філософсько-релігійними системами, європейською культурою Середньовіччя,
електронною музикою, симфонічним та джазовим авангардом. В їх концертних
виступах беруть участь поети, актори, використовуються найрізноманітніші засоби
створення психоделічної ситуації – світлові ефекти, діапозитиви, кіно, стробоскопи,
декорації, підтримується атмосфера хеппенінгу. Цей напрям набув ще назви
“арт-рок”. Засвоєння рок-музикантами спадщини професійної композиторської
творчості європейської традиції в межах даного стилю відбувається в трьох
напрямах. Першим серед них є виконання творів відомих композиторів, ритмізуючи,
переоркестровуючи або дописуючи басову партію. Другим напрямом можна вважати
переосмислення класики, що тягне за собою значні зміни у формі та внутрішній
структурі, такі, наприклад, як додавання імпровізаційних частин (група “ELP”
виконував твори Баха, Мусоргського, Бартока, Копланда). Третій напрям
характеризується використанням принципів оркестровки, гармонічних та мелодичних
зворотів, поширених у класичній музиці, її закономірностей побудови форми для
створення власних композицій (Pink Floyd, King Crimson, Procol Harum).
Прогресив-рок значно змінив уявлення про форму творів. Так, на зміну п’єсам
стандартної, 3-4 хвилинної тривалості та куплетної конструкції приходять
багаточастині утворення, в яких значно посилюється роль інструментальної музики
та імпровізаційних епізодів. Використовуються також різноманітні контрасти та
нюанси, зміни темпу та характеру ритмічних малюнків у межах однієї п’єси,
різноманітні розміри (3/4, 5/4, 7/4, змінні). Окремі частини п’єс можуть
викладатися без участі ритм-групи. Значно розширюються темпові межі творів,
зокрема, є виконання у вільному темпі, застосування прийому рубато, прискорення
та уповільнення темпу. Форма рок-композицій, запропонована прогресив-роком,
звільнила соліста від обов’язкового дотримання гармонічної основи теми в
імпровізації. П’єса, почавшись з однієї теми (рифу), могла після солювання
гітари закінчитися іншою темою або взагалі звести її нанівець. Іноді провідна
тема була відсутня, а головним матеріалом розвитку ставала фактура, музична
тканина, що складалася із сплетінь ритмічної основи та кількох підголосків.
Групи цього напряму орієнтувались на випуск концептуальних альбомів, які були
цілісними циклічними творами.
На сьогоднішній день прогресивний рок
охоплює все більшу територію, прог-групи з'являються в таких екзотичних країнах
як Індонезія (Discus), Пакістан (Mizraab), Узбекістан (Fromuz). Також
відроджується жанр прогресивного фолк-року (The Decemberists, Karnataka, Mostly
Autumn).
Основною причиною зростання
популярності прогресивного року на початку ХХІ ст., ймовірно, є загальна
інтернетизація. З одного боку, в 2000-х роках з'явилося безліч сайтів і
інтернет-радіо, присвячених прогресивного року. Завдяки цьому люди, які слухали
прогресивний рок в 1970-х роках, змогли усвідомити, наскільки малу частину груп
вони могли тоді почути. Зрозуміло, свою роль зіграла і можливість нелегального
обміну файлами. З іншого боку, нові технології надають невеликим групам більше
коштів для взаємодії зі своїми слухачами, ніж вони мали раніше [7].
Також на нинішню популярність
прогресив рока впливає те, що ряд відомих рок-груп почав грати досить
ускладнену музику, що включає в свою музику елементи джаз-ф'южн, хард-року,
латиноамериканської музики і ритмічну складність так званого “математичного
року” - напрямку рок-музики, що виник в кінці 1980-х років в США і
характеризується складною, нетиповою ритмічною структурою і динамікою, різкими,
часто негармонічними рифами, використанням нетипових розмірів, таких як 7/8,
11/8, або 13/8, або музичний розмір регулярно змінюється протягом композиції.
Саме за ритмічну складність, яка здавалася «математичною» багатьом слухачам і
музичним критикам, стиль отримав свою назву. Музику груп, які виконують
математичний рок, можна віднести до пост-року, прогресивного року, хеві-металу
і панк-року, але ці групи ніколи не можуть бути віднесені до типових
представників цих стилів. Тексти пісень і їх виконання не займають центральне
місце в мат-року. Голос вокаліста зазвичай використовується лише як ще один
звуковий ефект або інструмент в музичній композиції. Крім того, багато груп, що
відносяться до цього стилю, виконують повністю інструментальну музику [8].
Викладене свідчить про стилістичне
наближення важкого року і прогресиву один до одного, що зайвий раз підкреслює
їх важливу роль у розвитку культури другої половини ХХ — початку ХХІ ст.
Отже, можна сказати з
впевненістю: заклик Д.Б.Кабалевського, проголошений ним на згаданому з’їзді Міжнародного
Товариства Музичної Освіти (ISME), який проходив в Тунісі
1972 року: “Біт”, “Поп”, “Рок” – навчайтесь у великих! Прагніть завжди,
незалежно від жанру й форми відповідати вимогам високого естетичного смаку…”[1; 108] був почутий і це
підтверджує історія розвитку рок-музики. А ми, приймаючи рок як невід’ємну
частину сучасної музичної культури, все активніше включаємо його до навчальних програм з музичного мистецтва.
Література.
2. Кнабе Г.С. Феномен рока и контркультура // Вопросы философии. - 1930. -№ 8. - С.39-62.
3. Козлов А. Рок-музыка: истоки и развитие. Ч.2. - М.: Знание, 1990. - 56 с. - (Новое в жизни, науке, технике. Серия «Искусство» № 1).
4. Музыкальный энциклопедический словарь (Гл.редактор Г.В.Келдыш. -М.: “Советская энциклопедия”, 1990. - 672 с.; ил.
5. Сохор А. Бит или не бит? // Вопросы социологии и эстетики музыки. Сб. ст. Т.1. Сост. Ю. Капустин. - Л.: Советский композитор, 1980. - С.264-275.
6. Чередниченко Т. Кризис общества - кризис искусства: Музыкальный «авангард» и поп-музыка в системе буржуазной идеологии. - М.: Музыка, 1985. - 192с.: илл.