Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

К.п.н. Борисенко В.В.

Чернігівський національний технологічний університет, Україна

К.п.н. Гагіна Н.В.

Чернігівський національний технологічний університет, Україна

Лінгвістична парадигма в системі економічної та

технічної освіти

Глобалізаційні процеси розвитку інформаційного суспільства зумовлюють необхідність удосконалення мовленнєвої компетентності особистості, здатної до різноаспектної комунікації в майбутній діяльності.

Сучасна освітня парадигма зумовлює оновлення змісту підготовки фахівців різних профілів у системі вищої освіти, пошук ефективних шляхів гуманістичного розвитку в аспекті сформованості в них професійної компетентності, невід’ємною складовою якої є мовно-мовленнєва.

Належне володіння мовами у фаховій комунікації є важливим чинником реалізації складових соціокультурної парадигми неперервної освіти, оскільки уможливлює доступ майбутнього фахівця до наукових і культурних цінностей народів, формує усвідомлену мовну поведінку, є підґрунтям самореалізації, духовного й інтелектуального зростання особистості.

Закони України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, нормативні документи МОН України з питань освіти, Болонська декларація «Про Європейський простір вищої освіти» відкривають нові перспективи для реалізації інтелектуального й особистісного потенціалу майбутнього фахівця економічної та технічної галузей.

Питання, пов’язані з формуванням комунікативної компетенції, розглядали Л. Бахман, І. Бім, Ван Ек, М. Вашуленко, О. Горошкіна, М. Каналь, С. Ніколаєва, А. Палмер, Н. Пашківська, С. Савіньон, В. Сафонова, Т. Симоненко, М. Свейн, Д. Хаймс та ін.

Науковці, вдосконалюючи форми, методи, прийоми проведення занять, прагнуть до оновлення змісту мовної освіти студентів через формування мовної, мовленнєвої, комунікативної компетенцій на основі принципів систематичності й неперервності, використання в навчанні засобів масової інформації, на функціонально-стилістичній та порівняльно-контрастивній основах, засвоєння ситуативно-тематичного мінімуму, оволодіння фаховою лексикою, систематичної роботи з професійно зорієнтованими текстами, забезпечення поетапного навчання.

Проблемі мовного компонента в змісті вищої освіти присвячено чимало праць та соціальних досліджень у галузі лінгводидактики, адже сучасна освітня мовна парадигма зумовлює оновлення змісту підготовки фахівців різних профілів у системі вищої освіти, пошук ефективних шляхів гуманістичного розвитку в аспекті сформованості в них професійної компетентності, невід’ємною складовою якої є мовно-мовленнєва.

Належне володіння державною та іноземною мовами у фаховій комунікації є важливим чинником реалізації складових соціокультурної парадигми неперервної освіти, оскільки уможливлює доступ майбутнього фахівця до наукових і культурних цінностей, формує усвідомлену мовну поведінку, є підґрунтям самореалізації, духовного й інтелектуального зростання особистості.

Нині вищі навчальні заклади покликані формувати мовну особистість, яка має достатні лінгвістичні знання з української та іноземних мов й уміє послуговуватися мовними ресурсами всіх стилів та жанрів мовлення.

Однак у викладанні мов у вищих навчальних закладах нефілологічного профілю на економічних і технічних факультетах донині існують певні труднощі й негативні тенденції: дублювання шкільного курсу; недостатнє комунікативне спрямування; неналежне застосування ефективних технологій навчання з урахуванням специфіки фаху.

Необхідно зосереджувати увагу на методиці мовного навчання й викладання у вищому навчальному закладі, щоб вона не повторювала за циклами методики мов для середньої школи, адже фахівцям мови потрібні не як сукупність правил, а як засіб культурного співжиття в суспільстві [1]. Тому вочевидь існує об’єктивна потреба в розробленні підходів до викладання мов на економічних та технічних спеціальностях ВНЗ, реалізація яких сприятиме формуванню вмінь усного й писемного спілкування в реальних ситуаціях, які є базою для відповідних навичок у професійній діяльності. У навчанні студент має бути активним учасником процесу самостійного здобуття знань під керівництвом викладача, повинен сам обирати шляхи свого професійного й особистісного розвитку.

З огляду на прискорення впровадження результатів наукових досліджень у практику навчання в останнє десятиліття, проблема формування мовленнєвої професійної компетенції майбутніх фахівців економічного та технічного профілів не розв'язана остаточно.

На нашу думку, формування професійної мовленнєвої компетенції майбутніх фахівців буде ефективним, якщо:

- до змісту дисциплін мовної підготовки будуть включені стратегічні напрями (змістові лінії: соціокультурна, мовна, мовленнєва та комунікативно-діяльнісна), орієнтовані на послідовне та систематичне формування професійного мовлення як інтегративного особистісного утворення;

- викладання нормативних курсів з української та іноземних мов супроводжуватиметься спецкурсами мовно-комунікативного спрямування;

- у навчальному процесі ВНЗ оптимально поєднувати традиційні та інноваційні технології навчання (ігрові, інформаційно-комунікаційні, інтерактивні).

Література:

1. Мацько Л. І. Текст як об’єкт лінгводидактики в аспекті проблем мовної освіти / Л. І. Мацько // Вісник Черкаського університету. Серія : педагогічні науки. – Черкаси, 2004. – Вип. 54. – С. 10–14.