Педагогические науки/ 3.Методические основы воспитательного про­цесса

 

 

К.п.н Самаріна С.І.

 

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя

 

Педагогічні аспекти застосування методу покарання у школах країн Західної Європи

 

Процес пошуку оптимальної системи покарань в освіті триває вже кілька століть. Оскільки сучасна українська школа знаходиться на шляху формування концепції національного виховання з урахуванням європейських ціннісних орієнтацій, то виникає необхідність переосмислення проблеми покарання учнів, вивчення досвіду європейських країн у вирішенні даного питання.

Відомо, що сучасне бачення проблеми використання покарання в школі базується на гуманному ставленні до дитини. Педагогами рішуче відкидаються та засуджується застосування таких видів покарання як завдання фізичного болю та тих, що принижують особистість дитини. Однак повністю відмовитись від методу покарання у формуванні дисципліни учнів у процесі виховної роботи не вдалося, тому використання даного корекційного способу зводиться до його застосування у крайніх випадках, коли інші методи не дають позитивних результатів.

Покарання, як сучасний метод формування дисципліни – це виховний спосіб, що виявляє незадовільну оцінку дій та вчинків учня, засуджує їх з метою їхнього припинення і запобіганню у майбутньому.  Тобто, покарання зупиняє недозволені дії, запобігає їхньому можливому повторенню, захищає інтереси колективу і таким чином сприяє укріпленню порядку в школі. 

Покарання – це дієвий виховний засіб, який застосовується з давніх часів у навчально-виховному процесі, проте форми і способи покарання постійно змінюються. Так , якщо до середини ХІХ ст. на теренах України було офіційно дозволено застосовувати до дітей тілесні покарання різками, то сучасні реалії демонструють повне неприйняття будь-яких фізичних покарань. 

В «Конвенції про права дитини», що прийнято Генеральною асамблеєю ООН від 20 листопада 1989 р. суворо забороняється використання тілесних покарань дітей. Так, у ст. 19 йдеться про те, «що державни-учасниці вживають усіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітницьких заходів з метою захисту дитини від форм фізичного й психологічного насилля, образи та зловживання, відсутності піклування або недбалого ставлення, брутального поводження або експлуатації, включаючи сексуальне зловживання з боку батьків, опікунів або іншої особи, яка піклується про дитину» [3].

Розглянемо основні способи покарання дітей в деяких країнах Європи за порушення норм та правил поведінки у школі. В законі про освіту Фінляндії зазначається, що учнів, які не виконують шкільних правил, порушують дисципліну можна карати письмовим попередженням чи позбавленням права відвідувати заняття протягом 3 місяців. Також застосовуються покарання у формі позбавлення місця в класі, примусове залишення в школі для виконання домашніх завдань під наглядом дорослих [2, 13]. Проте за невиконання домашніх завдань дітей не карають, а, навпаки, створюють оптимальні умови для їх швидкого виконання під  час перевірки на уроці. Зокрема, для перевірки домашнього завдання вчитель користується так званим смартбордом, на якому відображаються правильні відповіді, а учні, у свою чергу, повинні оцінити правильність виконання дій у себе в зошитах або швидко переписати їх [4, 17].

А у Великій Британії законом дозволено стягувати з батьків штраф за пропуски дітьми уроків [2, 14]. Схожий експеримент було проведено й в Україні. Зокрема, на Кіровоградщині, під час всеукраїнської операції «Урок», спрямованої на виявлення шкільних прогульників, на батьків, у яких діти без поважних причин не відвідували уроки, було  складено адміністративні протоколи і накладено штрафи [5].

У Франції контроль за дисципліною та присутністю учнів на уроках здійснюють наглядачі  або «освітні радники», саме вони найчастіше визначають  покарання, на яке заслуговує учень. Серед основних покарань, які застосовуються наглядачами у французьких закладах освіти є  додаткові завдання і додаткові години в школі. Проте, лише керівник закладу може накласти такі «санкції» як попередження, тимчасове виключення зі школи тощо. Останньою інстанцією є так звана «Рада з дисципліни», до якої входить адміністрація, вчителі, представники батьківського комітету та від учнів. У випадку дуже серйозного порушення, ця Рада може, навіть, виключити учня зі школи [1].

Отже, аналіз системи покарань окремих європейських країн засвідчує, що сучасне визначення способів покарання з метою формування дисципліни учнів базується на гуманістичних тенденціях, обумовлене особистісно-орієнтованим підходом до виховання школярів і однозначно заперечує використання будь-яких форм фізичних покарань учнів.  

 

Література

 

 

1.               З життя європейців: французький ліцей [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 25.02.2015 <http://life.pravda.com.ua/society/ 2014/06/20/172640//>. – Загол. з екрану. – Мова укр.

2.                Кайріс  О. Покарання та заохочення: чи стане навчання радістю? / О. Кайріс // Директор школи. – 2003. –  №10. – С. 13–14.

3.               Конвенція про права дитини (20 листопада 1989 року) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 25.02.2015 < http://www.kyivstar.ua/responsibility/product/children//>. – Загол. з екрану. – Мова укр.

4.                Котун К.В. Прогресивний розвиток фінської освітньої політики / К.В. Котун // Порівняльна професійна педагогіка. – № 2 . – 2013. – С. 14–22.

5.               Перші штрафи за прогули [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 25.02.2015  < http://pedpresa.com.ua/blog/71395-pershi-shtrafy-za-prohul.html//>. – Загол. з екрану. – Мова укр.