Філологічні науки/ 3.Теоретичні та методологічні проблеми дослідження мови

Шумченко Т.І.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Синтаксичні категорії істинності та цілеспрямованості

Речення можуть відображати наявність або відсутність об'єктів і ознак або зв'язків між ними. Заперечні речення марковані, вони мають специфічну ознаку – заперечення та засоби її вираження [1].

Заперечні речення більш складні семантично, ніж стверджувальні: вони припускають специфічні пресупозиції. Фраза Ce catalyseur n'est pas nécessaire dans cette réaction позначає констатацію факту та точку зору самого мовця. Між двома типами фраз немає повної симетрії: виокремлюють заперечні речення, у яких немає позитивного корелята, особливо у фразеологічних виразах.

У своїй первинній функції заперечне речення висловлює загальне (повне) або часткове заперечення (négation totale ou partielle). Загальне заперечення відноситься до факту в цілому: Mais, dans le tableau ci-dessus, on voit que cette valeur n'est pas toujours vérifiée et ceux à cause de l'acidité du groupe R.

Часткове заперечення відноситься до одного з членів речення (крім присудка). Найбільш чітко часткове заперечення виявляється при виділенні і протиставленні: Ce n'est pas сe catalyseur dont nous avons besoin.

Французькій мові властива асиметрія: фразове заперечення при присудку може виражати і часткове заперечення: Ce moteur ne fonctionne pas correctement = Цей двигун неправильно працює. Внаслідок цього можливе різне розуміння однієї і тієї ж фрази: Nousn’avons pas utilisé cecatalyseur : 1)Ми не використали цей каталізатор (загальне заперечення), 2) Ми використали не цей каталізатор (часткове заперечення).

Категорія цілеспрямованості. За метою висловлювання розрізняються речення: розповідні, питальні, спонукальні і оптативні. Вони відповідають основним різновидам мовленнєвого спілкування. Метою спілкування є виклад повідомлення, висловлювання свого побажання, спонукання співрозмовника до повідомлення інформації або спонукання його до невербальних дій. Призначення розповідних речень (РР) - передача інформації, питальних (ПР) - запит інформації, спонукальних (СР) - спонукання до дій, оптативних (ОР) - вираження побажання. Ці чотири типи розрізняються на підставі трьох ознак: орієнтація на 1-у особу (повідомлення власних знань і бажань), орієнтація на 2-у особу (спонукання його до дії), модальність (бажаність) [1; 2; 3].

Хоча ПР не повідомляють інформації, їх зближує з РР і ОР зв'язок з передачею інформації, з СР їх об'єднує вплив на волю співрозмовника. РР і ПР байдужі до модальності; вони можуть містити будь-яке спрямування, тоді як наказові і оптативні речення пов'язані з певною модальністю та модальні дієслова pouvoir, devoir, vouloir абов них не вживаються, або переосмислюються. На відміну від спонукальних речень, оптативні не пов’язані з впливом на волю співрозмовника.

Необхідно зазначити, що у французькій мові кожен з вище описаних типів речення може мати функції іншого, або переходити в інші типи. Так, розглянемо спочатку транспозиції розповідного речення.

Розповідні речення мають значення спонукальних:

1. При дієсловах, що виражають спонукання, дозвіл, заборону в 1 -й особі: Il est nécessaire d'obtenir une température élevée, pourque le combustible s'enflamme spontanément;

2. При дієсловах, що означають дію, звернену до майбутнього, оскільки імперативність завжди пов'язана з планом дійсного майбутнього;

3. При дієсловах у 2-ій особі,що виражають повинність, оскільки бажання мовця може інтерпретуватись як обов'язок для слухача;

4. З модальними безособовими зворотами.

Розповідні речення, також, мають значення питальних з дієсловами, що позначають запит або передачу інформації. Aussi les constructeurs cherchent-ils à diminuer au maximum le poids mort par une étude poussée du matériel et par l'utilisation des alliages légers.

Розповідні речення мають значення оптативних при дієсловах побажання (souhaiter) та при відсутності впливу на волю співрозмовника: Nous souhaitons que cette expérience réussisse.

Перейдемо до питальних речень, а саме до їх вторинних функцій. Вони реалізуються, коли мовець не чекає відповіді, а саме, коли інформація йому відома, коли нікому відповісти або ж питання він задає самому собі.

Спонукальним реченням в ще більшому ступені, ніж питальним, властиві дві риси: встановлення контакту з співрозмовником і емоційність. Це відбивається в широкому використанні в них звернень, емоційно-оцінних слів, підсилюючих частинок: bien, donc, un peu, voir, вигуків спонукального характеру, що виражають заклик, заборону, форм ввічливості [1; 2].

Розглянемо вторинні функції оптативних речень.

Морфологічною формою вираження оптативного значення є незалежний сюбжонктив: Que chaque savant sache son affaire !

В якості службових показників оптативного значення виступають дієслово pouvoir: puisse - t - il travailler comme il faut!

Оптативні речення можуть десемантизуватись, перетворюючись на формули вітання, підтримки контакту: Que tout le monde se porte bien ! .

Література:

1. Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского языка / Владимир Григорьевич Гак. – М. : Добросвет, 2000. – 832 с.

2. Реферовская Е. А. Философия языка и грамматические теории во Франции (история лингвистики) / Елезавета Артуровна Реферовская. – С. : «Петербург – ХХІ век», 1996. – 176 с.

3. Чарыкова О. Н. Скрытые категории как факт языкового сознания. / Ольга Николаевна Чарыкова // Культура общения и ее формирование / отв. за вып. Иосифа Абрамовича Стернина. — Воронеж : «Истоки», 2005. — Вып. 14. — С. 43– 45.