Гриценко К.В.

Науковий керівник: Узунова О.В., к.ю.н., доцент

Запорізький національний університет, Україна

Зайняття гральним бізнесом: теоретично-правовий аналіз злочину та засоби протидії

На сьогоднішній день наявність безумовної заборони азартних ігор не може бути надійною перешкодою для грального бізнесу, що поряд із торгівлею зброєю та наркотиками є одним із надприбуткових видів нелегального підприємництва. За оцінками фахівців, гральний бізнес в Україні щорічно приносить його організаторам мільярди доларів США незаконного прибутку [1, 3]. Також, слід зауважити, що здійснена на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» від 15 листопада 2011 року так звана «гуманізація» відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності спричинила перехід зайняття гральним бізнесом із групи злочинів невеликої тяжкості в особливо тяжкі. Жоден інший основний склад злочину із Розділу VII «Злочини у сфері господарської діяльності» Кримінального кодексу України (далі – КК України) не віднесено до особливо тяжких. Тому актуальним, на сьогодні, залишається не тільки аналіз нормативно-правової бази з даного питання, а й наукової розробки адекватних і дієвих засобів протидії зайняттю гральним бізнесом.

Питанню юридичної відповідальності за правопорушення у сфері грального бізнесу приділено значну увагу в працях таких науковців, як В.М. Берекета, Д.О. Гетманцева, В.М. Дорогих, Н.І. Майданик, Н.О. Петличко та ін.

Загальновизнаною підставою криміналізації діяння є його суспільна небезпечність, що полягає у здатності певного діяння заподіювати чи створювати загрозу заподіяння істотної шкоди охоронюваним нормами кримінального права об’єктам. Тому суспільну небезпечність зайняття гральним бізнесом слід оцінювати, ґрунтуючись на об’єктивних даних про умови, в яких сьогодні функціонують гральні заклади, а також шкоду, що заподіює такий бізнес правам окремих громадян та інтересам держави. У наукових дослідженнях традиційно виділяють два основні напрями загроз, за якими гральний бізнес визначається таким, що може заподіяти істотну шкоду: 1) економічна безпека держави та системи господарювання; 2) морально-етична складова життєдіяльності людини та її психічне здоров’я [2, 82].

З огляду на це, необхідно зазначити нормативно-правове регулювання даного злочину. З прийняттям 22.12.2010 р. Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про заборону грального бізнесу в Україні», у КК України з’явилася стаття 203-2, яка передбачає кримінальну відповідальність за зайняття гральним бізнесом. Роком раніше вже була успішно зроблена спроба встановити відповідальність за подібну діяльність. Закон України «Про заборону грального бізнесу» від 25.06.2009 р. дав чітке визначення грального бізнесу і азартним іграм, виокремив від них інші види ігор, які не відносяться до азартних ігор [3; 4]. Однак на час прийняття зазначеного нормативного акта законодавець обмежився лише заходами адміністративної відповідальності за порушення проголошених приписів. А саме, участь в організованих без дозволу азартних іграх (карти, рулетка, «наперсток» та інші) на гроші, речі та інші цінності становить об’єктивну сторону складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 181 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. [5].

Отже, санкція ч. 1 ст. 203-2 КК України передбачає покарання у вигляді штрафу від десяти до сорока тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією грального обладнання. За даними статистики, у 2011 р. за ст. 203-2 КК України було зареєстровано 952 злочини, станом на 20.11.2012 р. – 926 злочинів. Уже в 2013 р. в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було обліковано 1248 кримінальних правопорушень за цією статтею, а 428 особам повідомлено про підозру у зайнятті гральним бізнесом [6, 79].

Кваліфікуючою ознакою зайняття гральним бізнесом відповідно до ч. 2 ст. 203-2 КК України є вчинення цього діяння особою, раніше судимою за зайняття гральним бізнесом. Про стійкість суспільно небезпечної спрямованості особистості злочинця, який займається гральним бізнесом, свідчить значна частка спеціального рецидиву, що, до того ж, має тенденцією до зростання [6, 79]. Так, чисельність засуджених за ч. 2 ст. 203-2 КК України в 2011 р. становила 4 особи, у 2012 р. – 6 осіб, на початку 2013 р. – 11 осіб. Отже, застосоване до засуджених покарання не дало змоги досягнути його мети – виправлення цих осіб, а також запобігання вчиненню ними нових злочинів.

Проаналізувавши національне законодавство з даного питання, необхідно виділити основні засоби протидії зайняттю гральним бізнесом в Україні.

По-перше, це фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі восьми тисяч мінімальних заробітних плат, що передбачено у ч. 1 ст. 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні». Фінансові санкції застосовуються до суб’єктів господарювання, які організовують і проводять азартні ігри, за рішенням суду, ухваленим за позовом органів міліції та/або Державної фіскальної служби [4].

По-друге, конфіскація грального обладнання. Застосування цього заходу протидії гральному бізнесу насамперед спрямовано на недопущення продовження злочинної діяльності шляхом подальшого використання такого обладнання. Вперше такий засіб було закріплено у ч. 1 ст. 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні», а з 17.01.2012 р. – у санкціях ст. 203‑2 КК України [5].

По-третє, перерахування прибутку (доходу) від проведення азартної гри до Державного бюджету України. Характер цього засобу протидії зайняттю гральним бізнесом не є кримінально-правовим і в законодавстві про кримінальну відповідальність він не визначений. Пряма вказівка на його застосування міститься лише у ч. 1 ст. 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні». Очевидно, що перерахуванню такого доходу до бюджету має передувати його вилучення.

По-четверте, відповідно до санкцій ст. 203-2 КК України єдиним покаранням, що може бути призначене за вчинення такого діяння, є штраф (про розмір штрафу було зазначено вище).

Підсумовуючи все вищезазначене, слід звернути увагу, що чинна редакція санкцій ст. 203‑2 КК України є безальтернативною і передбачає лише один вид покарання – штраф. Як показало дослідження, засудження до штрафу, навіть у найбільшому розмірі, не є необхідним і достатнім для виправлення таких осіб та попередження нових злочинів, як цього вимагає ч. 2 ст. 65 КК України. У зв’язку з наведеним санкції ст. 203-2 КК України доцільно доповнити вказівкою на альтернативний і більш суворий вид покарання – позбавлення волі на певний строк.

Література:

1. Петричко Н.О. Незаконні азартні ігри: кримінально-правове та кримінологічне дослідження: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Н.О. Петричко; Київський національний університет внутрішніх справ. – К., 2010. – 20 с.

2. Гладун О.З. Суспільна небезпечність зайняття гральним бізнесом / О.З. Гладун // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. – 2014. – № 4. – С. 81-85.

3. Про заборону грального бізнесу в Україні: Закон України від 15 травня 2009 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua

4. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua

5. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua

6. Гладун О. Протидія зайняттю гральним бізнесом в Україні / О. Гладун // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2014. – № 3. – С. 78-85.