Карпик М.Л.
Національний авіаційний
університет, Україна
Науковий керівник: к.ю.н., доцент Юринець Ю.Л.
Статус Генерального прокурора України
Сучасний етап розвитку державності
в Україні, що передбачає реформування органів прокуратури, потребує з’ясування конституційно
- правового статусу Генерального прокурора України як носія прокурорської влади
та вдосконалення його правового забезпечення.
Останнім часом вченими-правниками
активно досліджувалися особливості правового статусу людини і громадянина,
державних службовців, суддів. Однак специфіці правового статусу Генерального прокурора
України – найвищої посадової особи прокуратури України – в теоретичному аспекті
належної уваги не приділялось. У чинному законодавстві правовий статус
Генерального прокурора України прямо не визначено [4].
У теорії права правовий статус
особи визначається як сукупність невід’ємних від особистості конституційних
(загальних) прав та обов’язків, як сукупність прийнятих Конституцією України
або іншими законами вихідних, невідчужуваних прав та обов’язків людини,
повноважень посадових осіб, безпосередньо закріплених за тими чи іншими суб’єктами
права. Доповнюючи зазначені визначення, варто додати, що статус суб’єкта
становить передусім певну сукупність його соціальних можливостей, обсяг і
характер яких залежить від тієї ролі, соціальної функції, що виконується ним у
суспільстві.
Таким чином, прокурор як носій
компетенції органів прокуратури реалізує державно-владні повноваження у різних
сферах суспільного життя, професійно здійснює діяльність щодо забезпечення виконання
функцій, покладених на прокуратуру. Його повноваження безпосередньо пов’язані
зі службою в органах прокуратури. Крім загального правового статусу особи,
громадянина, прокурор, який перебуває на державній службі, має спеціальний
статус державного службовця. Між прокурором і державою на певному етапі виникають
конкретні державно-службові правовідносини, які характеризуються наявністю
взаємних прав, обов’язків, обмежень і заборон, відповідальності й інших атрибутів
правового статусу прокурора. Наявність спеціального правового статусу свідчить
про особливе правове становище суб’єкта. Саме тому є усі підстави стверджувати,
що статус прокурора – різновид службово-правового статусу [4].
Згідно до ст. 9 Закону України «Про
державну службу» визначає, що правовий статус Генерального прокурора України
регулюється Конституцією України [1] та спеціальними законами України [2, 3].
Основний Закон держави на
конституційному рівні закріпив головуюче положення Генерального прокурора в
єдиній централізованій системі органів прокуратури, встановив порядок його
призначення на посаду та звільнення з неї, термін повноважень, надавши йому
таким чином конституційного статусу.
Таким чином, якщо розглядати Генерального
прокурора як посадову особу, то варто зазначити, що до формально-структурних
елементів його правового статусу можна віднести: найменування посади; ранг;
порядок призначення і звільнення; повноваження (і насамперед виключні);
гарантії тощо.
Отже, за своєю сутністю статус
прокурора є також особливим різновидом професійного статусу, оскільки йдеться
про його виняткові правові можливості впливу на ефективне здійснення
професійної діяльності [4].
Загалом правовий статус прокурора
можна визначити як встановлену законом сукупність загальних і спеціальних прав
та обов’язків, визначених законом, які зумовлюють міру його належності та
можливої поведінки у сфері державно-службових відносин.
Отже, важлива роль при визначенні
правового статусу прокурора відводиться його структурі. Структура статусу
загалом – це сукупність істотних стійких зв’язків і властивостей особи, які
забезпечують свою цілісність, зберігають основні якості за будь-яких ситуацій і
змін. Це стосується й статусу Генерального прокурора України. У науці існують
різні думки щодо визначення структури його статусу [4].
Таким чином, узагальнивши і
критично усвідомивши різні підходи щодо з’ясування структури статусу особи взагалі
та Генерального прокурора України зокрема, доходимо висновку, що зводити його
лише до сукупності прав та обов’язків не можна. Поняття правового статусу
особи, набагато складніше. Воно охоплює низку структурних елементів:
громадянство, правосуб’єктність, повноваження, компетенцію, законні інтереси,
функції, принципи діяльності, відповідальність, гарантії незалежності, правосвідомість,
статутні правовідносини, наявність відповідних правових норм. Без цих елементів
взагалі не може бути правового статусу. Водночас усі перелічені елементи є
складовими правового статусу Генерального прокурора України. Вони
взаємопов’язані та взаємообумовлені. Разом із тим наявність покладених на нього
обов’язків і наданих прав породжує певні обмеження й заборони, зумовлені особливим
статусом їх носія. Сутність таких обмежень полягає у виключенні або обмеженні
свободи вибору поведінки у певній сфері правовідносин, що має слугувати
запобіганню протиправного використання прокурором свого посадового становища, зловживання
наданою йому владою. Зупинимося лише на деяких із них. Генеральним прокурором
України може бути лише громадянин України [4].
Отже, Генеральний прокурор передусім
має статус громадянина України, і йому належать усі конституційні права,
свободи, обов’язки громадянина України. Виняток становлять лише деякі з них,
спеціально визначені законом. Правосуб’єктність також є складовою правового
статусу Генерального прокурора України. Він – фактичний носій певних юридичних
прав та обов’язків. Тому правосуб’єктність є невід’ємною від Генерального
прокурора України, як і від будь-якої особи, й виникає з моменту призначення
його на посаду. Найістотнішими елементами правового статусу Генерального прокурора
України є його права й обов’язки (повноваження). Реалізуючи їх, Генеральний
прокурор України вступає у відповідні правовідносини з іншими суб’єктами.
Повноваження Генерального прокурора мають державно-владний, імперативно-розпорядчий
характер і є проявом принципу публічності. Ці повноваження визначено в Законі
України «Про прокуратуру», Кримінально-процесуальному кодексі України й інших
законодавчих актах.
Права Генерального прокурора
України визначено чітко, наприклад, право брати участь у засіданнях Верховної
Ради України й інших колегіальних органів ст. 9 Закону [2], право бути
невідкладно прийнятим Головою Верховної Ради України, Президентом України, Прем’єр
- міністром України ст. 11 Закону [2].
До особливостей статусу
Генерального прокурора України належить: не менш ніж раз на рік інформувати
Верховну Раду України про стан законності ст. 2 Закону [2], очолювати єдину централізовану
систему органів прокуратури ст. 6 Закону [2], затверджувати її структуру,
призначати на посаду прокурорів та їх заступників, зокрема і своїх [2].
Генеральний прокурор за посадою є
Головою колегії Генпрокуратури ст.14 Закону [2], членом Вищої ради юстиції ст.
131 Конституції України [1].
У законодавстві вміщено багато інших
нормативних положень щодо повноважень Генерального прокурора, завдань і
функцій, що на нього покладаються.
Водночас доцільно зауважити, що
правове забезпечення гарантій незалежності та стабільності службового статусу
Генерального прокурора України є недостатні. Зокрема, у демократичній державі,
якою на конституційному рівні задекларувала себе Україна, відносини між вищим
її керівництвом і Генеральним прокурором мають ґрунтуватися на принципово інших
підходах. Передусім на повазі з боку суспільства та вищих керівників держави до
посади Генерального прокурора як одного з найважливіших гарантів законності,
розумінні виняткової складності та багатоманітності поставлених перед прокуратурою
питань і, звичайно ж, встановленні на законодавчому рівні чітких процедур
взаємодії у цих відносинах [4].
Як вбачається, практично таких умов
в Україні дотепер не створено. І хоча ст. 122 Конституції України передбачає,
що Генеральний прокурор призначається на 5 років, жоден із попередніх
генеральних прокурорів не відпрацював і половини цього терміну. Отже, така конституційна
гарантія виявилася недостатньо дієвою, оскільки вона не підкріплена іншими вагомими
гарантіями.
Рішучий і впевнений крок на шляху
до майбутніх змін у правовому статусі Генерального прокурора України зробила
Генеральна прокуратура України, яка підготувала і винесла на широкий загал
Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України», який отримав
схвалення міжнародних експертів Венеціанської комісії.
Таким чином, законопроектом
передбачено закріплення конституційного статусу прокуратури та Генерального
прокурора відповідно до міжнародних принципів і стандартів щодо ролі і місця
прокуратури у демократичному суспільстві, зважаючи на історичні традиції,
реальний стан державного та суспільного розвитку. Відповідно до законопроекту
прокуратура становить єдину незалежну систему органів судової влади, уточнені порядок
призначення та звільнення з посади Генерального прокурора, функції прокуратури,
термін повноважень Генерального прокурора, вперше на найвищому рівні
пропонується встановити вимоги до особи, яка буде претендувати на зайняття цієї
посади. При вирішенні питання про місце прокуратури в системі державної влади,
безумовно, потрібно надати перевагу судовій гілці влади [4].
Немає потреби зайвий раз доводити,
що в сучасних умовах державотворення роль органів прокуратури України та їх
керівника – Генерального прокурора – необхідно посилювати, спрямовуючи їх
діяльність на утвердження верховенства права, виконання завдань щодо захисту
від неправомірних посягань на гарантовані Конституцією України права і свободи
людини, суспільства і держави.
Література
1. Конституція України Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - С.141.
2. Про прокуратуру: Закон України від 05.11.1991р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №53. - С.794.
3. Про прокуратуру: Закон України від 14.10.2014р. : Електронний ресурс. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T141697.html
4. Окремі питання визначення правового статусу генерального прокурора України / О. Толочко . Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.adhdportal.com/book_3744_chapter_47_Oleksandr_TOLOCHKO,.html