Олійник Л.Г.

Вінницький кооперативний коледж економіки і права

Сучасні фактори конкурентноздатності підприємств легкої промисловості

Однією із галузей промислового виробництва, яка сьогодні більш-менш розвинута це легка промисловість.

Потенційні можливості галузі використовуються недостатньо внаслідок значних недопоставок сировини за міждержавними угодами з країнами СНД, практично припинені імпортні поставки, які щороку становили 500 млн дол. США.

Перед легкою промисловістю поставлено важливі завдання — формувати і розміщувати державні замовлення і державні контракти і координувати діяльність підприємств, пов'язану з виконанням цього завдання, а також виробляти цільові програми перспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей. У розроблених проектах програм розвитку легкої промисловості України передбачено розширити сировинну базу та ліквідувати диспропорції в окремих підгалузях; розвивати машинобудування для легкої промисловості, а також механізм відновлення зв'язків з країнами СНД.

В умовах ринку всі підприємства прагнуть досягнення лідируючих позицій у своїй сфері. Якщо вдало вибрати свою ринкову нішу і вийти до споживача з унікальними пропозиціями (новою продукцією, новими послугами) то це забезпечує, як правило, комерційний успіх, високій рівень конкурентноздатності й лідерство у області легкої промисловості, де немає конкурентів, або конкуренція слабка. Звичайно ж, конкуренти з’являються, але не відразу, а у період становлення бізнесу за допомогою науково – технічної політики необхідно вибрати нову нішу, створити новий продукт. Тільки так можна забезпечити успіх і конкурентноздатність сучасному виробництву.

В умовах нової економіки ефект масштабу здобуває нові форми. Традиційно він проявляється в тім, що зі збільшенням масштабу ростуть витрати, пов’язані з координацією усе більше складних процесів. У результаті можна виявити оптимальні розміри виробництва. Саме за таким принципом визначають розміри виробництва легкої промисловості.

Характерна риса сучасного виробництва – наявність компонента знань у кожному продукті і послузі. Інтелектуальна робота, спеціальні знання і комунікації стають факторами не тільки створенню доданої вартості, але й конкурентноздатності, економічного розвитку підприємства. Для багатьох видів продукції легкої промисловості більша частина вартості створюється на стадії не стільки матеріального виробництва, скільки маркетингу, збуту і науково – технічного розвитку, а також у рамках планування, транспортування, продажу й обслуговування. Джерелом нової доданої вартості виступає в теперішній час дизайн, контроль якості, маркетинг і обслуговування.

Сучасне виробництво – це діяльність розуму тобто переважно нематеріальний вплив з боку інженерів, бухгалтерів, конструкторів, дизайнерів, фахівців з персоналу, збуту і маркетингу, експертів з інформаційних мереж. В організаціях швейного виробництва все більша частина отриманого ефекту стає результатом застосування спеціальних знань, широкого навчання персоналу і взаємодії з партнерами й контрагентами.

Відтворювальний процес розширює свої традиційні рамки: він починається з вивчення потреб ринку, включає стадії фундаментальних і прикладних досліджень, інвестування, виробництва, збуту й обслуговування. А також маркетингу, інноваційної діяльності й навчання. В зв’язку з цим розширюються границі інфраструктури виробництва: вона містить у собі інфраструктуру інтелектуальної діяльності, технологічної реорганізації, маркетингу та організаційного розвитку.

У створенні вартості конкретного продукту найбільшу питому вагу займають ті види діяльності, які забезпечують розвиток підприємства:

- створення нового продукту, інжиніринг;

- маркетинг, реклама, просування товару на ринок;

- транспортування, логістика;

- фінанси, інформаційні системи;

- консультації, бухгалтерський облік, аудит.

Якщо вдало вибрати свою ринкову нішу і вийти до споживача з унікальними пропозиціями (новою продукцією, новими послугами) то це забезпечить, як правило, комерційний успіх, високий рівень конкурентноздатності і лідерство у своїй галузі. Головною рисою підприємства – лідера стає гнучкість, уміння швидко і ефективно перебудувати свою роботу. Реалізувати нововведення, організувати перманентну реорганізацію і реконструкцію і у той же час забезпечувати високу прибутковість.

При формуванні стратегії підприємств доцільно не обмежуватися аналізом зовнішніх і внутрішніх факторів розвитку, а співвідносити стратегічні рішення з елементами конкурентної стратегії кращих аналогічних підприємств і організацій. Сучасна конкурентна стратегія підприємства орієнтується на стійкі характеристики, властиві успішно діючим підприємствам. Зокрема, для підприємств легкої промисловості, що досягли лідируючих позицій у своїй сфері виробництва, характерні деякі характеристики конкурентної стратегії.

Власна ніша на ринку. Підприємство прагне мати власну нішу на ринку, де її не оточують конкуренти або імітатори. Не масштаб, а унікальна спеціалізація стає конкурентною перевагою. Власна ніша на ринку не може існувати довго, тому підприємство постійно трансформує цю нішу або створює нові ніші, знаходячи на ринку тимчасові монопольні переваги.

Турбота про якість. Неможливо забезпечити конкурентноздатність, не здійснюючи постійну турботу про якість вироблених товарів. Контроль якості стає в зв’язку з цим обов’язковим елементом ефективного менеджменту.

Інновації. Постійне відновлення продукції, технології, методів керування. Видів діяльності характеризує кращі підприємства легкої промисловості. Щільний потік нововведень на будь – якій дільниці, на будь – якому рівні керування – у відділі збуту, бухгалтерії, на виробництві – ось що відрізняє переможців конкуренції. Саме інновації забезпечують адаптивність до послідовних змін у зовнішньому середовищі. Підприємства легкої промисловості постійно вчаться освоювати нові підходи. Технології і методи.

Швидкість дій. Лідерів підприємств легкої промисловості відрізняє швидкість здійснення будь – яких дій : і відновлення продукції, і здійснення реконструкції, і освоєння нових технологій.

Партнерство. Партнерство у взаєминах з контрагентами і споживачами дозволяє підвищувати якість, прискорити впровадження нововведень, залучити споживачів у процес модернізації продукції, адаптувати і перейняти передовий досвід контрагентів. В нових умовах конкурентна стратегія будується на стратегічних альянсах.

Міжнародна діяльність. Усі підприємства – лідери. Як правило. Активні на світових ринках. Інтерналізація діяльності стає стратегічним вибором, що забезпечує конкурентноздатність.

Таким чином, можна зробити наступні висновки.

Незважаючи на слабкий розвиток ринкових відносин у галузі легкої промисловості і незважаючи на перевагу неринкових механізмів конкурентної боротьби, в мірі загострення конкуренції на вітчизняному ринку проявляються приблизно ті ж самі фактори конкурентноздатності. що і в країнах з розвинутою економікою. Підприємства легкої промисловості повинні формувати власну стратегію конкурентної боротьби і змушені діяти так, щоб їх власна центральна компетенція розвивалася.

Література:

1. Про основні напрямки конкурентної політики на 2002 – 2004 роки: Указ президента України від 19 листопада 2001р.

2. Азов Г.Л. Конкуренція: аналіз, стратегии и практика. – М.: Центр экономики и маркетинга. 1996 р.