Котенко Т.М.

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

Екологізація середовища і форм функціонування рекреаційної сфери України

Несприятлива демографічна ситуація у комплексі з системними проблемами соціально-економічного розвитку держави призвели до погіршення стану здоров¢я і середовища життєдіяльності населення. Нині спостерігається зростання рівня захворюваності в переважній більшості регіонів України. Якщо в 1990 р. показник умовного здоров’я (тобто частка населення, визнаного умовно здоровим) складав 62,6%, в 1995 р. – 53,7, в 2000 р. – 44,5%, то в 2005 р. – 28,2%. В 2005 р. на 100 тис. дітей віком до 14 років зареєстровано 133,2 тис. випадків захворювань, підлітків віком 15-17 років – 88,7 тис., дорослих віком 18 років і старше – 56,6 тис.

Подібні характеристики значною мірою є наслідком незадовільного стану довкілля в Україні, що останнім часом часто оцінюється як кризовий. Кризовість екологічної ситуації, зумовлюючись насамперед структурними деформаціями народного господарства та відсутністю дієвої державної екологічної політики, відображається, зокрема, зростанні викидів в атмосферу забруднюючих речовини та скидів у водойми стічних вод з низьким рівнем очищення, посиленні негативного впливу всіх видів транспорту, гострій нестачі інвестицій для модернізації технологій та реалізації природоохоронних заходів. Якщо порівняно з 1995 р. рівень антропогенного навантаження на довкілля в 2004 р. зменшився (викиди забруднюючих речовин в атмосферу від стаціонарних джерел та обсяги скидів у водні об’єкти забруднених стічних вод скоротилися в 1,4 рази), то порівняно з 2000 р. – знову зріс (відповідні показники підвищились на 4,9 та 0,4%); низьким залишається рівень застосування інноваційних ресурсозберігаючих та природоохоронних технологій, зокрема технологій переробки, утилізації та знищення відходів. Без належної оцінки екологічної ситуації та господарської ємності біосфери виникають регіональні центри з надмірною концентрацією промислових виробництв, що характеризуються підвищеним забрудненням довкілля та інтенсивним використанням природних ресурсів, у тому числі рекреаційних (Донецько-Придніпровський комплекс, наприклад, посідає одне з перших місць у Європі за рівнем забруднення, з іншого боку, Донецька область знаходиться на другому місці після АР Крим за кількістю санаторно-курортних закладів та оздоровлених в них осіб); спостерігається усталення тенденції до перенесення екологічно небезпечних виробництв з країн ближнього зарубіжжя до України (саме таку оцінку можна надати, зокрема, активності польських інвесторів на території Львівської області).

Розглядаючи рекреаційну сферу як систему, що об’єднує рекреаційні й туристичні заклади, іншу обслуговуючу інфраструктуру з тісними виробничими й економічними зв’язками та спільним використанням ресурсів, які мають на меті задоволення різноманітних оздоровчих, пізнавальних, культурних та інших дозвіллєвих потреб населення, серед її функцій розрізняємо екологічну – домінуючу з точки зору раціонального екологоорієнтованого природокористування (полягає в стимулюванні / обмеженні розвитку ряду виробництв, які позитивно / негативно впливають на довкілля, природні і культурні цінності). Передумовою розвитку рекреаційної сфери є рекреаційні ресурси – природні умови та ресурси, щодо яких здійснена кількісна і якісна оцінка з точки зору їх придатності для розміщення рекреаційних закладів, котра спирається на ряд фундаментальних критеріїв, перш за все, на уявлення про суспільну необхідність (потребу) використання, техніко-економічні можливості освоєння, рівень вивченості.

Прискорений розвиток рекреаційно-туристичної сфери в регіонах України останнім часом має, поряд з позитивними, і негативні наслідки, зокрема відбувається перевантаження інфраструктури, руйнується природне середовище, зникають рідкісні види рослин, змінюються ареали проживання деяких тварин, погіршується якість повітря, води, санітарний стан територій. До негативних чинників функціонування рекреаційно-туристичної сфери, які впливають на стан природного середовища належать: надмірна концентрація рекреаційної та туристичної інфраструктури (санаторно-курортних закладів, готелів, туристичних баз, ресторанів, барів, паркінгів, автозаправочних станцій, пунктів технічного обслуговування тощо) в найпривабливіших рекреаційних зонах та туристичних центрах; розвиток таких видів рекреації і туризму, як короткотривалі зустрічі та ігри на природі, без облаштування необхідної супутньої інфраструктури (результат – засмічення приміських зон, найбільш інтенсивне у вихідні дні); нераціональне використання природних лікувальних ресурсів (гострою, зокрема, залишається проблема збереження пляжних територій, джерел мінеральних вод і родовищ цілющих грязей, проведення берегоукріплювальних і протизсувних робіт), відсутність дієвого державного контролю за їх експлуатацією, в тому числі комерційними структурами; викиди в атмосферу забруднюючих речовин та скиди у водойми стічних вод з низьким рівнем очищення виробничо-господарськими підприємствами, розташованими, передусім у зоні курортів та туристичних центрів; негативний вплив транспорту автомобільного, річкового і морського (найбільш небезпечний прояв – забруднення ґрунту і води нафтопродуктами та сміттям); нераціональність та недотримання санітарних і медичних норм експлуатації курортно-рекреаційних територій; сезонна перенасиченість, тобто курортних і туристичних населених пунктів, що найяскравіше проявляється в перевищенні їх інфраструктурних можливостей; великий потік неорганізованих рекреантів та туристів на фоні недостатньо розвинутої готельної мережі та масової пропозиції на тіньовому ринку послуг розміщення житлового фонду, здебільшого позбавленого мінімальних санітарно-гігієнічних зручностей тощо. Отже, нагальною є гармонізація рекреаційної і туристичної діяльності з потребами забезпечення сталого використання наявного природно-ресурсного потенціалу регіонів.

Поряд з негативними тенденціями розвитку рекреаційно-туристичної сфери, екологічну ситуацію погіршують: екологічно необґрунтоване ведення сільськогосподарського виробництва, в тому числі надмірне використання мінеральних добрив, пестицидів і гербіцидів, надмірна інтенсивність агротехнічних і агромеліоративних заходів; аварія на Чорнобильській АЕС та діяльність інших атомних електростанцій, які є джерелами радіаційної небезпеки, що посилює необхідність створення системи заходів радіаційного захисту населення і навколишнього середовища; забруднення акваторій Чорного і Азовського морів агропромисловими і комунальними стоками з прибережної зони та річок, що в них впадають; нераціональна практика лісокористування – виснаження лісів, зниження їх загальної продуктивності, скорочення площі зелених насаджень, руйнування системи захисних лісосмуг уздовж автомобільних шляхів та залізничних колій.

Врівноваження антропо- й техногенного навантаження на лікувальні та туристичні ресурси регіонів України (як вагома передумова забезпечення належної якості та ефективності оздоровлення і відпочинку населення) вимагає організації раціонального рекреаційного природокористування (раціонального споживання, відтворення, охорони цих ресурсів), що, представляючи собою один з пріоритетних напрямів державної стратегії екологоорієнтованого природокористування, охоплює заходи стосовно:

Ø дослідження рекреаційного потенціалу регіонів України та антропогенного навантаження на ландшафт;

Ø вдосконалення нормативно-правової бази функціонування рекреаційно-туристичної сфери у відповідності з вимогами міжнародного законодавства, в тому числі впровадження комплексу стандартів рекреаційного та туристичного продуктів та суміжних послуг (готельних, ресторанного господарства, транспорту, торгівлі тощо); поширення практики сертифікації рекреаційних та туристичних послуг і ліцензування закладів, що їх надають; оптимізації механізмів залучення до розвитку інфраструктури туризму і рекреації вітчизняних і зарубіжних інвесторів та малого бізнесу; формування та розширення кола регіональних комерційних і громадських інституцій, зацікавлених в інтенсифікації розвитку курортно-рекреаційних зон – господарських товариств, шкіл управління та бізнесу, центрів підтримки підприємництва, агентств і фондів сприяння локальним ініціативам тощо;

Ø обґрунтування місткості (норм і нормативів використання) об’єктів, розташованих в рекреаційних зонах і туристичних центрах; визначення доцільності подальшого розвитку конкретних зон рекреації та туризму, а також обмежень їх розвитку в перспективних регіонах (тобто визначення перспективних, потенційних та резервних зон), вдосконалення мережі та потужності санаторно-курортних закладів у відповідності з нормами антропогенного навантаження на ландшафт та потребами населення;

Ø розвиток найбільш перспективних видів рекреаційної та туристичної діяльності, якими будуть санаторно-курортне оздоровлення та лікування, спортивно-оздоровчий туризм (зокрема, гірський, альпінізм, дельтапланеризм, спелеотуризм), водний і морський (зокрема, яхтинг, дайвінг), мисливський, пішохідний, кінний, культурно-пізнавальний та інші популярні і нові нетрадиційні види туризму: екологічний, сільський „зелений”, уік-ендовий, молодіжний (тобто види туризму, найтісніше пов’язані з природою і найменш для неї шкідливі);

Ø цільове залучення ресурсів суб'єктів господарювання до виконання супутніх заходів у межах програм розвитку рекреаційної сфери та туризму, в тому числі розширення мережі об'єктів дозвілля, реставрації історико-культурних пам'яток;

Ø удосконалення рекламно-інформаційної діяльності, в тому числі активізації участі держави в рекламуванні національного рекреаційного і туристичного продукту на зовнішньому ринку цих послуг; сприяння створенню мережі інформаційних туристичних і курортних порталів в Інтернеті; участь у міжнародних та національних салонах, ярмарках, фестивалях, конференціях, симпозіумах, форумах; формування цільового замовлення на проведення маркетингових досліджень з метою вивчення попиту вітчизняних та іноземних споживачів на туристично-рекреаційні послуги.

Екологічно збалансований розвиток курортних територій і туристичних центрів сприятиме реалізації прав громадян на охорону здоров’я, медичну допомогу, відпочинок, безпечне для життя і відпочинку довкілля, з іншого боку, слугуючи вагомим чинником стабілізації та структурної перебудови економіки, підтримання екологічної безпеки, поглиблення процесів глобалізації, інтелектуалізації та інформатизації суспільства.