Сігнатулін М.В.

Донецький національний технічний університет

Правовий механізм міжнародного лізингу в структурі світових взаємовідносин

Світова практика розглядає лізингову угоду загалом як сукупність договорів, необхідних для реалізації лізингу між лізингодателем, лізингоодержувачем і продавцем (постачальником) предмета лізингу. До складу лізингової угоди, крім самого договору лізингу можуть входити договір доручення пошуку продавця устаткування і додаткового кредитора, договір про страхування предмета лізингу, договір про доставку, монтаж і обслуговування устаткування й інші необхідні послуги.

Міжнародний лізинг розглядається як угода, що може включати необмежену кількість задіяних сторін, суб'єкти якої є резидентами різних держав. В діловій практиці вигідність її застосування в першу чергу спрямована на експорт податкових пільг із країни лізингодателя в країну лізингоодержувача. Окрім цього, на макрорівні сума лізингових угод не враховується в підрахунку національної заборгованості, тобто з'являється можливість перевищити ліміти кредиторської заборгованості, що установлюються Міжнародним Валютним Фондом (МВФ) по окремих країнах.

Однак у силу того, що лізинг не є однотипним фінансовим продуктом і в кожній країні існують особливості його застосування, в рамках Міжнародного інституту з уніфікації приватного права в 1974 році була створена група з залученням представників лізингових компаній, їхніх регіональних асоціацій, банківських кіл, урядових експертів з багатьох країн світу по створенню уніфікованих правил з міжнародного фінансового лізингу.

Конвенція одержала назву УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг», і була підписана 28 травня 1988 року в м. Оттава. Для розширення світової кооперації і усунення бар’єрів здійснення зовнішньоекономічної діяльності 11 січня 2006 року був підписаний Закон України “Про приєднання до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг” [1].

Метою Конвенції є усунення наявних юридичних перешкод на шляху міжнародного фінансового лізингу, адаптації традиційних двосторонніх договорів оренди до тристороннього і саме головне - встановлення однакових норм, що регулюють правові взаємини всіх-учасників лізингової угоди.

З моменту приєднання до Конвенції для регулювання діяльності українського ринку фінансового лізингу необхідно виконання трьох істотних умов: сутності, територіального перебування учасників і часу висновку угоди.

Так, міжнародний документ регулює сутність операції, при якій одна сторона (лізингодатель) укладає із специфікацією іншої сторони (лізингоодержувача) договір із третьою стороною (постачальником), відповідно до якого лізингодатель здобуває устаткування на умовах, схвалених лізингоодержувачем у тій мірі, у якій вони торкаються його інтересів, і укладає договір лізингу з лізингоодержувачем, надаючи йому право використовувати устаткування натомість виплати періодичних (лізингових) платежів. Крім того, угода із фінансового лізингу повинна відповідати наступним вимогам:

-          лізингоодержувач визначає устаткування і вибирає постачальника, не покладаючись, у першу чергу, на досвід судження лізингодателя;

-          устаткування здобувається лізингодателем згідно з договором лізингу, що укладений або повинний бути укладений між лізингодателем і лизингоодержувачем, і постачальник обізнаний про це;

-          лізингові платежі, що підлягають виплаті за договором лізингу, розраховуються, зокрема, з урахуванням амортизації всієї або істотної частини вартості устаткування.

У Конвенції закріплений нерозривний зв'язок двох договорів - купівлі-продажу і лізингу, при цьому лізингоодержувач повинен схвалити умови першого договору, а постачальник має знати, для яких цілей здобувається устаткування.

Очевидно, що Конвенція виходить із класичного лізингу, якому властивий тристоронній характер. Тому зі сфери дії Конвенції виключені угоди, що мають двосторонню співпрацю. У першу чергу - прямий лізинг, коли лізингодатель і постачальник виступають в одній особі, і поворотний, коли в одній особі сполучений лізингополучатель і постачальник.

Крім цього, норми Конвенції застосовуються незалежно від того, чи передбачений договором лізингу подальший викуп устаткування або наступна здача в оренду.  Це було зроблено не випадково, тому що в деяких країнах обов'язковою вимогою договору лізингу є вимога права (опціону) на покупку, в інших же країнах, навпаки, наявність такої умови відразу перетворює лізинговий договір у договір умовного продажу (продажу в розстрочку).

Територіальні умови застосування Конвенції полягають у наступному:

лізингоодержувач і лізингодатель повинні знаходитися в різних країнах. Постачальник може знаходитися в одній із двох держав або третій країні. Однак при цьому необхідно, щоб держави, у яких знаходяться лізингодатель і лізингоодержувач, і держава постачальника були країнами, що ратифікували Конвенцію, або всі сторони угоди фінансового лізингу застосували до їх правовідносин (договорові постачання і договорові лізингу) права одного з договірних держав.

Часові умови застосування Конвенції полягають у тім, що цей документ вживається до угод фінансового лізингу, коли договір постачання і договір лізингу укладені в день вступу Конвенції в силу або після цієї дати у відношенні країн-учасниць договору.

Крім цього, для більш ефективного впровадження механізму міжнародного лізингу в Україні наступним етапом має стати внесення змін до діючих законодавчих актів у сфері цивільних відносин, оподаткування, митного і валютного контролю, і безперечно, до спеціального Закону “Про фінансовий лізинг” для уникнення протиріч укладання та виконання угод. Особливе місце треба приділити правам, обов'язкам і відповідальності сторін, які  знайшли відображення в Конвенції:

-       Власник устаткування - лізингодатель не несе відповідальності за збиток, не відшкодовує збитки, заподіяні цим устаткуванням ні користувачеві, ні третім особам. Це зв'язано з тим, що устаткування і постачальника вибирає його потенційний користувач. Функція лізингодателя складається тільки у фінансуванні угоди, лізингоодержувач, що не є стороною договору постачання, має право безпосередно звертатися з претензіями до постачальника устаткування.

-       Користувач устаткування, наділений тільки частиною прав, властивих власникові майна. Зокрема, лізингоодержувач не має права без згоди лізингодателя анулювати договір постачання.

-       Лізингодатель вправі зажадати дострокової виплати сум майбутніх періодичних платежів або розірвати договір лізингу, однак Конвенція не дає визначення «істотного» порушення договору, залишаючи це на розсуд сторін, тому то саме порушення в одному договорі може спричинити його припинення, а в іншому - немає.

-       Лізингодатель має можливість передачі приналежних йому прав на устаткування третім особам. Однак це не звільняє лізингодателя від його зобов'язань за договором лізингу, не змінює природу договору лізингу і не впливає на його регулювання. Це означає, що якщо до передачі прав лізингова угода регулювалася Конвенцією, то і після передачі прав до цих відносин продовжує застосовуватися Конвенція. Крім цього, уведення даної особливості дозволило не виключити зі сфери дії Конвенції такий розповсюджений вид лізингу, як левередж-лізинг.

Таким чином, Конвенція встановлює загальні норми регулювання міжнародних лізингових операцій, що у залежності від конкретних умов можуть уточнюватися учасниками угоди за їхнім розсудом. Основною особливістю концепції, покладеної в основу даної угоди, є прийняття в увагу економічно і юридично тісно зв'язаних між собою тристоронніх відносин виготовлювача устаткування (постачальника), лізингодателя цього майна і лізингоодержувача, причому істотно враховуються інтереси останнього. Очевидно, що приєднання до Конвенції більшої кількості країн, вдосконалення норм діючого українського правового механізма набагато полегшить розвиток міжнародної кооперації у сфері лізингу тому що Конвенція є уніфікуючим документом, що усуває ряд недоліків при здійсненні угод.

 

Бібліографія

 

1.                     Закон України “Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг” (в редакції Закона України від 11.01.2006 року № 3301-IV) // Бухгалтерія: право, податки, консультації. – К.: Бліц-інформ, 2006. - №12 (685). – с.5-9.