Прунцева Г.О.

ННЦ “ІАЕ”

Нетрадиційні джерела фінансування діяльності сільськогосподарських підприємств

Функціонування будь-якого підприємства передбачає його розширене відтворення. Для відтворювального розвитку суттєве значення мають джерела фінансування діяльності суб’єктів господарювання. Але наявні джерела фінансування не забезпечують в достатній мірі потреби підприємств. Загальна оцінка фінансового забезпечення діяльності виробників-аграріїв полягає у тому, що:

· їх власні фінансові ресурси є обмеженими, оскільки основні засоби характеризуються високим рівнем спрацьованості, а переважна частина підприємств – низькорентабельні або збиткові;

· користуватися кредитами може також не кожне підприємство з тієї причини, що при перевищенні рівнем відсоткової ставки (навіть з урахуванням дії пільгового механізму кредитування виробників-аграріїв) рівня рентабельності господарюючого суб’єкта виникає ситуація значних фінансових втрат при споживанні дорогих позичених коштів, що призводить до пониження раніше досягнутого рівня рентабельності або появи збитку;

· цільове фінансування аграрного сектора економіки є, як відомо, мізерним, оскільки державні витрати на підтримку розвитку галузі через недостатні обсяги бюджетних коштів для вирішення числених насущних проблем та незбалансованість бюджетів не перевищують протягом останніх років 3 –4% [2, с.90].

Наявні проблеми у фінансовому забезпеченні змушують підприємства шукати нетрадиційні для вітчизняної економіки джерела фінансових ресурсів. До нетрадиційних джерел фінансування можна віднести:

· фінансовий лізинг;

· факторингові операції;

· форфейтування;

· мобілізація заощаджень населення;

· залучення до легальної економіки тіньового капіталу;

· емісія боргових цінних паперів;

· використання венчурного капіталу.

Актуальність розвитку лізингових відносин в Україні обумовлена незадовільним станом матеріально-технічного забезпечення підприємств, найбільше це проявляється в аграрному секторі. Унаслідок зниження платоспроможності товаровиробників у сільському господарстві спостерігається спад рівня технічної забезпеченості, темпів оновлення матеріально-технічної бази. [7, c.67]. Однак, як справедливо зазначає В.Г.Андрійчук, з ряду об’єктивних і суб’єктивних причин така форма залучення аграрними підприємствами додаткових фінансових ресурсів має обмежений характер і не відіграє поки що вагомої ролі у підвищенні рівня їх механічної оснащеності. До таких причин він відносить недосконалість законодавства про лізинг, монопольне становище лізингодавців на ринку лізингових послуг, слабке фінансово-економічне становище багатьох аграрних підприємств, їх неспроможність своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі, висока вартість лізингових угод, яка пропонується рядом лізингових компаній [5, c.50].

Суть факторингу полягає в тому, що факторингова компанія купує у своїх клієнтів їхні платіжні вимоги до покупців на умовах негайної оплати 80-90% вартості відфактурованих поставок та сплати решти частини за вирахуванням комісійних і процентів за кредит у суворо визначені терміни незалежно від надходження виручки від покупців.

Українські підприємства використовують факторинг тільки у разі гострої потреби кредиту на дуже короткий термін. Сільськогосподарські підприємства практично зовсім не використовують цей вид фінансових операцій, що пов’язано, насамперед, з тим, що в Україні значно поширена передоплата за товар і мало розвинутий комерційний (товарний) кредит як високоризиковий [3, c.61].

Форфейтинг –це кредитування постачальника (як правило, експортера) шляхом купівлі векселів чи інших боргових зобов’язань.

Форфейтування є юридично найпоширенішим засобом рефінансування комерційного кредиту. Переваги його, особливо для сільськогосподарських підприємств-експортерів, пов’язані, у першу чергу, із повним перенесенням валютних, комерційних, політичних, переказних та інших видів ризику на форфейтера (банк), що робить форфейтування найкращим видом кредиту для продавця [3, c.63].

Щодо мобілізації заощаджень населення, то в Україні, на жаль, ще не створено необхідного механізму акумуляції та активізації залучення вільних коштів населення. Основною причиною цього є високий рівень недовіри населення як до банківської сфери, так і до політики уряду.

Ще одним і досить значним джерелом інвестиційних коштів могли б бути кошти тіньового сектору економіки України [8, c.230]. Ситуація, що склалась в країні, призводить до некерованості і криміналізації суспільства.

Щодо залучення коштів шляхом проведення емісії боргових цінних паперів, то основним його недоліком (особливо для інвесторів) є відсутність зв’язку емісії з матеріальним забезпеченням. Тобто відносини між інвестором та емітентом будуються на основі довіри, а основним індикатором надійності емітента та його цінних паперів є висновки рейтингового агентства, на яких найчастіше і базується вибір інвесторів [6, c.233].

Для фінансування розширення та розвитку своїх підприємств підприємці здебільшого не мають достатньо власного капіталу і використовують венчурний капітал, тобто інвестиції через цінні папери від зовнішніх інвесторів. Хоча й нелегко однозначно оцінити роль венчурного капіталу й зовнішніх інвестицій, але це необхідно джерело фінансування, яким ніколи не слід нехтувати [1, c.51].

З метою покращення фінансового забезпечення розвитку економіки агропромислового комплексу України, відділом організації планування та впровадження наукових розробок в АПК України Інституту аграрної економіки УААН розроблені та впроваджуються методичні рекомендації, направлені на покращення ситуації, щодо залучення кредитних коштів, а саме:

· Методичні рекомендації по використанню векселів як застави для кредитування в межах сум відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету. Суть методики полягає в залученні кредитних коштів для підприємств, що обслуговують сільгосптоваровиробників, на період до настання терміну відшкодування належних сум податку на додану вартість з державного бюджету. При цьому гарантія повернення отриманих кредитних коштів забезпечується використанням положень діючих законів та договором переуступки прав вимоги. зменшення ризику неповернення кредитних ресурсів є привабливим з точки зору банківської установи та значно поліпшує відносини банку і підприємства.

· Методичні рекомендації по використанню незавершеного виробництва як застави для забезпечення кредитування підприємств. Положення даної методики дозволяють провести оцінку незавершеного виробництва в рослинництві не лише як витрат по виконанню робіт, послуг, відповідно до “Методичних рекомендацій з планування, обліку, калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств”, затверджених наказом Міністерства агрополітики України № 132 від 18.05.2001 року, а й як товарної продукції, яка може бути призначена для реалізації або застави, за договірними цінами [4, c.119].

Отже, для ефективного відтворювального розвитку у сільськогосподарських підприємств виникає необхідність в залученні нетрадиційних для вітчизняної економіки джерел фінансових ресурсів. Але для цього потрібно в першу чергу, досконально вивчити досвід країн, де вже застосовується даний інструмент (механізм) залучення фінансових ресурсів, а по-друге, створити необхідний механізм акумуляції та активізації коштів і відповідну законодавчу базу.

Література:

1. Гріліхес І.В. Пошуки джерел фінансування для малих підприємств//Вчені записки/Інститут економіки, управління та господарського права.-1997.-Вип.1.-С.49-51.

2. Гривківська О.В. Джерела фінансування підприємств аграрного сектора економіки//Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць.-2004.-Вип.4(35).-С.89-92.

3. Гудзь О.Є. Розвиток нетрадиційних методів кредитування в аграрному секторі економіки//Економіка АПК.-2003.-№4.-С.61-66.

4. Корінько М.Д. Залучення коштів, як інструмент подальшого розвитку економіки АПК України//Збірник наукових праць Луганського аграрного університету.-2002.-Т.1.-№14(26)-С.117-119.

5. Олійник О.В. Проблеми фінансування відтворення активів сільськогосподарських підприємств//Збірник наукових праць Луганського аграрного університету.-2003.-№24(36)-С.49-56.

6. Пластун В.Л. Обгрунтування схеми фінансування експортерів за рахунок структуризації їх грошових потоків//Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Збірник наукових праць.-2004.-Т.9.-С.232-239.

7. Плетенецька С.М. Лізинг як джерело фінансування а АПК//Вісник.Економіка.-2000.-Вип.45.-С.67-69.

8. Федюніна С.Д. Удосконалення механізму фінансування інвестиційної діяльності підприємств АПК//Проблеми трансформації соціально-економічної системи в Україні. Збірник наукових праць.-2003.-С.225-233.