К.п.н. Полякова Я.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, Україна

Розвиток полікультурної освіти в Канаді

Феномен полікультурності став предметом спеціальних досліджень у світовій педагогіці з 60-х рр. XX в. Це пояснюється тим, що практично всі найбільші країни відносяться до полікультурних і поліетнічних співтовариств, в яких проживають національні меншини, внаслідок масової імміграції формуються нові малі етнічні групи. Необхідність толерантного співіснування великих і малих етнічних і національних громад породжує необхідність полікультурного виховання й освіти як важливого соціального і педагогічного принципу. Масштаби полікультурного виховання у провідних країнах світу істотно розрізняються. Становить інтерес вивчення канадського досвіду в цій області, оскільки в цій країні полікультурна освіта досягла значних успіхів, оскільки вона розглядається в цій країні як об'єктивна необхідність. Педагоги Канади тісно пов’язують питання про полікультурне виховання з досягненням національної спільності (ідентичності). На головне місце в стратегії досягнення канадської ідентичності ставиться виховання громадян у дусі полікультурності. Домінуючими педагогічними завданнями виступають прагнення виховати схильність до балансу, компромісу, толерантність і взаємоповагу, раціоналізм, неприйняття силових рішень.

У Канаді полікультурне виховання нерозривне з проблемою конвергенції етнічних груп населення. Канадська нація, як відомо, сформувалася з іммігрантів. Могутнім інструментом створення нації на поліетнічній основі виявилося виховання. Основи двомовної культури були закладені першими поселенцями з Англії і Франції. Поліетнічність і полікультурність - типова риса Канади. Потреба враховувати це у вихованні — об'єктивний наслідок історії цих країн, де приплив іммігрантів не тільки не припинявся три з половиною століття, але і збільшився в останні десятиліття. Так, у Канаді в 1990-х рр. щорічно поселялося близько чверті мільйона мігрантів більш ніж з 150 країн, третина з який - європейці, половина - вихідці з Азії, інші - африканці і латиноамериканці. Іммігранти нової хвилі утворили дуже велику групу населення (наприклад, в окремих частинах провінції Онтаріо до 40%.)

Ідея полікультурності одержала державну підтримку і розглядається в контексті інтеграційної ідеології формування громадянина Канади - співіснування загальнонаціональних цінностей і культурного плюралізму. Політика полікультурності була оголошена державною політикою в 1971 р., і залишається такою і сьогодні. Конституція 1982 р. закріпила за громадянами волю і право національно-культурного самовираження (Chapter of Rights and Freedoms). Важливою віхою внутрішньої політики виявився Акт (Multiculturalism Act) 1988 р., у якому визнання культурної розмаїтості було проголошено як базовий принцип канадського суспільства. Офіційно проголошувався курс на збереження і розвиток субкультур меншин («культур спадщини»), рівність культур у соціальному і культурному житті. Полікультуралізм був визначений як «джерело сили і майбутнього Канади».

Офіційними цілями Канади є заохочення взаємодії і підтримка етнічних і культурних груп населення. Це дозволяє останнім хвилям емігрантів досить швидко здобувати досвід мовного, суспільного і міжособистісного спілкування, ставати повноправними учасниками культурного розвитку країни. Полікультурний компонент офіційної політики Канади дозволяє багатьом групам іммігрантів і їхніх нащадків зберегти рівень культури історичної батьківщини. Право іммігрантів - представників національних меншин на культурне самовираження закріплено в освітніх програмах більшості провінцій Канади. Влади провінцій Ньюфаундленд, Нова Шотландія, Британська Колумбія й ін. підтримують і фінансують вимоги іммігрантських громад «третьої мови» (українці, італійці, німці) забезпечити навчання рідною мовою.

У Канаді завдання полікультурного виховання зважуються багато в чому за допомогою білінгвального навчання, що допомагає усвідомити дітям культурну й етнічну ідентичність. Білінгвальне навчання повинне знімати мовні проблеми учнів, поліпшувати успішність, розвивати навички усної мови. Програми білінгвального навчання варіативні. Частина з них передбачає розвиток навичок говоріння мовою. Усі програми припускають, що школярі білінгвальних навчальних закладів мають отримати таку компетенцію в мові і культурі більшості, що забезпечить необхідний рівень спілкування в соціумі.

У Канаді білінгвізм, тобто навчання на обох офіційних мовах - англійській і французькій, гарантований конституцією. Більш 2/3 дітей іммігрантів не володіють жодною з офіційних мов. Це породжує необхідність їхнього особливого навчання. Федеральний уряд надає фінансову підтримку провінційній владі при організації відповідного білінгвального навчання. У результаті з кінця 1980-х рр. білінгвізм виявився популярним у програмах навчання по всій країні. Поширення білінгвального навчання продиктовано прагненням канадців прилучитися до своїх субкультурних ідеалів, для чого необхідно добре знати рідну мову. У той же час етнічні меншини усвідомлюють, що для того, щоб заробляти на життя, домагатися цивільних прав, необхідно засвоїти домінуючі мови.

В світлі вищезазначеного багатий канадський дослід в галузі полікультурної освіти заслуговує більш детального вивчення українськими педагогами, зокрема білінгвальне навчання, оскільки проблема двомовності є однією із нагальних проблем вітчизняної освіти.

Література

1. Multicultural Education: A Place To Start/ A Guideline for Classrooms, Schools and Communities. Editors: K. A. McLeod & E. Krugly-Smolska. CASLT 1997.

2. Friesen, J. W., Harbeck, M. A., et al. Grade expectations: A multicultural handbook for teachers. Edmonton, AB: Multicultural Education Council, The Alberta's Teachers' Association, 1995.

3. Moodley, K. A. Beyond multicultural education: International perspectives. Calgary: Detselig enterprises, 1992.

4. Teidt, P. L. & Teidt, I. M. Multicultural teaching: A handbook of activities, information and strategies (4th ed.). Boston: Allyn & Bacon, 1995.