К. політ. н. Скомаровський В.О.,  Кожушко Т.В.

Європейський університет Уманська філія, Україна

ДЕЯКІ АСПЕКТИ СВОБОДИ В КОНТЕКСТІ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ

 

Свобода як філософське і політичне поняття не має чіткої однозначності. В історії філософії її розуміли і визначали по-різному. В цьому сенсі тут не має нічого дивного. Адже думка про зовнішній світ, суспільство і людину залежала від розвитку певної історичної доби, відповідної культури, політичних побудов та інших чинників, які наповнювали та формували зміст і розуміння поняття свободи. Незважаючи на різноманітні визначення цього унікального феномену, в історії філософії, (особливо у античних стоїків і середньовічних неоплатоників) свобода людини тлумачилася саме такою, що не піддається зовнішнім обставинам навколишнього світу. Натомість пригадаємо відому теорію Епіктета, яка твердить, що і раб, маючи вільну душу, може бути так само вільний як і імператор, водночас політично вільний громадянин - може бути рабом, якщо у нього душа раба. Все залежить від людини: наскільки сильно вона намагається протистояти зовнішнім обставинам. Немає людини, яка б не хотіла бути вільною. Але не знаючи, що таке свобода, людина може малювати для себе хибне уявлення щодо останньої. Якщо людина не здатна перебороти слабкості власного тіла - вона на все життя залишиться рабом. Відтак жити заради шлунку, на думку Епіктета, і підкорятися різним принизливим обставинам, є найгірше рабство для людини [1,с.289]. Незважаючи на певну привабливість такого розуміння свободи натомість маємо настільки мізерний вибір останньої, який, в свою чергу, заперечує саму сутність свободи.

Вибір людини на користь образу Бога як Особистості більш масштабний і безкінечно перевершує уяву про свободу античних стоїків. Але, так само як і у античній філософській думці, людина у своєму виборі не повинна орієнтуватись ні на зовнішній світ, ні на суспільство. Якщо і є  світовий порядок, він пов'язаний не з особистісною свободою людини, а з вибором на користь божественного світу на чолі з Богом. Для філософів середньовіччя людина є складовою частиною цього світу. Бог поставив релігійну душу у необхідність обирати одне із двох: або свободу нашої волі, або шлях до божественного світу [2, с. 226]. Думка про те, що свобода полягає у правильності вибору іде ще від Платона, а пізніше підтримана лібералами та екзистенціалістами. Це означає, що ми вільні лише тоді, коли над людськими почуттями панують обов’язок, відповідальність, внутрішнє переживання. Визначення: свобода є усвідомлена дія, за вибір якої кожний несе власну відповідальність; свобода обтяжена відповідальністю; свобода ґрунтується на власній самопроекції, відповідальна самопроекція, спрямована на абсолютну досконалість та ін. – розкривають зміст вказаного вище напрямку.

Ще одна концепція свободи, пов’язана з природною людиною, трактування якої визначалось по-різному: суспільним договором, характером суспільної людини, суспільства в цілому, де зміст свободи залежав від розвитку позитивного права. Рівень свободи тут розуміється в залежності від суспільної угоди, яка, у свою чергу, визначає рівень справедливих законів. В ідеалі, справедливі закони повинні ґрунтуватися на таких принципах суспільної домовленості, де свобода всіх була б умовою свободи для кожного. Але цей зрозумілий демократичний ідеал важко втілити у реальне життя переважно через обмежені можливості суспільного буття: панівної релігії, культурної традиції, рівнем соціально-економічного життя тощо. Якщо під природною людиною розуміти не її доцивілізаційну сутність, а індивідуальну, автономну і особистісну абсолютну досконалість; а під позитивною людиною - певні історичні досягнення в історичному процесі, то доцільно допустити певне еволюційне реформування позитивної людини до безмежної досконалості її природної сутності, де свобода  особистості поступово набуває абсолютного значення. Уявити, чи визначити таку свободу у позитивному світі з її обмеженою природою неможливо. Якщо природне право визнає неоднаковість кожної унікальної особистості, а тому об’єктивну їх різність, то позитивне право таку неоднаковість розглядає як нерівність. Як би люди не відрізнялись один від одного політично, економічно, соціально -  формальне визнання рівності є тією умовою, що веде до удосконалення стосунків між людьми, зберігаючи свободу. “Рівність загальних норм закону і поведінки є єдиним видом рівності, який веде до свободи, і єдиною рівністю, яку ми можемо гарантувати без знищення свободи” [3, с. 91].

Сучасна свобода поєднана з демократією неможлива без справедливості. Відомо, що не кожна людина може пристосуватись (в силу суб’єктивних якостей) до сучасного світу. Незважаючи на це, вона має бути забезпечена мінімальним рівнем цивілізованого існування аби не руйнувалась її людська гідність і не знищувалась культурна сутність. Сучаснийлібералізм стверджує індивідуальну свободу не тому, що формально байдужий до того, що люди роблять зі своїм життям, а тому, що він вважає: свобода має сенс лише тоді, коли люди живуть добре  

[4, с. 319].

 

Література:

1. Благо розумність мудрості / Соломон Мудрий, Еклезіаст. Пісня пісень. Притчі; Епіктет. Бесіди. – Сімферополь: Реноме, 1998. – 368 с.

2. Августин Блаженный О граде божием. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. – 1296 с.

3. Гаєк Ф.А. Конституція свободи. – Львів: Літопис, 2002. – 556 с.

4. Сучасна політична філософія: Антологія / Рональд Дворкін, Свобода, рівність, спільнота. – К.: Основи, 1998. – 575 с.