Васильєв Євген Олександрович

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Питання співвідношення поняття податкового процесу та податкових процедур

Сучасною наукою фінансового права ще не вироблений єдиний підхід до визначення поняття податкового процесу та пов’язаного з ним поняття податкових процедур. Дослідження цієї проблематики нерозривно пов’язано зі зверненням до наукових досліджень в галузі теорії права, співвідношення матеріального та процесуального права, теорії юридичного процесу.

Необхідність ефективного функціонування податкової системи держави, забезпечення формування доходної частини державного бюджету та місцевих бюджетів зумовлює потребу у подальшому удосконаленні діяльності податкових органів, детальної регламентації їх процесуальної діяльності.

Виходячи із закріпленого ч.2 ст.19 Конституції України принципу законності суб’єкти владних повноважень можуть здійснювати управлінську діяльність лише у разі наявності у них повноважень, які визначаються нормами матеріального права, та закріплення процесуального порядку їх реалізації.

На поточний момент достатньо актуальним є питання щодо співвідношення понять „процедура” та „процес”. Деякі автори схильні ототожнювати зазначені поняття, інші – пропонують називати „процедурою” все, що виходить за межі юрисдикційного процесу, виходячи з вузького розуміння поняття „процес”.

На цей час юридичною наукою вироблені два основні підходи до розуміння процесуальної діяльності. Так, наприклад, С.М.Абрамов зазначав, що процесуальна форма – це одна із суттєвих ознак, яка відрізняє суд та судову діяльність від інших органів держави та їх діяльності. [1, с.5] З позиції Д.В.Вінницького податковий процес розглядається як різновид податкової процедури, покликаної врегулювати відносини по застосуванню заходів податково-правового примусу і по розв’язанню податково-правових спорів.[2, с.305] Такий підхід до процесуальних відносин відображає вузьке юрисдикційне розуміння процесуальної діяльності лише в межах здійснення судочинства. Разом з тим юрисдикційний підхід не в змозі охопити, наприклад, позасудові процедури узгодження податкових зобов’язань та апеляційного оскарження суми податкових зобов’язань, нарахованих податковим органом тощо.

У літературі можна зустріти вказівки на те, що юридичний процес є різновидом процедур. Такої позиції дотримується В.Н. Протасов, який відзначає, що процес (процесуальна процедура) – це різновид юридичної процедури, обсяг і зміст якої визначаються тим, що вона слугує реалізації особливих відносин – матеріально-охоронних відносин. В.Н. Протасов критикує прихильників юридичного процесу за ототожнення процесу та юридичної процедури.[3, с.49,62] З іншого боку, деякі вчені вважають, що поняття юридичного процесу ширше і являє собою сукупність декількох процедур [4, с.27].

Неможна не погодитись із висновком В.Н. Протасова про помилковість ототожнення процесу та процедури. Більше того, на наш погляд, можна погодитись з позицією І.М.Лазарева, який виходячи із семантичного тлумачення слова „процес” робить висновок про те, що він складається із процедур та є більш широким поняттям по відношенню до останніх[7].

Разом з тим, С.С. Алексєєв вважає, що не будь-яка урегульована правом процедура здійснення юридичних дій може бути визнана процесом в тому спеціальному юридичному сенсі, який історично склався і прийнятий в законодавстві, на практиці, в науці. [5, с.122]

З цього приводу достатньо цікавою є позиція К.І. Комісарова, який стверджує, що спроби кожне процедурне правило прирівняти до норми процесуального права чи возвести в ранг норми права є ніщо інше як приниження значення норми процесуального права. На його думку, процесуальна форма у порівнянні із загальною процедурою дій учасників правовідносин є більш вузьким поняттям, тобто вона є нормативно встановленим порядком лише юрисдикційної діяльності[6, с.25].

Податковий процес у його найбільш широкому розумінні можні назвати рухом, зміною юридичних станів в результаті здійснення державою та іншими суб’єктами податкових правовідносин послідовних вольових дій, спрямованих на досягнення певних результатів упорядкування суспільних відносин.

Виходячи з викладених підходів, на наш погляд, необхідно приєднатися до думки І.М.Лазарева щодо помилковості ототожнення понять „процес” та „процедура” та визначення юридичної процедури як одне чи декілька юридично значущих дій, що становлять зміст того чи іншого виду юридичного процесу [7]. За визначенням О.В.Яковенко, „правова процедура це особливий нормативно встановлений порядок здійснення юридичної діяльності, спрямованої на реалізацію норм матеріального права та заснованих на них матеріальних правовідносин, охоронюваний від порушень правовими санкціями[8, с.7]”. З цього приводу вважаємо за необхідне погодитись із позицією Ю.А. Якімова з приводу того, що юридичний процес та юридична процедура співвідносяться між собою як зміст і форма. [9]

Література:

1. Абрамов С.Н. Гражданский процесс. М. Госюриздат, 1952,

2. Винницкий Д.В. Российское налоговое право: проблемы теории и практики. СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003.

3. Протасов В.Н. Основы общеправовой процессуальной теории. М., 1991.

4. Макаренко Т.Н. Налоговый процесс и налоговое производство // Финансовое право. 2002. №3.

5. Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. М., «Юридическая литература», 1971, с.122.

6. Комиссаров К.И. Форма юридической деятельности. // Труды ВЮЗИ. Проблемы соотношения материального и процессуального права., Москва,1980

7. Лазарев И.М. Административные процедуры в сфере взаимоотношений граждан и организаций с органами исполнительной власти в Российской Федерации. Автореф. дисс. к.ю.н., Москва, 2002.

8. Яковенко О.В. Правовая процедура. Автореф. дисс. к.ю.н., Саратов, 1997

9. Якимов Ю.А. Административно-юрисдикционный процесс и административно-юрисдикционное производство. Государство и право. №3.—1999. С.6.