Березівська Л.Д.

Інститут педагогіки АПН України

РЕФОРМА ШКОЛИ В ПЕРІОД ДИРЕКТОРІЇ УНР: УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

Авторитарні форми правління гетьмана П.П.Сокропадського не допомогли консолідувати суспільство і сприяли формуванню організованої опозиції з представників просоціалістичних партій, яка, спираючись на народну підтримку, відновила Українську Народну Республіку (далі УНР) і встановила владу Директорії (тимчасовий верховний орган) на чолі з В.К.Винниченком (13 листопада 1918 - кінець 1920).

Одним із стратегічних напрямів реформування освітньої галузі у досліджуваний період, як і попередні роки, стало управління шкільною освітою. В одному з перших розпоряджень Директорії УНР “Про управління школами на Україні” (10 грудня 1918, м.Вінниця) була засуджена діяльність Міністерства народної освіти і мистецтва за доби гетьмана П.Скоропадського, бо засновані ще Центральною Радою повітові шкільні ради були ліквідовані, а повернення до “дореформенних шкільних округів” виявилося неефективним, “централізм управління не відповідав домаганням шкільного життя”. Уряд поставив за мету повернутися до принципу децентралізації в управлінні освітою, спираючись на розроблений Центральною Радою Проект шкільного управління в Україні, і з цією метою наказав: відновити при відповідних земських управах повітові шкільні Ради; заснувати - Губерніальні ради освіти в кожному губерніальному місті; доручити місцевим філіям Національного Союзу разом з учительськими спілками й місцевим самоврядуванням обирати кандидатів в повітові (особи з 10-річним педагогічним стажем і вищою освітою) та губернські (особи з 5-річним педагогічним стажем і вищою освітою) комісари освіти, і подавати їх на затвердження до відділу освіти при Директорії УНР тощо [4, 2].

На засіданні Директорії УНР 3 січня 1919 р. під головуванням В.К.Винниченка (присутні – П.М.Андрієвський, А.Г.Макаренко, І.А.Красковський, С.В.Петлюра, П.К.Швець) приймається постанова про скасування адміністративно-шкільного поділу на учбові округи і доручається Міністерству освіти замінити його новим адміністративним поділом. 4 січня 1919 р. до Міністерства народної освіти від Директорії надійшла відповідна постанова [2, 3]. Розроблений Міністерством народної освіти Проект Закону управління освітою гостро критикувався і був схвалений з поправками на другому з’їзді Всеукраїнської вчительської спілки (14-18 січня 1919) [3, 55-56].

24 лютого 1919 р. Директорія затвердила Закон управління освітою в УНР, який поширювався на всій її території крім Холмщини і Поліської округи. За законом ліквідовувалися шкільні округи і окружні комісаріати, замість них створювалися губерніальні, повітові, міські шкільні ради та управи. Найвищим дорадчим органом при Міністерстві визнавалася Головна шкільна рада у складі 21 особи з представників від земств, учительських організацій національних меншин, центральної учительської організації, Міністерства народної освіти, вищих шкіл, відділів освіти національних меншин тощо). При кожному губерніальному земстві створювалася Губерніальна шкільна рада у складі 16 осіб з представників від губерніальної земської управи, спілки міст губернії, губерніальної учительської спілки, губерніальних кооперативних і просвітницьких організацій та ін.). Функції Губерніальної шкільної ради полягали в об’єднанні та спрямуванні освітніх установ усіх національностей губернії; в завідуванні середніми школами і вчительськими семінаріями. Обов’язки Губерніальних шкільних рад полягали в піклуванні про навчально-виховний процес у школах, їхнє медично-санітарне становище; “про розвиток освіти на національному грунті”; розробці шкільної мережі; складанні бюджету тощо. Функції Повітової шкільної ради полягали в піклуванні про навчально-виховний процес на національному грунті в нижчих і вищих початкових школах, дошкільних і позашкільних установах повіту, міста. У складі Губерніальних шкільних рад перебували інструктори за галузями наук (гуманітарні, природничі, математичні) з вищою освітою і педагогічним стажем, котрі затверджувалися Міністерством народної освіти. Губерніальна

шкільна рада мала право скликати наради з питань освіти, але не менше ніж один раз на рік. У цій структурі мав бути і виконавчий орган – Губерніальна шкільна управа з такими повноваженнями: виконання постанов Губерніальної шкільної ради; надання розпоряджень школам; їх ревізування; догляд за виконанням інструкторами інструкцій. Губерніальний комісар мав стежити за виконанням усіх законів і розпоряджень уряду. Повітова шкільна управа -виконувати постанови Повітової шкільної ради, давати розпорядження школам та ревізувати їх; призначати на посади та звільняти з посад учителів тощо. Повітовий комісар мусив стежити за виконанням усіх законів уряду. З дозволу Міністерства народної освіти могли утворюватися на чолі з міським комісаром народної освіти міські шкільні ради (15 осіб) і шкільні управи (3 особи) за умови наявності в місті понад 60 початкових шкіл різних типів [1, 105-112].

В цілому новий Закон управління шкільною освітою акумулював основні положення двох попередніх проектів (часів Центральної Ради і Гетьманату П.П.Скоропадського). У ньому відновлювався принцип децентралізації, але звужувалися принципи демократизації та національно-персональної автономії. Закон не був втілений в життя через захоплення території України більшовиками, які створили власну систему управління освітою.

Література:

1.24 лютого 1919 р. Ухвалений Закон про управління освітою в Українській Народній Республіці //Вісник Державних законів для всіх земель Української Народної Республіки.-1919.- Вип. ХІУ, 25 квітня - С.105-112.

2.Законопроекти по освіті, подані до Ради Міністрів (з постановами або без них). (Т.І, грудень 1918-24 жовтня 1920) //Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф.2582, оп.1, спр.9, 145 арк.

3.Постернак С. Із історії освітнього руху на Україні за часи революції 1917-1919.- К.: Всеукраїнський кооперативний видавничий союз, 1920.- 127 с.

4.Розпорядження Директорії Української Народної Республіки про управління школами на Україні //Вісник УНР.-1918.-Ч.1, 19 грудня (Вінниця).-С.2.