Секція: Економічні науки

Підсекція: Фінансові відносини

Лапан О.В.

Науковий керівник: Якубовська О.О.

Донецький державний університет економіки і торгівлі

 ім. М. Туган-Барановского

Фінансове забезпечення інноваційної діяльності в Україні

У сучасних умовах забезпечення конкурентоспроможності національних виробників, перспективи економічного зростання, вирішення певних екологічних і соціальних проблем будь-яка країна пов’язує з реалізацією інноваційної стратегії розвитку.

Сьогодні вже не існує сумнівів щодо необхідності переходу України на інноваційну модель економічного розвитку. Однак в країні практично не створенні умови для ефективного здійснення інновацій. Особливо актуальними є проблеми фінансового забезпечення інноваційної діяльності і створення спеціальних фінансових механізмів підтримки такої діяльності.

Проблемам фінансово-кредитної підтримки та стимулювання розвитку інноваційної діяльності присвячені праці Т. Александрюка, В. Бурковського,        А. Водянкова, О. Жилянської, О. Марченко, Л. Тулуша, А. Яковлєва та інших українських вчених. Однак, попри наявність великої кількості публікацій з проблем стимулювання інноваційної діяльності, необхідно відмітити відсутність науково обґрунтованих рекомендацій щодо використання стимулів розвитку інноваційних процесів в Україні.

Мета роботи – вивчення теоретичних основ фінансового стимулювання інноваційної діяльності й визначення напрямків удосконалення механізму фінансового забезпечення інноваційного розвитку підприємств України.

Однією з основних перешкод на шляху реалізації ефективної інноваційної політики є недостатнє використання державою саме непрямих економічних важелів стимулювання інноваційної діяльності, до яких належать: нормативно-правове регулювання участі різноманітних інститутів у інноваційному процесі, розподіл прав на інтелектуальну власність, податкове регулювання, сприятлива система бухгалтерського обліку та оподаткування витрат на дослідження і розробки [4, 63].

В державі розроблена ґрунтовна законодавча база щодо переходу України на інноваційний шлях розвитку, яка включає використання методів бюджетно-податкової політики. Так, відповідно до ст.2 Закону України “Про інноваційну діяльність” [1] серед основних принципів державної інноваційної політики передбачено фінансову підтримку, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності; ст.6 передбачає фінансову підтримку виконання інноваційних проектів та пільгове оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності. Проте на сьогодні заходи з активізації науково-технічної та інноваційної діяльності не мають достатнього практичного застосування і носять декларативний характер.

Законом України “Про інноваційну діяльність” також передбачені суттєві податкові пільги для підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність, а саме: сплата податків у половинному розмірі (ПДВ, податок на прибуток, земельний податок) та подальше їх використання за цільовим призначенням, звільнення від митного оподаткування необхідного устаткування і комплектуючих, прискорена амортизація основних засобів.

Необхідно відмітити той факт, що починаючи з 2003 року дія встановлених пільг призупинялася Законами Про Державний бюджет на відповідний рік. У Законі України “Про державний бюджет України на 2005 рік” та у Законі України “Про державний бюджет на 2006 рік” виключені статті, якими передбачалося пільгове оподаткування та митне регулювання інноваційної діяльності.

Необхідно відмітити, що із загального обсягу капіталовкладень в економіку України лише 10-15%  спрямовується на фінансування інноваційних і науково-технічних процесів. За даними Держкомстату, частка підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність, у 1-му кварталі 2006 року склала 7,9% від загальної кількості, у 2005 році – 9,8% (952 одиниці), у 2004 році – 10,0% [6]. Питома вага продукції, виробленої за новими технологіями, в машинобудуванні становить 26,5%, у металургії – 22%, у хімічній промисловості – 20 % [2, 103]. Наведені показники     підтверджують, що інноваційна діяльність в Україні дійсно потребує всебічної державної підтримки.

Під час дії спеціального режиму інноваційної та інвестиційної діяльності у межах вітчизняних технопарків (упродовж 2000 року – I півріччя 2004 року) до бюджету і державних цільових було перераховано понад 252 млн. дол. (у 2002 році – 35,5 млн. грн., у 2003 – 90 млн. грн., у 2004 – 116,5 млн. грн.). Для виконання інноваційних проектів були залучені інвестиції на суму 450 млн. грн. Головне, що пільговий режим оподаткування дав змогу технопаркам спрямувати 249,9 млн. грн. виключно на наукові дослідження і розробки, розвиток власної науково-технологічної та дослідно-експериментальної бази, підвищуючи тим самим конкурентоспроможність національної продукції [3, 68-69].

У 2005 році податкові пільги було повністю скасовано, що завдало значної шкоди не тільки суб’єктам інноваційної діяльності, а і державі в цілому. Такий захід призвів до порушення виконання затверджених бізнес-планів інноваційних та інвестиційних проектів, втрати довіри інвесторів, створив перешкоди для вчасного завершення науково-дослідницьких та проектних робіт, нарешті, порушив права та інтереси суб’єктів підприємницької діяльності. Як наслідок, суттєво зменшилися обсяги фінансових ресурсів, які спрямовувалися на розвиток науково-технічної діяльності.

Автори проекту бюджету на 2007 рік стверджують, що його розроблено з урахуванням необхідності переходу від споживчої моделі розвитку економіки до інвестиційно-інноваційної. Витрати державного бюджету інноваційно-інвестиційної спрямованості будуть збільшені порівняно з 2006 роком майже на 50% — до 26,8 млрд. грн. [5]. Крім того, в бюджеті закладено механізм надання кредитів на реалізацію інноваційних та інвестиційних проектів (в першу чергу, з впровадження енергозберігаючих технологій) на суму 767,4 млн. грн. [7].

Таким чином, в сучасних умовах економічного розвитку стимулювання інноваційної діяльності потрібно продовжувати непрямими методами  регулювання, особливе місце серед яких займають фінансові важелі і механізми стимулювання інновацій. Для цього необхідно:

1. повернути систему надання податкових пільг суб’єктам інноваційної діяльності, яка була сформована законодавством у 2000-2004 роках, а саме: застосування знижених ставок оподаткування НДДКР податком на додану вартість та податком на прибуток.

2. враховуючи позитивний міжнародний досвід, доцільно запровадити у широку практику надання суб’єктам господарювання інноваційного податкового кредиту, що дасть змогу залучати додаткові фінансові ресурси для здійснення інноваційних програм, поступово збільшувати обсяги інноваційно-інвестиційного кредиту.

3. потрібно відновити функціонування інноваційного фонду (як цільового позабюджетного фонду), який буде здійснювати акумулювання коштів для проведення масштабних інноваційних проектів, здійснювати інвестиції, надавати інноваційні кредити.

Отже, переорієнтація пріоритетів вітчизняної політики підтримки інноваційної діяльності повинна відбуватися шляхом розробки і запровадження дієвого механізму фінансових (особливо податкових) методів стимулювання інноваційних процесів.  

 Лапан О.В.    _______________

1. Про інноваційну діяльність: Закон України від 04.07.2002 р.

2. Захарін С.В. Стимулювання інноваційної діяльності корпоративного сектору // Фінанси України. – 2006. – № 7 – С. 101-107.

3. Марченко О. Альтернативні режими оподаткування як засіб стимулювання інноваційної діяльності // Економіст. – 2006. – № 9 – С. 67-69.

4. Тулуш Л.Д. Податкові важелі та механізми стимулювання інновацій // Фінанси України. – 2006. – № 4 – С. 62-70.

5. www.zn.kiev.ua/nn/show/617/54724/

6. http://ukrstat.gov.ua                             

7. http://www.sta.gov.ua/news.php3?10149

 

 

                                                              ­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­