Економічні науки

Магістр з економіки підприємства Фесіна О.А.

Донецький університет економіки та права. Україна

Економічний розвиток сучасного підприємства – основні складові його формування та  оцінки

Розвиток економічної системи України, останньої чверті ХХ століття, притерпів певних, докорінних трансформацій. З історичного нарису розвитку вітчизняної економічної системи можна виділити чотири основних  етапи, які певною мірою сформували підґрунтя сучасного становища у розвитку всіх без винятку галузей як промисловості, так й соціальної сфери.

Фахівці з економічної історії, та історії економічних вчень, зокрема відокремлюють дорадянський період, радянський період, піст радянський період, сучасний період – завершення трансформацій, та формування політики економічного розвитку.

Однак, як свідчить переконлива практика господарювання ведучою, первинною ланкою вітчизняної   економічної системи було, й залишається виробництво, підґрунтям якого, за умов господарювання в Україні, е його промисловий сектор.

Долаючи системну кризу, яка сформувалася майже в усіх галузях української економіки на прикінці ХХ сторіччя, вітчизняна промисловість відчула певні позитивні зрушення пише у 1999 році, а це вже восьмий рік господарювання України, як самостійної держави.

Як свідчить незалежна статистична експертиза, у 1990 році, з 15 колишніх республік СРСР, Україна сягнула перше місце за зносом основних фондів.

Розрив господарських зв’язків, формування принципово нової системи господарювання промислових підприємств, с початку у трансформаційній, а нині у ринковій економічних системі, спонукали вищій менеджмент промислового сектору до пошуку основних чинників забезпечення економічного розвитку на всіх рівнях економіки.

За даними, наведеними Кабінетом Міністрів України, реальний ВВП  у 2004 році склав 112,0 %, у  порівняні з попереднім періодом, номінальний доход населення за цей же період зріс на 21,7 %.

Дослідженню умов та передумов подолання кризових явищ, які охопили практично всі підприємства вітчизняної промисловості на прикінці ХХ сторіччя присвятили свої наукові пошуки відомі українські вчені-економісти, зокрема Я.Берсуцький, Н.Лепа – «Стратегическое управление: модели и методы», А.Козаченко – «Механизм стратегического управления крупными производственно – финансовыми системами промышленности», Л.Кузьменко «Предприятия в регионе – особенности управления и функционирования».

Як і багато інших понять, економічний  розвиток підприємства, припускає множинність свого чисельного представлення. Причому множинність ця не альтернативна (той чи інший показник), а взаємодоповнююча (система показників). Тому цілком коректно говорити про ефективність економічного розвитку промислового підприємства у вузькому й широкому змісті цього поняття. Уточнення авторського підходу до ефективності економічного управління розвитком, дозволить на нашу думку сформувати систему основних складових та  цілей управління таким розвитком.

          Основна задача, яку необхідно вирішувати при визначенні ефективності управління економічним розвитком у вузькому змісті слова, — вибір ознаки, що якнайкраще характеризує представлення про ефективність у цілому з погляду основної задачі, що стоїть перед підприємством чи іншою виробничою одиницею.         

 В міру розширення кола задач, що стоять перед підприємством, все важче описувати ефективність управління за допомогою одного показника. У цьому випадку зручніше перейти до системи показників, тобто трактувати ефективність управління розвитком у широкому значенні слова.

Розрахунок ефективності  економічного управління розвитком, та формування основних складових, що забезпечать такий розвиток, рекомендується здійснювати в наступній послідовності:

- по-перше, виділяється ряд ознак, що якнайкраще представляють та розкривають поняття ефективності (задача простіше, ніж виділення однієї ознаки); - по-друге, або пропонується процедура зведення ряду показників до одного з метою однозначної оцінки сформованої ситуації (додаткова задача), або допускається, що остаточне господарське рішення приймається при наявності декількох (цілком можливо, суперечливих) кількісних оцінок, тобто залучаються на допомогу у кінцевому рахунку такі «інструменти», як інтуїція, досвід і т.ін.

Вказані вище, подібного роду «інструменти» обов'язково присутні на одному з етапів побудови більш-менш складних систем статистичних показників.

Для зведення ряду показників до одного доцільно використовувати прикладний метод Фелікса-Риггса, застосувавши його до цілей визначення ефективності економічного управління розвитком промислових підприємств.

 В основу даного підходу покладено практично очевидне припущення, що кожна господарська ланка (наприклад, підприємство) для успішного управління в довгостроковій перспективі, в цілому повинно контролювати ряд основних параметрів (складових розвитку). При цьому в принципі припустиме загальне поліпшення ситуації при погіршенні деяких з цих параметрів, але для оцінки ситуації у цілому необхідне одержання сумарного, підсумкового індексу шляхом зважування окремих показників за допомогою експертних оцінок. Дана процедура може бути реалізована у виді матриці цілей ефективного економічного управління розвитком промислового підприємства,

Даний підхід відрізняється від використовуваних раніше наступним: як основна мета виступає довгостроковий ефективний розвиток промислового підприємства; орієнтацією на постійне підвищення ефективності функціонування кожної ланки, що виступають єдиним комплексом, який забезпечує розвиток; припускає не одноразове рішення проблем відносно «вузьких місць» у роботі підприємства, а постійну концентрацію зусиль на розвиток у всіх ланках системи управління.