Біломістний О.М., аспірант

Харківського банківського інституту УАБС НБУ

Деякі аспекти формування позикових фінансових ресурсів суб’єкту господарювання.

Формування і використання позикових фінансових ресурсів підприємствами в економіці ринкового типу повинно здійснюватися за мінімальної їх вартості, мінімально допустимого ризику і максимального прибутку. Діюча законодавча база дозволяє українським підприємствам залучати позикові фінансові ресурси за допомогою емісії акцій і корпоративних облігацій. Однак практика свідчить, що ці механізми використовуються підприємствами неефективно і обмежено. Емісії акцій, переважно, використовуються вітчизняними підприємствами не для мобілізації капіталів широкого кола анонімних інвесторів, а як засіб перерозподілу власності у процесі приватизації, а також зміни структури акціонерної власності на користь великих акціонерів. Емісія акцій може переслідувати також, не типову для ринкової економіки, мету оптимізації оподаткування окремих господарських операцій товариства. Успішне проведення публічного розміщення акцій можливе тільки у тому випадку, коли підприємства згодні забезпечувати прозорість своєї діяльності, проведення аудиторських перевірок, розкрити структуру власності. На жаль, менеджери і власники не погоджуються на розкриття інформації щодо діяльності і перспектив підприємства у обсязі, необхідному для прийняття потенційними інвесторами обґрунтованого рішення щодо купівлі його акцій.

Залучення позичкового капіталу за допомогою емісії корпоративних облігацій має певні переваги у порівнянні з банківським кредитуванням (дозволяє залучити капітал у більшому обсязі за нижчою вартістю, як правило, не потребує ліквідної застави). Проте скористатися цим механізмом залучення позичкового капіталу можуть лише добре відомі потенційному колу інвесторів стабільно прибуткові підприємства. Виходячи з цього, банківський кредит є одним з найбільш доступних і значимих зовнішніх джерел залучення капіталу підприємством у сучасній ринковій економіці.

Найбільш часто банківські установи не задоволені відсутністю реального попиту на банківський кредит з боку промислових підприємств [5, с.24]. При цьому під реальним попитом розуміють попит кредитоспроможних підприємств, які не лише прагнуть отримати банківські позички, але й у змозі своєчасно повернути основну суму боргу і нараховані за ним відсотки. Така позиція комерційних банків не є цілком виправданою. Промислові підприємства які знаходяться у кризовому стані, який пов’язаний із відсутністю капіталу необхідного для реструктуризації, оновлення асортименту, впровадження нових технологій, і не може залучити капітал, буде приреченим до банкрутства. У такій ситуації подальша доля підприємства може цілком залежати від стратегії діяльності комерційного банку. Якщо комерційний банк відмовиться від бажання отримати дохід у найкоротший термін у максимальному розмірі, спробує разом з підприємством-позичальником проаналізувати причини збитковості діяльності останнього і розробити більш складні довгострокові схеми взаємодії, то це стане поштовхом до подальшого розвитку підприємства і встановлення взаємовигідного співробітництва між підприємством і банком.

Кількісні і якісні характеристики функціонування вітчизняної банківської системи дозволяють зробити висновок, що потенціал українських банків є найбільш потужне джерело щодо забезпечення потреби підприємств у позичковому капіталі. Крім того, комерційні банки, при кредитуванні підприємств, виступають не тільки як фінансові посередники, а також як і делеговані контролери, що завжди сприяє зменшенню ризику нецільового використання позикових фінансових ресурсів.

Для того, щоб існуючий потенціал банків щодо забезпечення промислових підприємств додатковим капіталом можна було б реально реалізувати, доцільно забезпечити впровадження комплексу заходів націлених на узгодження інтересів кредитора і позичальника, забезпечення захисту інтересів кредитора у випадках банкрутства позичальника, реалізації заставленого майна, розширення ресурсної бази комерційних банків.

Перелік використаних джерел

1. Борщ Л.М. Банківська система України в інвестиційній діяльності // Фінанси України. – 2003. –№5 – С.5-12.

2. Егорова Н.Е., Смулов А.М. Потенциал российских банков – основной источник финансовых ресурсов для подъема реального сектора экономики // Менеджмент в России и за рубежом. – 2000. – №5. – С. 58-72.

3. Егорова Н.Е., Смулов А.М. Предприятия и банки: Взаимодействие, экономический анализ, моделирование. – М.: Дело, 2002. – 456с.

4. Кузнєцова А., Карпа Я. Банківський сектор України як джерело фінансування інвестиціно-інноваційної діяльності // Вісник НБУ. – 2004. –№1. – С.60-63.

5. Савлук М., Сугоняко О. Що заважає банкам кредитувати реальну економіку // Вісник НБУ. – 1999. – №12. – С.24-26

6. www.bank.gov.ua