Осадча О.В.
Дніпропетровський
національний університет
РОЛЬ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ПРИ
УСНОМУ ПЕРЕКЛАДІ
У сучасному світі відбуваються інтенсивні
процеси глобалізації інформаційних потоків і взаємодії культур, які привели до
різкого росту попиту на висококваліфікований усний переклад. Якісний переклад є
неодмінною умовою функціонування інформаційного обміну і задовільнення
численних потреб суспільства. Сучасна людина перебуває в процесі комунікації, у якому іноземна інформація
грає практично таку ж роль, як і вітчизняна.
М.К. Грабовський
зазначає, що в наукових колах порівняльно багато
говорилося і писалося про відображення в мові так званого народного, чи
національного духу. Інтерес, який намітився в останні роки до питань
порівняльної культурології, та усе більш наполегливі заклики переводити не
тексти, а культури, дозволяють якщо не розкрити цілком таємниці національного
духу, то хоч наблизитися до їх розуміння.
Т.В. Юдіна,
розглядаючи переклад в процесі міжкультурної комунікації, згадує про проблеми
міжмовної або навіть міжкультурної трансформації інформації в системі окремих
галузей наукових знань.
Специфіка перекладу матеріалів галузевих
наук передбачає розмежування понять „мовна спільність” і „комунікативна
спільність”. У багатьох ситуаціях ці поняття можуть бути рівнозначними, однак
далеко не завжди. Члени однієї мовної спільності можуть відноситися до різних
комунікативних спільностей. У той же час представники різних мовних спільностей
можуть входити в єдину комунікативну спільність. Комунікативна спільність – це
група людей, у яких є потреба і необхідність обмінюватися інформацією. При
цьому комунікативні спільності можуть бути перманентними. Стосовно перманентних
комунікативних спільностей, ними можуть бути певні соціальні шари, ідеологічні
або релігійні угрупування, а також професійно орієнтовані групи. Існування
подібних спільностей впливає і на мовні процеси.
Якщо в перекладача є підстави припускати,
що коло реципієнтів оригіналу і перекладу належить до однієї комунікативної
спільності, він може орієнтуватися на те, що обидві групи реципієнтів володіють
тотожною фоновою інформацією. Саме така ситуація існує при перекладі в сфері
технічних або медичних знань. Тут відбувається заміна мовного коду в межах
однієї і тієї ж комунікативної спільності. Перекладацька діяльність в області
гуманітарних знань тісно пов’язана з проблемами інтерпретації та вимагає
постійної координації різних культур наукової комунікації і встановлення
співвідношення між відповідними культурними парадигмами.
Говорячи про комунікативний фон, варто
мати на увазі, що він у значній мірі пов’язаний із соціальною поведінкою, а
мовна компетенція, у свою чергу, є складовою частиною соціальної компетенції.
Соціально-культурний фактор обумовлює систему образів, метафор і асоціативних зв”язків, що лежать в основі тієї чи іншої традиції
подавання наукової інформації.
Кожному перекладачу як учаснику
своєрідного мовленнєвого акта абсолютно необхідне володіння певною
екстралінгвістичною інформацією. Відомий голландський мовознавець Е.М. Уленбек писав: „... знання мови-джерела і мови перекладу
недостатньо. Перекладачеві також необхідно знати культуру народів, що говорять
даними мовами”. Сказане вище відноситься до різних видів перекладу – як усного,
так і письмового – і до перекладу текстів будь-якого жанру: художніх,
суспільно-політичних і науково-технічних.
Успіх наукової, спеціальної
комунікації в значній мірі залежить від специфіки предметно і культурно
обумовлених форм організації текстів. У сфері наукової комунікації, особливо в
суспільних науках, велике значення має формування і трансформація національних
„стереотипів”, що істотно впливають на організацію тексту. Науково орієнтована
комунікація як у письмовій, так і в усній формі базується в основному на
породженні певних типів тексту і мовних структур. Однак ці мовні і текстові
структури з погляду їх внутрішньої організації, загальної кількості кліше
знаходяться під значним впливом культури, культурно-суспільної традиції і у
багатьох випадках можуть розглядатися як продукт цієї традиції, як носії тієї
чи іншої культури.
Саме ці моменти представляють істотні
труднощі при перекладі з різних мов. М.К. Грабовський,
вивчаючи переклад, розглядав його як вибір того, що дійсно може залишитись від
оригінального тексту в тексті перекладу, а що буде втрачено в процесі
перекладу. Навряд чи варто заперечувати, що багато втрат при перекладі носять
об’єктивний характер, що викладача сковують системні міжмовні розбіжності,
асиметрія культурних реалій, стилістичні норми і т.п. Складності в сфері
міжнародної взаємодії і кооперації в значній мірі обумовлюються труднощами в
подоланні бар’єрів і розбіжностями, пов’язаними з особливостями ціннісних,
понятійних і організаційних систем.
А.Л. Бурак у
своїй статті, присвяченій деяким питанням перекладознавства,
підіймає питання при механізм переключення з однієї мови на іншу, що являє
собою здатність швидкої актуалізації двомовних асоціацій, тобто швидкого
встановлення різнорівневих еквівалентних
відповідностей між двома різними мовними системами. Спочатку у людини
підсвідомо формується поняттєво-структурна парадигма,
або матриця, навколишнього світу рідною мовою. Потім на цю матрицю накладається
з деяким зсувом матриця мови, що вивчається. У міру підвищення рівня володіння
іноземною мовою ці матриці, або парадигми, поступово розходяться, „з”їзджають” одна з одної і на рівні рівноцінного володіння мовами являють собою
автономні системи нейронних зв”язів
у мозку людини для кожної з двох мов. Іноді ці системи перетинаються, з часом
накладаються дна на одну, проте функціонують вони у незалежних режимах.
При усному перекладі уміння переключатися
з однієї мови на іншу повинно реалізовуватися в короткий проміжок часу, тобто
включати значні елементи автоматизму, а також здібності встановлювати швидку
асоціації між семантичними системами обох мов. Роль усного перекладу і
перекладу взагалі у взаємодії культур і народів важко переоцінити, адже
перекладач і є тією головною сполучною ланкою, що забезпечує міжкультурну
комунікацію.