Педагогічні  науки/2. Проблеми  підготовки  спеціалістів

 

викладач  Гурський  В.Є.

Донецький  юридичний  інститут

Луганського  державного  університету  внутрішніх  справ

викладач  Зайцев  Ю.В.

Донецький  юридичний  інститут

Луганського  державного  університету  внутрішніх  справ

викладач  Заболотний  В.В.

Донецький  юридичний  інститут

Луганського  державного  університету  внутрішніх  справ

 

Особливості  навчання  методам  ефективного  застосування вогнепальної  зброї 

та  культурі  поводження  з  нею.

В сучасних умовах діяльності органів внутрішніх справ (ОВС) України негайного вирішення потребує проблема попередження надзвичайних подій (НП) серед особового складу і, в першу чергу, тих, які призводять до травматизму та загибелі співробітників ОВС. На актуальність проблеми наголошується, зокрема, в  рішеннях колегії МВС України від 21.10.2000 року №7Км/9 "Про стан професійної підготовки та безпеки особового складу ОВС України та заходи щодо їх вдосконалення відповідно до завдань Президента України з питань забезпечення належного громадського порядку та протидії злочинності в державі", від 15.05. 2001 року №1Км/1 "Про стан дисципліни і законності в діяльності органів внутрішніх справ та заходи щодо їх зміцнення" та рекомендаціях міжнародної науково-практичної конференції "Актуальні проблеми роботи з персоналом ОВС", (Харків, 17-18 червня 1999 р.).

Як показують дослідження, що були проведені НДІ НАВСУ, 3/5 випадків фізичного травматизму та 1/3 випадків загибелі особового складу ОВС відбувається під час безпосереднього виконання ними своїх службових обов'язків. Більшість з них пов'язані з фактами чинення опору працівникам ОВС затримуваними злочинцями, правопорушниками, у тому числі і такими злочинцями, що мають навички з бойової та спеціальної підготовки.

Аналіз випадків загибелі і травмування працівників міліції і внутрішніх військ при виконанні службових завдань по охороні громадського порядку показує, що традиційні засоби активного захисту, які входять до екіпіровки патрульних (гумова палиця, наручники, "Терен") не забезпечують в повному обсязі особисту безпеку. Тому спроба наряду  затримати озброєного злочинця часто закінчується пораненням та загибеллю патрульних.

Застосування зброї у оперативно-службовій діяльності системи МВС є крайнім заходом захисту від небезпечних посягань на життя і здоров'я громадян та співробітників органів внутрішніх справ, а також є важливою складовою частиною виконання деяких службово-бойових завдань.

В реальних умовах стрільба потребує від правоохоронців уміння вражати будь-які цілі на будь-якій відстані із будь-яких положень в різних умовах освітлення і в умовах обмеженого часу. Результатом стрільби повинно бути гарантоване ураження цілі, а не випадкове влучення. [1]

Як показує аналіз застосування зброї працівниками ОВС України, взагалі стрільба ведеться на гранично малих дистанціях від 1 до 7 метрів і триває лічені секунди.

В   Курсі   стрільб  зазначено  -  навчальні   стрільби   повинні проводитися   при   наявності   світлошумових   перешкод,   які   допомагають  сформувати у співробітника, що навчається, психологічну стійкість до стресових факторів, виникаючих при вогневому двобої зі злочинцем. Незважаючи на це, деякі тири міськрайлінорганів, внаслідок відсутності коштів, не мають необхідного для цього обладнання. В результаті при протидії неозброєному злочинцю або злочинцю, який погрожує застосуванням холодної зброї, правоохоронці діють незавжди впевнено. При вогневому двобої зі злочинцем спостерігається зниження майже у три рази відсотку влучення .

При вивченні матеріалів спецповідомлень про застосування вогнепальної зброї працівниками міліції України було виявлено, що у 73% випадків міліціонерам доводилось вести стрільбу в умовах обмеженої  видимості, коли прицільна стрільба ускладнена або неможлива. Підвищити ефективність застосування табельної зброї у таких умовах можна двома шляхами:

·        прийняття на озброєння та закупка спеціальних пристроїв для короткоствольної зброї, які дають можливість вести прицільний вогонь в умовах обмеженої видимості;

·        збільшення   часу    на   відпрацювання   стрілецьких   вправ,   які виконуються по затемненій цілі на затемненій ділянці стрільби.

 

Середня кількість пострілів, які роблять міліціонери

 

Відсоток  влучення

Відсоткова частка ситуацій, в яких злочинці

 

Попере-      джальних

На ураження

Всього

Загинули

 

Були поранені

 

При протидії неозброєному злочинцю

1,9

 

1,9

 

3,8

 

75,5%

 

15,40%

 

73,4%

 

При протидії холодній зброї

1,7

 

1,8

 

3,5

 

74,3%

 

19,5%

 

73,5%

 

При вогневому двобої (ситуації, де злочинцем застосовувалась бойова або мисливська зброя)

1,4

 

3,9

 

5,3

 

24,6%

 

18,8%

 

53,1%

 

 

Як показують дослідження з питань застосування правоохоронцями вогнепальної зброї, для вогневого двобою на близьких відстанях між співробітниками правоохоронних органів і злочинцями на сьогоднішній день характерні таки особливості:

·        високий темп стрільби з обох сторін;

·        ведення правоохоронцями неприцільного вогню;

·        невикористання правоохоронцями укриттів;

·        невикористання тактичних прийомів (відходу з лінії ведення вогню злочинцями, тактичних пересувань, спостереження за оточуючою обстановкою і т. ін.);

·        індивідуальна тактика дій співробітника міліції, навіть при діях у складі групи.

Стрільба завжди велася із застосуванням прицільних приладів. Однак сучасні особливості виникнення ситуацій, де працівниками ОВС застосовувалась вогнепальна зброя, їх швидкоплинність, сформували необхідність поєднання швидкісної інстинктивної та прицільної стрільб. В результаті була розроблена методика "подвійного" пострілу, яку прийняли на озброєння поліцейські департаменти багатьох країн світу. [2]

Однією з розповсюджених помилок українських міліціонерів, незалежно від місця роботи, фаху і посади, є помилка в оцінці правопорушника. В зв'язку з цим пропонуються розроблені методичні рекомендації, які повинні допомогти співробітнику міліції у прийнятті правильного рішення на стадії візуального контакту з порушником (злочинцем).

Оцінка правопорушника полягає у визначенні ступеня його озброєності, оцінці його одягу, фізичного та психічного стану.

Насамперед слід звернути увагу на наявність у правопорушника вогнепальної чи холодної зброї, а також предметів, які можуть бути використані замість неї з такою ж метою.

Оцінка вогнепальної зброї складається з оцінки її готовності до відкриття вогню та оцінки її бойових якостей.

Готовність до відкриття вогню визначається наявністю приєднаного спорядженого магазину (обійми), виключенням запобіжника, курком, поставленим на бойовий взвод, положенням зброї (наведена на ціль, знаходиться в кобурі тощо).

З бойових якостей необхідно знати:

·        чи є зброя автоматичною або самозарядною;

·        місткість магазину (обійми, барабану);

·        пробивна дія боєприпасу, який використовується в даному зразку  зброї;

·        час приведення зброї в готовність до відкриття вогню (час першого пострілу).

         Крім  вищезазначеного  потрібно  визначити,  що  у вітчизняній практиці поводження зі зброєю під терміном «культура роботи зі зброєю» чомусь прийнято розуміти тільки правила техніки  безпеки. Це не зовсім так, тому що ці правила  ­усього лише одна зі складових частин культури роботи зі зброєю.

         Культура роботи зі зброєю є сукупність прийомів і методів максимально  ефективного  і  безпечного  застосовування  зброї.

         Це визначення дуже точно розкриває суть поняття, що охоплює всі області  взаємин між людиною і зброєю (з погляду  стрілка). Структурно культура роботи зі зброєю  складається з трьох основних частин: правила збереження, догляд і транспортування зброї; правила техніки безпеки при роботі  з ним; методи максімально ефективного його застосування. [3]

         Кожна частина складається з відповідних постулатів  чи правил, що визначають деякі вимоги, що були виведені на підставі багаторічної практики звертання зі зброєю як у мирне, так і у воєнний час. Це заслуга не однієї якоїсь людини, а узагальнений досвід декількох поколінь професійних стрільців з  різних країн. Правила культури роботи зі зброєю є не догма, а керівництво до дії, і їхня ефективність  прямо залежить від чіткого і бездоганного  дотримання правил. Статистика небойових утрат говорить про те, що більш 90% зареєстрованих  випадків з’явилися  наслідком свідомого чи необережного порушення правил культури роботи зі  зброєю. Це величезні цифри. Десятки, а можливо, і сотні тисяч людських життів могли б  бути збережені, якби загальний культурний рівень поводження зі зброєю були вище і якби всі ці правила строго дотримувалися!

         У даному випадку найважливішу роль грає самодисципліна людини, що володіє зброєю, тому що  ніякі найсуворіші заборони та інші методи жорсткої дисципліни поводження  зі  зброєю не здатні кардинально вирішити цю  проблему. Тим більше коли зброя знаходиться в руках людини безупинно протягом тривалого  часу і коли існує психологічний тиск на нього. У цій ситуації дуже часто притупляється почуття пильності стосовно зброї, результатом чого може стати трагедія. Але в  остаточному підсумку це логічний і цілком зрозумілий  процес, тому що це не що інше, як порушення  правил техніки безпеки при поводженні зі  зброєю.

         Але люди гинуть чи одержують серйозні поранення не тільки від необережного поводження зі зброєю, але й від  того, що не встигли дістати  зброю чи  дослати патрон у патронник, занадто  довго прицілювалися чи  замешкалися з усуненням утикання патрону. Словом, із причин, пов’язаних  з ефективністю застосування зброї. Виходить, мало знати прийоми, що дають максимальний  ефект, що дозволяють вижати зі зброї такі показники, про які не припускали навіть самі конструктори, необхідно строго дотримувати відповідні правила і мати добрі напрацьовані, відточені до автоматизму навички.

         Самодисципліна - чудова якість, але вона не здатна замінити навички. Можна прекрасно знати всі  правили культури роботи зі зброєю, бути постійно напоготові і проте не встигнути чи  не змогти застосувати їх на практиці в ситуації реального вогневого контакту. Навіть невеликий психологічний тиск під час маніпуляцій зі зброєю здатен привести до виникнення різних помилок і порушень правил техніки безпеки (ПТБ), якщо всі ці дії не доведені  до рівня рефлексу. Що вже говорити про реальний  вогневий контакт з озброєним супротивником, коли є реальна загроза життю стрілка?! Тому тренування по відпрацьовуванню чи  підтримці  цих навичок повинні обов'язково регулярно проводитися навіть досвідченими співробітниками спецпідрозділів.    

Культура роботи зі зброєю не  є  складений раз і назавжди звід правил. Це гнучка система, що удосконалюється разом з розвитком стрілецької зброї і методів його застосування. Більш того, деякою мірою вона залежить від того, які задачі стоять перед конкретним підрозділом, правовими рамками застосування зброї і систем  зброї, що стоять на озброєнні. Не можна сказати, що відмінності будуть кардинальними, але те, що буде безумовним для групи швидкого реагування, не буде таким для постової  служби  чи  служби  особистої охорони.

З  метою  забезпечення  особистої  безпеки  працівника  ОВС  при  виконанні  службових  обов’язків  пропонуються  наступні  методи  максимально  ефективного  застосування  вогнепальної  зброї:

         Усі маніпуляції з запобіжником пістолета виконуються  великим пальцем руки, що утримує рукоятку пістолета. У даному випадку мова йде про  пістолет ПМ. Треба сказати, що в цієї  моделі запобіжник конструктивно розташований  дуже вдало для правши і зовсім невдало для  лівші. При правильному хваті рукоятки він зручно  розташовується над великим пальцем руки, дозволяючи  швидко  зняти чи поставити зброю на запобіжник.

         Освоєння цього прийому дозволяє скоротити час приведення пістолета в готовність до виконання першого пострілу на 0,5-0,7 с. У ситуації вогневого контакту на короткій дистанції це досить великий проміжок часу. Спочатку, щоправда, виникають визначені складності (особливо з постановкою зброї на запобіжник), пов’язані  з тим, що тиск пальця на виступ запобіжника виконується по траєкторії, дотичної до бічної поверхні затвора. У результаті запобіжник «клинить». Якщо ж тиск здійснюється паралельно затвору, то ніяких проблем не відбувається.

         Маніпуляції з запобіжником великим пальцем правої руки дозволяють сполучати визначені дії, необхідні для приведення зброї в  готовність до стрільби. Наприклад, одночасно  вставляти обойму в рукоятку і знімати пістолет з запобіжника чи витягати його з кобури з одночасним зняттям із запобіжника. Усе це також значною мірою скорочує час довогневих маніпуляцій зі зброєю.

         При переводі затвора назад  він утримується тільки великим і вказівним пальцями. Такий спосіб  повинний застосовуватися у всіх випадках роботи з затвором пістолета. Категорично забороняється пересмикувати затвор пістолета, утримуючи його всіма пальцями відразу!  У цьому випадку, по-перше, ствол повертається убік від лінії пострілу,  а по-друге - лікоть лівої руки виводиться в небезпечну близькість до ствола.

         Результатом випадкового пострілу в цьому випадку дуже легко може виявитися лікоть самого стрільця. До того ж  перевод затвора назад  з утриманням його всіма пальцями унеможливлює одночасне виведення пістолета на лінію пострілу.

         В ситуації вогневого контакту досилання патрона в патронник у ручній  нарізній  короткоствольній зброї здійснюється переводом затвора  назад з одночасним виводом пістолета  на лінію пострілу. Для спортсмена-кульовика, що стоїть  на вогневому рубежі, не грає ніякої ролі  спосіб досилання патрона в патронник. У будь-якому випадку, йому не грозить небезпека й у нього досить  часу для здійснення всіх необхідних дій. Для співробітника спецпідрозділу ця дія  має принципове значення, тому що під час вогневого контакту кожна зайва секунда зволікання може виявитися для нього фатальною.

         Звичайно стрілець робить досилання патрона в патронник шляхом утримання пістолета в правій руці і переводом затвора лівою  рукою. У даному ж випадку все робиться навпаки: ліва рука утримує затвор, а права поступальним рухом  уперед виводить пістолет на лінію пострілу. Але і  цього ще не досить, щоб забезпечити собі  високі шанси на поразку супротивника.

         Мало зменшити тільки час, витрачуваний на  приведення зброї в стан готовності для виконання першого пострілу, потрібно ще максимально скоротити час прицілювання, що багато в чому залежить від відстані між стрільцем і ціллю. Чим далі мішень, тим більше часу потрібно на точне наведення зброї (це правило діє тільки до визначеної дистанції, після якої подальше збільшення відстані незначно сказується на збільшенні часу прицілювання).

         В основному ручна короткоствольна зброя використовується на середній і короткій дистанціях. У даному випадку для скорочення часу прицілювання  важливо швидко і чітко вивести зброю на лінію  прицілювання, для чого вона повинна підніматися на  рівень очей по найкоротшій траєкторії без зайвих, сторонніх рухів. Дуже  важливо, щоб пістолет не піднімався вище рівня  очей. У противному випадку зброя і руки на якийсь час перекриють поле зору, що вже саме  по собі небезпечно під час вогневого контакту, і, таким  чином, збільшиться час прицілювання за рахунок необхідності опустити пістолет униз на лінію прицілювання.  [4]

         При наявності добре відпрацьованої навички це дозволить впевнено уражати мішень на короткій  дистанції взагалі без візуального прицілювання за допомогою штатного прицільного пристрою. Гарним результатом вважається  виконання пострілу в той самий момент, коли пістолет виявляється на лінії пострілу без яких-небудь пауз і затримок (саме собою зрозуміло, що при цьому треба  ще і потрапити в мішень!).

         Усі штатні маніпуляції зі зброєю повинні виконуватися без візуального контролю зброї стрільцем. Ця вимога відноситься до категорії оперативних. У звичайному житті людина, як правило, дивиться на руки, коли щось ними робить. Під час вогневого контакту оперативна ситуація може мінятися  дуже швидко, так що, відвернувшись навіть на кілька секунд, оперативник може упустити контроль над ситуацією. Чим це може обернутися, зрозуміло без пояснень.

         З огляду на все це, під час вихідної підготовки і наступного поточного тренінгу стрільцю необхідно приділяти досить уваги практиці звертання зі зброєю наосліп (включаючи неповне розбирання - збирання пістолета й усунення утикання і  перекосу патрона в патроннику).

         Під час ведення вогневого контакту при зміні магазину в патроннику повинний  залишатися останній  патрон. Це також вимога, обумовлена оперативною роботою. Вона зовсім даремна в  спортивній стрільбі (якщо не сказати, що, навпаки, шкідливо), а от у бойовій обстановці воно не  тільки скорочує час перезарядження зброї (немає необхідності пересмикувати затвор після зміни магазина), але і дає шанс стрільцю в разі потреби зробити постріл ще до того, як буде замінена обойма. У визначених умовах це  цілком може зберегти стрільцю життя. Не слід  зневажати цим правилом!

         До речі, про зневагу. Зовсім необов'язково поблажливо відноситися до якоїсь визначеної технології. Можна цілком усвідомлювати її ефективність і необхідність і тим  неменш «проколотися» на ній, якщо не буде вироблена тверда і стійка навичка. А вона, у свою  чергу, ніколи не з'явиться, якщо навчальний процес   буде будуватися за принципом «на тренуванні роблю  як простіше (чи безпечніше), а от у реальному бої  зроблю як треба». Чудес на світі не буває. У реальній ситуації усе буде зроблено або так само, як на тренуванні, або гірше, але ніяк не краще!

         І ще відомо, що, навчившись один раз їздити на велосипеді, не розучишся вже ніколи. Зовсім інша  справа - стрілецькі навички. Вони вимагають регулярних тренувань навіть для добре підготовлених стрільців.

 

Література:

1.     Л.М.  Вайнштейн.  Навчально-методичний  посібник  щодо  стрільби  із  пістолета. – Москва,  Астрель,  2002,  215 с.

2.     Е.В.  Сорокін.  Израільский  стиль  бойової  стрільби  із  пістолета. 62 с.

3.     Жуковський  В,  Ковальов С.,  Петров  І.  Пістолет  в  ближньому  бою. Анатомія  стрільби.   “Видавництво  АСТ”,  Москва,  2000,  160 с.

4.     А.В.  Громов  Техніка  ближнього  бою. – 2002,  181 с.

 

Гурський  В.Є.

Зайцев  Ю.В.

Заболотний  В.В.