ГОРДШЧЕНКО ВОЛОДИМИР ВІКТОРОВИЧ ЗНТУ

ЛЕКСШСА РОМАНУ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА „ТВОЯ ЗОРЯ" ПІСЛЯВОЄННОГО ПЕРІОДУ 1945 РОКУ ТА ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ 50-70-Х РОКІВ XX СТОЛІТТЯ.

Українська літературна мова в післявоєнний період досягла нових вершин свого розвитку. Це зумовлено багатьма факторами історичного розвитку української нації. Зокрема це дуже добре простежується в романі „Твоя зоря", коли йдеться про нову лексику і термінологію, особливо стосується суспільно-політичної, що набувають суспільно-політичного і громадянського значення.

Суспільно-політична лексика охоплює переважно слова (терміни, номенклатурні назви), пов'язані з політичною роботою в місті і на селі, з марксистсько-ленінською теорією, комуністичним, радянським і колгоспним будівництвом того часу у нашій країні.

Сюди належать слова, які означають тих, хто найкраще працює, бореться проти штампів у роботі, фальші, індивідуалізму, несправедливості. Слова, що характеризують тих, проти кого ми вели боротьбу як проти зрадників, паліїв війни.

З ростом свідомості, піднесенням культури, освіти, збільшенням періодичних видань соціально-політична лексика далеко вийшла за межі інтелігентних кіл і проникла в найширші кола робітників і колгоспників.

Соціально-політичні терміни ввійшли в розмовну мову, стали в більшості загальновживаними.

Таким політичним явищем в історії української літературної мови є творчість Олеся Гончара. Цвіт народного слова і подих нашої доби поєдналися в ній.

Це мова глибоко народна і разом з тим дуже сучасна. Найдавніші шари української лексики і найновіші слова епохи НТР взаємодіють у ній. Досить прочитати кілька сторінок з роману О. Гончара „Твоя зоря", щоб відчути поєднання цих мовних стихій, з одного боку, це: гасати, розбуркати, налигач, пирій,бігунки, ковбасня, пуголовки, літепло, макортетник, хвицьнути, поркушпелит, вкублюватися, замазюра, полумисок, вигоцювати, будяк, пасльон та ін. а з другого, — автострада, траса, мегаполіс, екстреміст, уїк-енд, сейф, кондиціонер, хайвей, акселератка, неон, білдінг, пакгаузи, резервувати і т.д.

Не в усіх творах О. Гончара і навіть не на всіх сторінках названого роману спостерігаємо такий контраст лексичних одиниць, але в цілому поєднання різностильових елементів, їх контрастне зіткнення є характерною ознакою індивідуального стилю О. Гончара. Стимулюється воно ідейно-художніми, композиційними особливостями твору. Так, у романі „Твоя зоря" сюжет розгортається в двох планах: один — життя радянського дипломата Заболотного за кордоном, другий — його поетичні спогади про степове

дитинство. Кожен із цих планів актуалізує відповідні шари лексики, які в контрасті творять художню цілісність.

Стильова контрастність мовних засобів, їх несподіване зіткнення, проходячи через увесь твір О. Гончара, часто реалізуються і в мікро контекстах:

"Юна, переповнена мріями душа, знаходила відраду і в тому елементарному світі, де найскладнішою машиною була прядка, де пломічник на гнотику був єдиним неоном наших осінніх ночей, де взимку сміливий маляр-мороз малював на вікнах буйні свої вітражі - білі розкошисті папороті, лілеї, химерне квіття тропіків."

У романі "Твоя зоря" індивідуально-авторських характеристик набуває символічний образ дороги. "Мчимось" (с. 27) — так починається один з перших розділів цього твору. І образ дороги вже "не відпускає" читача протягом цього роману як образ нескінченності життя, як образ долі людської: "Дорога це ж завжди тайна. В її незвіданості й нерозгаданості є щось спільне з людською судьбою...". "У коленому разі, — пише О. Гончар, — ...лише дорога щоразу чомусь дуже хвилює. Чи буде то маленька стежинка, що побігла в поле, чи сучасна гудронова траса ".

Степова стежинка пастушат сільських, "пасльонових дітей" — це образ дитинства; сучасна траса, хайвей — це образ темпу і напряму всього нашого життя: "Розшматоване повітря свистить мимо нас. Стрілка спідометра тремтить на освітленій шкалі, лізе кудись угору, на оті самі стонадцять миль "; "Бетон і вітер! Іти! Жени, скільки вистачить духу!" Ритм прози цього уривка нагадує гоголівський стиль. Недаремно фразу "Димом дьгмится под тобою дорога, гремят мостьі " Вплітає О. Гончар у художню оповідь. Тут усе підпорядковане центральному образові дороги: естакади, віадуки, вигуки, схрещення, повороти, розвороти тощо, образні вживання: стугонить дорога, дорога нуртує, пульсує, всьому, що обіг неї, вона передає свій шал; гудючий бетон; траса летюча; залізна гуркотнява; дуги доріг вигинаються увсебіч діляться і єднаються поскручувавшись, мов рептилії; сув'язь доріг; суцільний якийсь ієрогліф із заліза і бетону; в'язь якихось дорожницьких вензелів і под. У цих конкретних словах і словосполученнях утілюється своєрідна парадигма образних перетворень символічного слова. За цим нагромадженням типових номінацій "гудючої траси" наш XX вік. І як природно й легко вплітає О. Гончар у художню оповідь нарядне, вічне — наприклад, загадку про дорогу: "Лежить Гася, простяглася, як устане — неба дістане1". В цьому — весь Олесь Гончар як художник слова. Образні і стильові контрасти виступають у нього як вияв суперечності життя, його динаміки, лету. Якщо образ сучасної траси актуалізує лексику епохи НТР, то символічний образ мадонни, який уособлює почуття вічного потягу людини до краси, до духовного освітлення цією красою в будь-яку епоху, образ степової красуні Надьки Винниківни — змальовується засобами глибокого народних лексичних джерел:  "Восени, коли стерні буде поорано і ми

пустимо корів уже по балках, по капусницях, де самі качани після зрізаної капусти стирчать і де нам тирмувати корів до самих заморозків, гріючи вранці босі ноженята в гарячому попелі вогнища або в теплих коров 'ячих кізяках, осені тієї, коли невтомні наші матері, не боячись застуди, з холодного ставка тягатимуть важкі вимоклі прядива, щоб наткати із них взимку полотен, - побачимо одного дня на узгір' ї Надьку Винниківну, що за руку вестиме свою маленьку Настю - Анастасію до школи."

Найвагомішим "найвюшсанішим" постає у творчості О. Гончара символічний образ світла. Це й чисте небо, це сонце, це життя на нашій "полігонній планеті". Узагальнено - символічний образ світла включає в своє "образне поле" образи сонця, неба, сяйва: "світ що сяє і сяє тобі без меж:, залитий сонцем, ніким не заселений, недосяжний ні для яких димів", "та ось враз: зблиск сяйва! Сяйва безмірного, недосяжного, що будь-кого вразить своєю величчю. Сяйво приймає вам душу радісно затоплює все і очищає, мимоволі спонукає подумати про вічність, про безмір існуючого..."

О. Гончар - співець світла. Навіть останній "відліт" Заболотного, відліт у вічність, пронизаний світлом і сяйвом. "Лайнер блищить далеко на злітній смузі. Там сліпучо. Все переповнено світлом неба та океану. Не встигли ми ще й хвилювання погамувати, як той сріблястий, облитий сонцем гігант уже був у повітрі... доки й розтанув у сяйвах блакиті".

Розвиток узагальнено-символічних значень у стилістично нейтральних словах, посилення і відкриття нових значень у традиційних символах — особливість семантично-стильової системи індивідуального стилю О. Гончара. Письменник вміє "добути" із семантики слова естетичні значення, співзвучні часові, ідейно художньому спрямуванню своїх творів. Він наповнює традиційні образи новим розумінням життя, новими поняттями своєї епохи. Таке індивідуальне слововживання — велике надбання української літературної мови.

Суспільно - політична лексика в романі О. Гончара "Твоя зоря" — це лексика української літературної мови, задовольняючи потреби носіїв її у назвах нових політичних і народних, і понять, якостей і властивостей. Наприклад:

Дипломат

Вміння згрупувати людей і що взагалі таке вміння - найістотніше в професії дипломата, (с. 190)

Дипломат — службова особа, що займається дипломатією. Це слово Гончар вживає в різних аспектах, наприклад:

1)                       Всього, видно, звідав мій друг на цих своїх дипломатських хлібах. (с. 27)

2)                          Зрозуміло, що перед ними дипломатська пара, мабуть, з сов 'єт-амбасади. (с. 35)

3)                        Нема в ній претензії, як це часом буває в дружин дипломатів, (с.34)

4)                        Вивчаєш роками у високій школі дипломатські хитромудрощі всіх

часів, (с. 36).

5)                        Щоб випустити в сірий досвіток ще одну машину з дипломатським номером, (с. 50)

6)                          Згадуючи ті круті дипломатичні перетрактації, {о, 95)

7)                         Ми з Кириком і зараз віддаємо належне дипломатському хисту Яна Яновича. (с. 95)

8)                       Брав перші уроки дипломатичних тонкощів, (с. 96)

9)                       Не вперше доля зводить із Заболотним на довгій дипломатичній дорозі, (с. 147)

10)                                                                                                 Бо й діти з інших дипломатичних родин також горнуться до Заболотної, (с. 147)

11)                                                                                                 Іти на дипломатичний прийом, (с. 147)

12)                                                                                                        Свідчення дипломатської неперебірливості, (с. 148)

13)                                                                                          Для дипломатських дітей стало майже звичкою бути увесь час у напрузі, (с.257) (с. 259)

14)— Факт відомий, до речі, всьому дипломатичному корпусові, — зауважив Дударевич. (с. 293)

15)                                                                                                 Дипломат, син дипломата, (с. 296)

16)                                                                                  Хитромудрих ваших дипломатських поєдинків, (с. 297)

17)                                                                                    Проте не раз дивувала його, кадрового дипломата, тонким тактом, (с. 304)

18)                                                                                     Поважний похилого віку товариш з їхнього дипломатичного племені, (с. 323)

19)                                                                                      — Ну, хоч би той зовсім не дипломатичний ляпас, що він його відпустив на дипломатичному банкеті, (с. 333)

20)                                                                                           Ось так поточити ляси, з кимось кокетуючи злегка, весело потовкти воду в цій дипломатичній ступі, (с. 349)

Різноманітні лексико-стилістичні особливості, щодо слова дипломатський. Письменник вживав такі форми, щоб надати політичний колорит з точки зору професіональної лексики.

Помітне місце в романі займає лексика яка передає дух братерства і дружби між народами світу, людських стосунків:

1) — Всюди сіє міжнародний приятелізм... В нього тут кругом свої!

(с. 36)

2). Скільки часу тому на одних зборах Товариства японо-радянської дружби Заболотну обступили жінки — матері, (с. 37)

3). — Проклали стежки дружби та взаєморозуміння, — жартує

Заболотний, (с.43)

4). — Кому ж, як не нам, тут виявити інтернаціональну свідомість? А то б сказали: ну й ну!...

5). В сонячний день Перемоги здавалось, що ось тепер нарешті всім жорстокостям буде кінець, запанує всесвітня гармонія міме людьми... (с. 319)

6). — Тужимо за втратою людських контактів, — сказала Тамара без тіні жарту. — Тайви повернулись не в найкращому настрої (с. 334)

1). Міжнародний дитячий фонд. (с. 335, с. 337)

8). "Тієї ночі ми тали з Хіросіми, в дорозі все склалось нормально, а вже в передмісті Токіо:.. Удар був такої сили, що ми посліпли, ми навіть не встигли збагнути: звідки, що це? Із живої дороги одразу в тьму небуття, лиш в останнім проблиску свідомості змигнуло: "Вже нас нема! Ось так воно настає... Щось подібне, мабуть, відбувалось із тією художницею, котрій під час атомного вибуху над Хіросімою здалося, що вибухнуло сонце, сталося космічна катастрофа, — нещасна жінка потім і вмерла з думкою, що сонце справді вибухнуло й більше його не буде." (ст. 31). В цьому контексті Гончар подає словосполучення "космічна катастрофа" гіперболічно, щоб показати силу ядерного вибуху, що принесло надзвичайну катастрофу двадцятого віку. Саме цим і закликає письменник знищити ядерний арсенал в усьому світі.

9). Збоку просто зворушливо дивитись, як вони, влучивши хвильку, користуються нею, щоб і тут, серед веремії міжнародного аеропорту, відсторонившись від усіх цих сигналів табло, реклам та сатанинських аеродромних гуркотів, залишитись віч-на-віч, коли близькі люди можуть хоч не на довго доказати собі цей стан взаємної емоційної невагомості, такий рідкісний в епоху стресів та смогів стан, коли очі тануть в очах, усмішка зникає в усмішці, і немає вже поділу душ, є тільки зоряні ці хвилини, напоєні музикою, чутною лише для двох...(с. 34)

Письменник показав у цьому реченні великий міжнародний аеропорт, великого міста, під гуркіт моторів лайнерів, шуму надходить стан стресів. Особливо це пов'язане з великими містами.

10). Незадовго до відльоту Заболотним довелося витримати, видно, для них неминучий емоційний шквал: цілим з'юрмиськом налетіли посольські, переважно жіноцтво, з квітами, з бурхливим переважницьким лементом, (с. 35)

Образно набирає слова до слова "шквал".

11). Сяйво з ілюмінаторів падає на лиця людей, всі вони приспокоєні, воює нічим не зневолені не знервовані, від усіх земних клопотів вільні — / від стукотняви пачінко, і від свисту автостраду від задимлених мегаполісів з їхніми вічними смогами, де виснажені кисневим голодуванням городяни змушені вдаватись до встановлених на перехрестях апаратів, з яких можна добути за кілька ієн ковток наснаженого киснем повітря... (с. 43)

У великих промислових містах не тільки за кордоном і у власній країні нічим дихати. От і закликає письменник через роман зупинити травлю шкідливими газами повітря, особливо від вихлопних труб міського транспорту і великих підприємств.

12). Нестерпно довго тягнеться наша дорога через цей циганський, окутаний  димами та смогом промисловий район,   кінця не видно в

закопченому в цьому краєві, де хімічні хмари не зникають, де заводському громаддю але тісно від самого себе, і земні вже ніби важко утримувати вагу споруд на собі, пан Смог володарює над похмурим цим регіоном, де все задихається у власних випарах, де міста, що раніш існували поокремо, овіяні польовими та океанськими леготами-вітрами, тепер порозростались в темні загазовані мегаполіси, втратили назви, імена, розгубили тепло людських мікрокліматів, мовби якісь чорні мойри зоднаковілості прирекли їх в усьому уподібнитись між: собою, стати безіменною індустріальною величчю, життя тут наче змирилось і з нечистотами, і з нестачею кисню... (с. 55)

13). Ідіотизм сільського життя, де він ще в таких диких формах виявив себе, як не на хуторах? (с. 164)

14). І це воює, колего, вам годилось би думати, як із вашого приятеля, із такого переконаного... та виховувати трударя, сумлінного й роботящого, що здатен був би зажити шани і в громаді, і в майбутній вашій хліборобській асоціації, (с. 166)

Особливо з великим сарказмом автор змальовує неформалів, ультрамодних та інших течій заходу. Наприклад:

1). — Не люблю підбирати цих немитих хіпіусів, — каже Заболотний, пригальмовуючи машину, — але де його подінеш? Все-таки побратимець по планеті... (с. 250)

Особливо Гончар з добрим сарказмом вживає лексику, якою критикує соціальні умови типу бюрократії, крутіїв, хапуг та ін. Наприклад:

1). Отаких би, хлопці, людей нам побільше: менше бюрократів було б, та крутіїв, та хапуг.,, (с. 276)

2). Як багато бюрократичної писанини розвелось.

3).Іще ж така бюрократка, (с. 316)

4). Жалюгідний покруч, ляльку чи каргєромана з неї зробити... (с. 292)

5). Такий себелюб, кар 'єрист- першорозрядник, (с. 323)

6). Тамара не раз помічала як багато бюрократичної писанини розвелося в медичних закладах, кожне чиєсь нещастя тут одразу ж обростає купами казенних паперів, (с. 316)

7). Промелькують мимо неї "Ікаруси" зі свистом ракетним, із сонцями фар, неприродно сліпучих серед цього білого степового дня, пролітають з музикою та співами в середині, повні веселощів, здається, навіть не здатні когось помітити край шляху, проджухують, не зупиняючись, і таке враження, що їх зараз би не спинило в цім леті ніяка сила на світи не те що чиясь там рука, піднята в голосуванні,., "Гуси, гуси-гусенята, візьміть мене на крилята!"— "Хай тебе задні візьмуть..."

8). Той, що голосує, здається, надію свою втратив якось вплинути на цю пролітаючу кавалькаду, та ось раптом останній з "Ікарусів"... зупиняється! (с. 322)

Тут автор змальовує "дорожнє голосування" з юмором, показуючи

при такому великому рухові транспорту, що жодний не зупиниться і не підвезе людей, особливо стосується великих порожніх автобусів і так далі.

9). Електронний розумник цей уміє ділити, множити, добувати корені, він оперує астрономічними цифрами, тож із ким Дударевич краще міг би тренувати свій інтелект, (с. 325)

В даному розумінні "електронний розумник " —-це міні-комп'ютер.

Вживаються і стилістично — лексичні вирази, наприклад:

1). В ньому розвинутий, сказати б, інстинкт справедливості, потреба людяного вчинку... (с. 328)

2). Ми з Сонею досі без сміху не можемо згадати одного випадку: якось летимо з нею на Париж: самі без чоловіків, ще й Ліда з нами, а сусідом у нас жевжик з торгпредівських наших поліглотів — всю дорогу він тоді докучав нам своїми плоскими дотепами і навіть спробував лицятись, (с. 329)

3). Помітивши, що обидві ми не досить вільно володіємо французькою, кавалір той, щоб виказати над нами перевагу й похизуватись своїм, як він, влучно вважав, ідеальним прононсом, особливо в 'язне саме чомусь до Заболотної: "Так що: Антон-теля-пасе, Маріана-льон-тре? — аж поки Ліда, що сиділа поруч із Сонею, так відрізала йому по-англійському, з такою шекспіровською соковитістю, що сусіди по салону сміялись потім до самого Парижа, а зальотник наш, скинувши одразу, більше не демонстрував свій ідіотський прононс, (с. 329)

4). — Люблю поговорити з людьми науки, а тут така нагода: професор, доктор в одній особі, еколог міжнародного рангу І Екологія — це ж сьогодні наймодніша з наук! (с. 329)

5). — Сподіваюсь, Тамаро, ви щось корисне встигли почерпнути з професорського красномовства? — Усміхнувсь з естакади Заболотний. (с. 329)

6). Хіба мало на його шляху об'єктивне око могло б спостерегти всяких емоційних дурниць, (с. 332) (с. 333)

7). Захоплювались, зокрема подвигом аса, котрий свого часу на "кукурузнику" з явився в небесі над улюбленою Тернівщиною, робив віртуозні кола пошани над рідними своїми глинищами, (с. 335)

8). / хоч було відомо, що цей чорний велетень зовсім не простак, яким хоче себе подати, роз "іхавшись перед подружжям Дударевичів в білозубій усмішці до вух, хоч знала Тамара, що стоїть навпроти неї не чорний лідер з відкритою світлою душею, а жорстокий убивця, віроломець і зрадник свого народу "чорна маріонетка в руках білих монополій", як висловивсь про нього сьогодні, збираючись на прийом, Заболотний, (с. 348)

В цьому реченні вжито фразеологізм.

9). Був певен наш Клим, що в особі Художника перед нами з 'являється той, хто володіє якимось силами тайнознавства, хто справді здатен пензликом черпнути барви просто від палаючої над нашими глинищами ранкової зорі! (с. 235)

10). —Принаймні тримався він досить нахабно, - сказав Заболотний. — Навіть хизувавсь: зовіть мене терористом,.. Що це він стріляв, не став і заперечувати вашим малим комуністам сепрайс!" -—■ (Тобто несподіванку), (с. 282)

11); Зі школи вигнали за тупість, читати ледь тямить, але на горищі, де виплодок цей розважався вінчестером, крім запасу набоїв було знайдено ще цілі купи расистської літератури (с. 282).

12). Скажімо, він вважає, що нам, землянам, потрібен який-небудь сигнал із всесвіту чи навіть з'ява позаземних пришельців — щоб нарешті нас об'єднати! В одне зібрати весь геній людства й поставити його на захист планети — ось потреба потреб, ось те, що дасть нам силу, отямитись, згуртує невживчивих планетян в єдине ціле і зарятує нас як рід!., (с.283)

Окремими вкрапленнями в мові розглянутого твору О. Гончара подибуються іншомовні запозичення - транскрибовані англійські, польські, японські та інші слова і словосполучення. Звичайно, описуючи події, що відбуваються за рубежем, письменник не міг обмежити такої лексики — вона потрібна й для створення місцевого колориту, і для індивідуалізації мови персонажів, які тривалий час перебували на службі далеко від Батьківщини і постійно слухали чужу мову й розмовляли нею.

Однак ці слова і словосполучення не входять у лексичну систему української мови, а отже, переважна більшість їх і не могла потрапити до наших загально мовних словників. Це такі слова, як: хайвей.

1). — НщН — висока, м?ау — дорога, впевнено подає голосок Ліда. — "Косоку доро" буде по-японському, (с. 31)

2). На узбіччі хайвею для пішоходця не залишено ані смужки-пішоходців хайвею не визнають, вважається, що таких нема, все для машин!., (с. 56)

1)                   — Гейшу хай звідси бере, а Соня залишається з нами. (с. 35)

2)                         Юному товариству зрозуміло, що перед ними дипломатська пара, мабуть, з сов 'єтамбасади, нічого ведмежого в них, в манерах є навіть привабливість, своєрідний шарм... (с. 35)

3)                          Навіть телевізія про цеп випадок розповіла, (с.38).

4)                    Доки Заболотний споряджає свого б 'юїка в дорогу, його тендітна Соня-сан, бліда й не на жарт розхвильована, все ходить поблизу, зворушливо спостерігає свого лихача (с. 50)

5). Окей, сер, сенк'ю, сер. (с. 187)

6). — Здається, нас тут чекає "сепрайс", — каже Заболотний, виходячи з машини, (с. 221)

7). Хоча й шкодував, що не бачить вона, як зблиснула внизу, в долині, якась зоряна тиха вода, і вже гуде під ними ще один місточок, чийсь невідомий степовий "Тамара -брідж". (с. 306)

8). На якомусь бакаїмашину підкинуло, (с. 311)

9). Нашу увагу невдовзі привернула молода пара, видно подружжя, що прогулюючись, саме проходило берегом із своїм хлопчиком, трохи більшим за того маленького страйкаря, що був так за симпатизував Заболотному біля Арттнузеуму. (с. 338)

10). Одначе Тамара була певна себе, джин-тонік її веселить, (с. 351)

11). — Краще було б таки їхати через тунельу-*- розмірковує вголос Ліда. —Який гарний він, той білий, аж сяючий Діоген — тунель, (с. 367)

12). Бо тут — у дорозі, в цих швидкостях — ти вільний від умовностей, сутностей і марнот, ти рівний усім, хто летить, долає простір, ти тут брат людству! — Екск гюз мі за високий штиль...(с. ЗО)

13). Зоряні тауни й сіті. (с. 32)

З багатьох проблем, що постають перед письменником чи перекладачем при доборі мовних засобів художнього зображення ми спинимось лише на одній — використанні слів, яких не фіксують загальномовні словники. Адже в таких справжнього митця, серед іншого, це є не абияким засобом як найреалістичного змалювання подій і явищ, як найдетальнішого опису місця дії, якнайбільшого розкриття характерів і вчинків персонажів їх типізацій, індивідуалізації їхньої мови тощо. Не кажучи вже про те, що це є одним з основних джерел збагачення національної мови на сучасному етапі її розвитку.

Читаючи художні твори відомого українського письменника Олеся Терентійовича Гончара, ми раз у раз знаходимо в них слова, яких немає в українських словниках. Таку позасловникову лексику письменник використовує настільки вдало й доречно, що це може бути взірцем для багатьох письменників і перекладачів.

Звичайно, часто це слова створенні письменником для найточнішого вираження думки чи для змалювання найяскравішого художнього образу. Однак багато з уживаних ним слів, що їх наводять українські словники так органічно вливаються в загально мовний потік, норми їх творення так відповідають словотворній системі української мови, що навряд чи хтось категорично може стверджувати, що їх створив саме О. Гончар, що він ніде не читав або не чув їх в українському середовищі. Ми тут свідомо уникаємо називати такі слова неологізмами (чи новаціями), тобто новотворами самого автора. О. Гончар дуже вимогливо ставиться до роботи над мовою своїх творів. "Поетичність твору, — писав він, по-моєму значною мірою залежить від мовних засобів письменника, бо залежно від того, якою мовою написано твір, він може вийти безнадійно сірим і сухим, або ж, навпаки, свіжим, соковитим, яскравим." І в іншому місті: "зображення сучасності вимагає глибокого знання сучасної мови. Скільки в нас ще публікується творів, написаних на якомусь "есперанто", де немає аромату живої рідної мови з її найтоншими відтінками, з її барвистістю, влучністю, співучістю. Читавши таку книгу і відчуваєш — немає в ній нічого від життя, якісь камінці замість живих слів. А наша ж мова живе, розвивається і сьогодні, в ній б'ється

10

неспокійна думка, в ній — жива мудрість народна... Ми, літератори -професіонали, не можемо зневажати те, що творить сам народ, творить повсякденно, відгукуючись на найгарячіші події."1 Єюди належить, наприклад, такі слова, як:

автострадний.

1) Уважний військовий погляд мого друга невідривно прикутий до автостради, (с. 29)

2)Безліч коліс летять у свої круговерті, хапаючись гумою за бетон автостради, (с. 191, с. 192, с. 206, с.51)

аерофлотський, акселератка.

1) — Рання птаха, - приязно скинула оком Софія Іванівна посталу перед нею худу, дибатеньку акселератку, (с. 50)

Акселератка — оказіоналізм (іншомовне слово).

2)Під час роздачі пасажири стежили за виразом її обличчя, воно було непроникне, фантомасно замкнуте... (с. 47)

Так змальовує образ стюардеси письменник.

3)                               Адже тут вивільнився ти нарешті з-під кормиги клопотів, вихопився з гравітаційного поля буднів, з нікчемної суєти й метушні, (с. 29)

Образно показує безкінечний рух на далеких автострадах.

4)                Навіки могла зникнути, в пітьмі штольні зітліти, згнити, завалена каміннями гори, а сталось інакше, її врятована, і світло краси вже струмує на кожного з нас, входить у твоє духовне єство і невіддільні стають від неї і ті весняні сади у тихому сонці, в якихось аж перебільшених квітуваннях і ті циклопічних масштабів руїни, серед яким ми пробираємось, обережно несучи на чиємусь плащ-наметі чудом віднайдену, чудом врятовану Мадонну. (с. 205)

Письменник вживає в реченні перебільшення — гіперболи.

5)                        В холі нікого, потужні канделябри освітлюють порожнечу, і лише здоровенний негр у золотих аксельбантах самотою стоїть серед своєї савани, (с. 306)

Посилення інтересу до теоретичних проблем лексикології, зокрема в радянському мовознавстві зумовлюється дедалі чіткішим усвідомленням значення лексичного складу для загального розуміння природи мові, специфіки мовної структури та її розвитку. В цьому відношенні вирішальну роль відіграють два основні теоретичні положення українського мовознавства. З одного боку, давно набуло загального визначення положення про те, що словниковий склад є саме тією сферою мовної структури, яка найбільш безпосередньо і послідовно реагує на всі історичні зміни в житті і суспільства і тому найчіткіше відображує залежність розвитку

Головащук С. І. Позасловникова лексика в творах Олеся Гончара.// Мовознавство, №6, 1988

11

мови від розвитку суспільства.

Глибиною філософського осмислення життя, актуальністю та важливістю проблем, оригінальністю та довершеністю художньої форми відзначається роман "Твоя зоря" (1980).

Широкомасштабніетю проблематики, зверненням до так званих вічних питань привернув він увагу не тільки на Батьківщині а й далеко за її межами.

Головний герой "Твоєї зорі" колишній військовий льотчик, а тепер дипломат Кирило Заболотний з повним правом може бути віднесений до позитивних героїв сучасної літератури. Саме через образ Заболотного розкриваються найістотніші проблеми порушені в романі, показуються найважливіші етапи шляху пройденого всіма народами тогочасного радянського суспільства. Ретроспективно у спогадах Заболотного розкриваються складні етапи життя країни, будівництва соціалістичного суспільства. Через цей образ порушуються і проблеми глобального характеру: проблеми екології, що постали перед людством особливо гостро в останнє десятиліття, проблема збереження гуманізму, людського в людині, яке дедалі інтенсивніше постає перед суспільством.

Висновок

Сюжетну основу роману, як відомо, становить "подорож до Мадонни" — поїздка Заболотного і його друга — оповідача та юної Ліди Дударевич автострадами одної із зарубіжних країн до провінційного музею, де виставлено художній шедевр. Одночасно це "поїздка" (в спогадах, пам'яті) і в незабутню Тернівщину, в "палеоліт дитинства", юність героїв. "Чому палеоліт?" — запитує критик і дає тонке і точне пояснення: "Є в тому все визначенні суто гончарівське поєднання усміху й печалі, ностальгії і оптимізму. Дуже бо пришвидшено мчать нині літа, міняється уклад життєвий, звичай, уявлення. Зростає розрив між формами що їх людина застає на початку свого шляху, і тими, які потім творить, а згодом залишає. В декого це навіть породжує ілюзію, ніби в тому ж темпі міняються сутності. Тому-то вдивлятися у світ "палеоліт" для окремої людини важить не менше, ніж для археолога: важливо завжди знати, що сутнє, що зберігає своє значення".2

Гончар, письменник надзвичайно чутливий до ритмів часу, змін у людській психології, вже давно акцентує на цій прикметній особливості сучасного світосприймання. В його романах вражає не лише органічна єдність "трьох дійсностей" — минулого, сьогоднішнього й майбутнього, не тільки "концентрація часів", а й концентрація (науково неможлива, але

Дончик Віталій. Про твою і мою зорю. // Українська мова і література в школі 1981, №5, с. 7.

12

реальна в художньому творі) часу і простору.

Старосвітська хатина з маленькими вікнами, над нею нависає віття старезних верб, у хаті глиняна долівка встелена рогозою та іншим зіллям, і навіть у найбільший жнив'яний день у ній панує прохолода; матір забрав тиф, батько повернувся з-під Перекопу і лишився сам з величезним гуртом дітей, а серед них майже усі хлопці; скрутні картопляні зими, і перші ласощі Тернівщанського літа — пасльон, "нікчемний бур'янець", "не кокосовий горіх, не фінік, не банан а все-таки..." і солов'їне царство в гущавині під глинищами, "нічні поети тернівщанських левад та балок"... і торги-переговори, найкрутіший випроб для тодішньої малечі, коли з'являються в слободі "пришлельці з хуторів, похмурі дядюги у шапках кудлатих, у чумарках — ... ловці дитячих душ", наймачі малолітніх погоничів, волопасів, плугатарів... І робітфак, і студентська юність у парусинових черевиках... І степові дороги, стежини, що, відгалужуючись от траси, в'ються кудись у млисту далеч, і на узбічних доріжках шлейфи пилюки, що тануть цілу вічність...

І, з другого боку, велетенський аеродром, надзвукові лайнери, "вздовж і в поперек облітане небо", "продерте летючим металом", ООН і ЮНІСЕФ, чорний алюміній хмарочосів, загазовані, смоги, дипломатичні прийоми і побут людей амбасадних, екзотика Японії чи Африки, НЛО, симпозіуми екологів, реклами і атракціони, таблички "Ргіуаіе ргореіїу" (приватна власність) над усіма дорогами, дельфінаріум і дресирувальник весь у червоному, про якого Софія Заболотна скаже: "Помінятись би їм ролями... Хай би ще тренер їхній крізь кільце пострибав, а дельфіни подивились, чи добре в нього виходить...". І сюрчання коника степового — як позивні з інших галактик, як голос рідних тернівщанських степів, голос... записаний на магнітофонну плівку і прослуханий у кімнаті серед опущених жалюзі, серед навислих десь із темряви нічних хмарочосів...

У "гравітаційному полі" основної антиномії роману органічно живуть, виповнюються вагомим змістом проблеми майбутнього Землі, людської солідарності, якої так потребує наша планета, гармонії у світі, зокрема гармонії людини і природи, пам'яті, віковічних народних коренів тощо. Замислюючись над цими й іншими складними й наболілими питаннями минулого XX століття, думаємо разом з письменником і про роль та міссію в світі мистецтва, краси, й облагороджуючу, будівну для людини силу. Ця тема, ця проблема наскрізно проходить через увесь роман і мають у ньому принципове ідейно-художнє значення зараз. Адже в самій Мадонні, пошуках її, замахові на неї, рятуванні її (розповідь про воєнний епізод врятування іншої Мадонни) і її "рятівне" значення для людей ("... Ми рятували Мадонну, а вона рятувала нас") — у цій розгорнутій метафорі безумовно, закладено і цю думку... краса, мистецтво —незамінний інструмент у перебудові світу.

Гостру актуальність і наболілість усіх питань, порушених "Твоєю зорею" О. Гончара, засвідчує і новий твір, що з'явився вслід за нею, — роман

13

Ч. Айтматова "І понад вік триває день", що теж увесь перейнятий — пронизаний цією проблематикою.

Твір Олеся Т^ончара містить багато — художньо конкретних, філософськи й емоційно глибоких і щирих "продовжень" і виявлень будівничої ідеї. Література, мова і мистецтво, каже письменник, покликані й увік НТР берегти поетичне, духовне начало життя, збагачувати людину внутрішньо буди знаряддям вдосконалення, перетворення світу на засадах краси. "Твоя зоря" і присвячена цьому.

14

ЛІТЕРАТУРА

1)Новиченко Л. Миколас Слуцкис. Земля и космос романа. Диалог/УЛитераурная газета, 1983, 2 марта.

2)3атонський Д., Кисельов В. Проміння вранішньої зорі//Літературна Україна, 1981, 20 жовтня.

3)                                                                                                                                     Білодід І.К. та інші. Нові тенденції розвитку української мови в період від соціалізму до комунізму.-К., 1959.

4)                                                                                                                                    Врублевський В.К. та інші. Політичний словник, - К., 1982.

5)                                                                                                                                     Волох О.Т. та інші. Сучасна українська літературна мова. - К., 1976, с.64.

6)Дончик Віталій. Про твою і мою зорю. "Українська мова і література в школі", 1981 №5,с.7.

7) Головащук СІ. Позасловникова лексика в творах Олеся ГончараУ/Мовознавство, № 6, 1988.

8)Гордійченко В.В. Лексика роману Олеся Гончара «Твоя зоря» через призму громадянської війни та 20-3 0-х рр. XX ст. з елементами статистики//Державна етнонаціональна політика : правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України. Збірник наукових праць У-го Всеукраїнської науков-практичної конференції 2-3 жовтня 2003 року /Ред. кол. : Котигоренко В.О.(співголова), Дєдков М.В.( співголова), Деркач Н.В. (співголова) та ін. -

Запоріжжя:Облдержадміністрація, ЗНТУСімферополь : Доля ,2003.-243 с,-228-234. (Секція 4 .Культурний процес: національний вимір)

9)Гордійченко В.В. лексика роману Олеся Гончара «Твоя зоря» періоду Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.. з елементами статистики (До 60-річчя Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками 9 травня 1945) //Матеріали III Всеукраїнської науков-практичної конференції «Слов'яни:історія, мова, культура»/3а заг. Ред..Шепеля Ю.О. -Том І .-Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2005.- 224с,. - с. 105-108.(Секція II .Історія, культура і сучасні проблеми слов'ян).

10) Гордійченко В.В. лексика роману Олеся Гончара «Твоя зоря» післявоєнного періоду 1945 року та через призму 50-70-х рр. XX століття з елементами статистики//Державна етнонаціональна політика :правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України. Збірник наукових праць УІ-гоВсеукраїнської науково-практичної конференції 2-3 жовтня 2005 року.