К. політ. н. Яцунська О.О.*, Захар’єва Д.А.
**
*Національний університет кораблебудування ім.
адм. Макарова,
** ОНУ ім. І. І.Мечнікова
Патронально-клієнтарні відносини в Україні:
теоретичний аспект
Україна відноситься до держав транзитивного типу. Однією з характерних
ознак цих країн є наявність яскраво-виражених клієнтарно – патрональних
відносин, які охоплюють усі сфери суспільного життя.
„Батьком” у вивченні даної проблеми є російський дослідник – М.Афанасьєв,
низка робіт якого присвячена саме цій темі. На жаль, в Україні, вивченню
проблеми клієнтарно – патрональних відносин приділяють недостатньо уваги,
висвітлюючи лише деякі аспекти цього феномену. Так, наприклад, В.Шевчук вважає,
патрон – клієнтелізм державоструктуруючим фактором, де клієнтарні відносини
виступають перепонам в процесі модернізації [5, С.19]. В свою
чергу, такий український вчений, як В.Горбатенко, зв’язує відносини даного типу
з пануванням бюрократії в країні, [4], а А.Кудлай висвітлює становлення і
еволюцію відносин за принципом патрон – клієнт [3].
Проблема клієнтально – патрональних відносин є достатньо актуальною на
даному етапі історичного розвитку України, тому що становить загрозу
модернізаційним процесам у державі, метою яких є удосконалення політичних
структур і механізмів соціально – політичного розвитку [4, С.19].
Слід відзначити, що „клієнтелізм” бере свій
початок ще з епохи античності. Сам термін був запозичений у стародавніх римлян. Інститут
клієнтели, який склався у ІІ ст. до н.е., відображав аристократичний характер
римського суспільного життя. Патрон – відомий та багатий громадянин, чи
полководець – завойовник – робив заступництво своїм вільноотпущенникам чи
громадянам покорених громад, клієнтам, не за грошову винагороду, а в обмін на
відданість та особисті послуги. Патрон, як правило, грав роль арбітру в
суперечках та конфліктах, які виникали усередині між її членами та представляли
інтереси, забезпечували захист членам груп при розгляді їх справ в публічних
інстанціях. Свідченням відданості клієнта, була його участь у світі патрона.
Найбільша світа була показником знатності та впливу патрона – та збільшувала
шанси її власника на перемогу в відбірном конкурсі на займання вищих державних
посад [2].
У теперішній час, під клієнтелізмом слід розуміти
соціальне явище, яке характеризується формуванням відносин домінування,
панування та підпорядкування, залежності і незалежності за
принципом патрон-клієнтських. В цих відносинах одна з сторін, патрон,
підпорядковує, а друга, клієнт, що підпорядковується. При цьому патрони та клієнти
залишаються взаємозалежними [6, С.364].
Акцентуємо увагу на те, що в сучасній Україні, відносини за принципом
патрон-клієнт пронизують усі сфери суспільного життя. Але найбільше це
виражається в політичному житті суспільства, що знаходять своє відображення в
„пірамідальній конструкції посткомуністичної влади і патримоніального характеру
її адміністративного апарату” [5, С.19], де головними дійовими особами виступає
бюрократія, яка будує свою роботу на основі „концентрації всіх ресурсів
соціальної сили.., в якій своє відображення знаходять відносини особистої
залежності” [1, С.123].
Видатний дослідник М.Вебер задля позначення бюрократії використовує термін
„патримоніальна бюрократія” [1, С.123], яка, на нашу думку, демонструє на
посткомуністичному матеріалі яскраво виражений особистісний характер
функціонування [5, С.20]. Саме бюрократія, на думку багатьох дослідників, є
відчуженою від суспільних інтересів одиницею, головним завданням якої є
особисте збагачення, за допомогою маніпулювання клієнтами, „ігноруючи при цьому
суспільні інтереси й викривляючи цілі модернізації” [5, С.20].
На думку В.Шевчук, пірамідальна конструкція влади, структурно -
функціональна нерозчленованність і її кланово-корпоративно організація, що
блокує можливості автономного доступу периферійних груп до центру й один до
одного, входять у жорстку невідповідність із запозиченими, демократичними за
ідеал – типовим устроєм інститутами і
утруднюють реалізацію інституціонального становлення вертикалі влади [5, С.20].
Це, насамперед, гальмує два головних процеси, які забезпечують становлення
демократії в країні, а саме: раціоналізація і диференціація влади. Так, під
раціоналізацією розуміють вирішальний чинник довіри до влади й підтримки її
громадянами. З нею пов’язані результативність влади і ступінь виконання її
функцій. До того ж будь-яка легітимність влади, в тому числі заснована на
авторитарній формі правління, поступово втрачає силу, якщо влада не
раціоналізується й не стає ефективною в
своєму повсякденному функціонуванні [4, С.18]. Щодо диференціації влади, то тут передбачається,
насамперед, формування розгалуженої мережі соціально-економічних, політичних і
інших інститутів сучасного суспільства, спрямованих на забезпечення
стабільності і соціального порядку [4, С.19].
Отже, з вищезазначеного можна зробити висновок, що клієнтально –
патрональні відносини – це є форма соціальної – персональної чи колективної –
залежності, які володіють індивідуальним, автономно – вертикальним, та
договірним характером. Їх наявність в країні гальмує розвиток держави в
демократичному напрямі, заважає процесу модернізації в країні, а саме:
раціоналізації та диференціації владних інститутів, що призводить до
уповільнення демократизації. Натомість відносини, які не позбавлені принципу рециприкорності, сприяють
ефективному розвитку відносин між сторонами, „що підпорядковує”, та „що підпорядковується”.
1. Афанасьєв М.Н. Клиентела в России вчера и сегодня. // Полис. – 1994. - №1. – С. 121-126.
2. Золотарёв Е.В. Группы
интересов в политике. // Вестник
российского университета дружбы народов. Сер. политология. – 1991. - №1.
3. Кудлай А.
Розвиток бюрократії в Україні (історичний аспект).
4. Цвєтков
В., Горбатенко В. Демократія – Управління – Бюрократія: в процесі модернізації
українського суспільства: Монографія. – К., 2001. – 344 с.
5. Шевчук В. Патрон - клієнтелізм як державоструктуруючий фактор. // Нова
політика. – 2000. - №3. – С.19–24.
6. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки). – К.,
2002. – 568 с.